Історія справи

Постанова ВП ВС від 20.09.2018 року у справі №809/74/16
Ухвала КАС ВП від 30.05.2018 року у справі №809/74/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 809/74/16

Провадження № 11-717апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотніков О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа Фонду; Банк відповідно), представника тимчасової адміністрації Банку Сичевської Ю.К., про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (у складі колегії суддів Шавеля Р. М., Костіва М. І., Затолочного В. С.),

УСТАНОВИЛА:

4 лютого 2016 року позивачі звернулися до адміністративного суду з позовом, у якому просили скасувати рішення представника тимчасової адміністрації Банку Сичевської Ю.К. щодо визнання нікчемними договорів банківського вкладу (депозиту), укладених між Банком і позивачами, а також зобов'язати Уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 12 травня 2016 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 серпня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

30 жовтня 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 692/БТ про віднесення Банку до категорії проблемних.

На підставі вказаної постанови для стабілізації діяльності Банку та відновлення його фінансового становища запроваджено певну низку обмежень, у тому числі заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума за вкладами фізичних осіб Фондом.

12 лютого 2015 року між позивачами та Банком укладено договори банківського вкладу «Найкращий від Миколая», а саме: з ОСОБА_3 (№ 015-08501-120215) на суму 6500 євро, з ОСОБА_4 (№ 033-08501-120215) на суму 6500 євро, з ОСОБА_5 (№ 032-08501-120215) на суму 6500 євро, з ОСОБА_6 (№ 017-08501-120215) на суму 6500 євро, з ОСОБА_7 (№ 010-08501-120215) на суму 6500 євро; а 13 лютого 2015 року з ОСОБА_8 (№ 013-08522-130215) на суму 6800 євро, з ОСОБА_9 (№ 005-08502-130215) на суму 6500 євро.

Предметом договорів є розміщення вкладниками у Банку строкового вкладу на умовах депозитного продукту в іноземній валюті - євро на строк до 11 серпня 2015 року (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.) та до 12 серпня 2015 року (ОСОБА_8, ОСОБА_9.).

Також між позивачами та Банком укладені додаткові угоди до договорів банківського вкладу, за якими пункт 1.8 договорів банківського вкладу викладений у такій редакції: зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення сторонами цього договору.

Для обліку вкладів Банк відкрив на ім`я позивачів депозитні рахунки, на які інший вкладник цього банку ОСОБА_10. зі свого рахунку перерахував кошти в іноземній валюті у вищезгаданих сумах.

Постановою Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

2 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 51, яким з урахуванням рішення від 8 квітня 2015 року № 71 запровадила тимчасову адміністрацію у Банку з 3 березня 2015 року по 2 вересня 2015 року включно та призначила Кадирова В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації Банку продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку виконавча дирекція Фонду цією ж датою прийняла рішення № 181, яким розпочато процедуру ліквідації Банку і призначено уповноважену особу Фонду - Кадирова В.В.

Згідно із витягом з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку від 15 вересня 2015 року, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 408, ця комісія дійшла висновку, що ряд договорів банківського вкладу, укладених Банком після 16 січня 2015 року, зокрема і договори з позивачами у цій справі, визнано нікчемними з підстав, передбачених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VІ), оскільки, укладаючи такі договори банківського вкладу, Банк надав кредиторам переваги (пільги), прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами Банку, адже кошти на рахунок позивачів надійшли внаслідок перерахування коштів іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 вирішено застосувати наслідки нікчемності, зокрема, договорів банківського вкладу (депозиту) від 12 та 13 лютого 2015 року, укладених Банком із ОСОБА_3 (№ 015-08501-120215), ОСОБА_4 (№ 033-08501-120215), ОСОБА_5 (№ 032-08501-120215), ОСОБА_6 (№ 017-08501-120215), ОСОБА_7 (№ 010-08501-120215), ОСОБА_8 (№ 013-08522-130215) та ОСОБА_9 (№ 005-08502-130215).

23 вересня 2015 року позивачам направлено повідомлення про нікчемність зазначених вище договорів банківського вкладу згідно зпунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

26 та 27 жовтня 2015 року позивачі зверталися до Банку із вимогами про виплату гарантованої суми відшкодування, однак, жодної відповіді не отримали у зв`язку з відсутністю їх у переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції, керуючись правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постановах від 16 лютого 2016 року (справа № 826/2043/15) та 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14), з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 чинного на той час Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) зазначив, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів і ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Представник позивачів ОСОБА_11 подавкасаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Загалом доводи скаржників зводяться до того, що спірні у цій справі правовідносини, які виникли у зв'язку з невключенням позивачів-вкладників Банку до реєстру його вкладників, які мають право на відшкодування гарантованої державою суми вкладу за рахунок Фонду, є публічно-правовими. Також представник позивачів посилається на безпідставність застосування у цій справі висновків Верховного Суду України у згаданих вище постановах з огляду на відмінність обставин справи.

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вказує на правильність висновків апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки, на переконання відповідача, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, що відповідає висновку Верховного Суду України у справі № 826/20410/14.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 чинного КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту позовної заяви убачається, що позивачі - вкладники Банку звернулися до суду за зобов'язанням уповноваженої особи Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду, у зв'язку з протиправністю, на їх думку, рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними договорів банківського вкладу, яке доведено до відома позивачів повідомленнями про нікчемність правочинів за підписом представника тимчасової адміністрації Банку за довіреністю Сичевської Ю.К., протиправністю невключення їх до перелікувкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також протиправністю застосування наслідків нікчемності правочинів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС (у зазначеній редакції)).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у відповідній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VІ Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (частина друга зазначеної статтіЗакону № 4452-VI).

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників (частина п'ята статті 27 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 6 розділу IIIПоложення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, якимнеобхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд, керувався правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 826/2043/15) та 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14).

Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справи № 910/12294/16, № 910/24198/16, № 910/17448/16), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у згаданих вище постановах, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15).

Таким чином, помилковим є закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Щодо законностізакриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу/рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку із затвердженням її результатів відповідною Комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у справах № 910/12294/16,№ 910/24198/16 та № 819/353/16.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття такого рішення. Відтак права позивачів у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення (повідомлення про нікчемність правочину) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про скасування рішень (повідомлень) про нікчемність укладених позивачами договорів банківського вкладу, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Водночас зазначену ухвалу апеляційного суду в частині мотивів закриття провадження у справі за рештою позовних вимог слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Не підлягають задоволенню також вимоги скарги про залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише у разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 рокувчастині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» КадироваВладислава Володимировича надати до Фондугарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами уПублічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду,- скасувати.

3. Справу в цій частині направити до Львівського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

4. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 рокув частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про скасування рішень (повідомлень) про нікчемність укладених позивачами договорів банківського вкладу - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду в частині цих позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С.Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко