Історія справи

Постанова ВП ВС від 23.08.2018 року у справі №800/548/17
Ухвала КАС ВП від 07.02.2018 року у справі №800/548/17
Постанова ВП ВС від 23.08.2018 року у справі №800/548/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/548/17 (П/9901/309/18)

Провадження № 11-469сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник Вищої ради правосуддя - БелінськаО.В.,

представник Верховної Ради України - ДолговЮ.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя(яка є правонаступником Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (судді Бевзенко В. М., Білоус О. В., Данилевич Н. А., Смокович М. І., Шарапа В. М.) у справі № 800/548/17 (П/9901/309/18) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) та ВРП, треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Ленінський районний суд міста Вінниці, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні діїта

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ВРУ та ВРЮ, в якому просила визнати протиправними дії відповідачів щодо її звільнення з посади судді, скасувати їх рішення та поновити її на посаді судді Ленінського районного суду міста Вінниці.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначила, що ВРЮ в оскаржуваному рішенні не мотивувала в чому виявилося порушення присяги судді, а ВРУ прийняла оскаржуване рішення в період її тимчасової непрацездатності, про що відповідач був повідомлений, тому ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із рішеннями національних судів, ОСОБА_3 подала до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, у якій скаржилася на порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), посилаючись на те, що провадження стосовно її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а також незаконне звільнення значним чином вплинуло на її приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_3 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_3 (№ 54135/12), яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

28 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року, ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2012 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду; далі - КАС України), у якій просила скасувати зазначені вище судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_3, Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ у рішенні від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України», 23 жовтня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2012 року, а справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ОСОБА_3 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 21 лютого 2007 року № 131 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Ленінського районного суду міста Вінниці за порушення присяги»;

- визнати незаконною та скасувати постанову ВРУ від 05 червня 2008 року № 335-VІ «Про звільнення судді»;

- поновити її на посаді судді Ленінського районного суду міста Вінниці з 05 червня 2008 року.

З початком 15 грудня 2017 року роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, за ухвалою якого від 11 січня 2018 року розгляд цієї справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 22 березня 2018 року позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував рішення ВРЮ від 21 лютого 2007 року № 131 і постанову ВРУ від 05 червня 2008 року № 335-VI; передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені в пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_6 У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРП звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати це рішення й ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 узадоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі обставини справи, а тому, на думку ВРП, таке рішення є необґрунтованим і підлягає скасуванню. До того ж ВРП не погоджується з висновком суду про те, що іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов'язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (ВРП), немає. Вважає, що посилання суду у цьому випадку на статтю 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) є недоцільним, оскільки такий порядок не є аналогічним порядку перегляду рішень Дисциплінарних палат ВРП.

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення з тих підстав, що оскаржуване судове рішення є законним, прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРУ зазначає, що суд прийняв рішення з дотриманням положень Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - Закон

№ 3477-IV), з урахуванням обставин справи.

У судовому засіданні представник ВРП підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів. Позивач та представник ВРУ просили оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи позивача та представника ВРУ, заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 15 січня 2001 року ОСОБА_3 призначено суддею Ленінського районного суду міста Вінниці строком на п'ять років. Постановою ВРУ від 22 грудня 2005 року № 3281-ІV позивача обрано суддею цього ж суду безстроково.

18 липня 2005 року до голови ВРЮ звернувся засновник Товариста з обмеженою відповідальністю «Термінал 2001» (далі - ТОВ) ОСОБА_7 зі скаргою на дії судді ОСОБА_3 при розгляді справи за позовом ОСОБА_8 до ТОВ про припинення повноважень директора.

У вказаній заяві, зокрема зазначено, що суддя ОСОБА_3 13 липня 2005 року постановила у згаданій вище справі ухвалу про забезпечення позову, відповідно до якої заборонила директору ТОВ ОСОБА_9 здійснювати будь-які юридичні дії від імені ТОВ. Крім того, цією ухвалою зупинено дію всіх без винятку документів, виданих директором ТОВ у період з 27 квітня 2004 року по 12 липня 2005 року.

На виконання доручення ВРЮ від 28 липня 2005 року № 75/0/4-05 член ВРЮ ОСОБА_6 здійснив перевірку зазначеної скарги, за результатами якої склав довідку від 28 березня 2006 року, якою підтверджено обставини, викладені у скарзі.

Позивач викликалась на засідання секції ВРЮ, що були призначені на 21 червня, 15 листопада, 13 грудня 2006 року та 07 лютого 2007 року.

13 листопада 2006 року ОСОБА_7 відкликав скаргу на дії судді ОСОБА_3 від 18 липня 2005 року.

За результатами проведеного 21 лютого 2007 року засідання ВРЮ прийняла рішення за № 131 щодо внесення подання ВРУ про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Ленінського районного суду міста Вінниці за порушення присяги судді.

23 лютого 2007 року ВРЮ внесла відповідне подання до ВРУ за №15/0/12-17.

04 червня 2008 року на засіданні Комітету ВРУ з питань правосуддя ухвалено рішення рекомендувати ВРУ звільнити ОСОБА_3 з посади судді Ленінського районного суду міста Вінниці у зв'язку з порушенням нею присяги судді.

ВРУ постановою від 05 червня 2008 року № 335-VI звільнила позивача з посади судді з указаної підстави.

Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та постанову ВРУ протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглядаючи справу «Куликов та інші проти України», зокрема і заяву ОСОБА_3 (№ 54135/12), ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункти 135, 137 цього рішення).

Суд констатував і порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону» (пункт 138 зазначеного рішення).

Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_3 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до пункту 159 (а) рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_3, - спільно суму у розмірі 11 000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону № 3477-IV.

На підставі статті 2 цього Закону рішення Суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ураховуючи, що Суд встановив наявність великої кількості системних і загальних недоліків у роботі ВРЮ та ВРУ на момент здійснення провадження щодо ОСОБА_3, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 21 лютого 2007 року № 131 та постанови ВРУ від 05 червня 2008 року № 335-VІ.

Разом з тим, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

У пункті 147 рішення «Куликов та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

Крім того, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявників на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»).

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Положеннями статті 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрійі статус суддів».

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Ураховуючи, що за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні утворено ВРП, яка відповідно до чинного законодавства може давати оцінку діям судді при здійсненні правосуддя і приймати у зв'язку з цим остаточні рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року (справа № 11-53сап18) та 21 червня 2018 року (справа № 11-364сап18).

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані, а судове рішення ухвалено відповідно до приписів Закону № 3477-IV з метою належного виконання рішення Суду у справі «Куликов та інші проти України» шляхом повторного розгляду справи у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська