Історія справи

Постанова ВП ВС від 20.03.2019 року у справі №766/9544/17
Ухвала КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №766/9544/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 766/9544/17

Провадження № 14-77цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» та ОСОБА_3 на постанову Херсонського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-інвест» до Приватної виробничо-комерційної фірми «Агролісінвест», виконавчого комітету Херсонської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» про визнання рішення міської ради та свідоцтва про право власності недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання іпотеки припиненою, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-інвест» (далі - ТОВ «Базіс-інвест») звернулося до суду з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми «Агролісінвест» (далі - ПВКФ «Агролісінвест»), виконавчого комітету Херсонської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» (далі - ПАТ «КБ «Акордбанк») про визнання рішення міської ради та свідоцтва про право власності недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання іпотеки припиненою, визнання права власності на нерухоме майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ТОВ «Базіс-інвест», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Базіс» (далі - ЗАТ «Базіс»), на праві власності належить цех АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року, про що 19 липня 2004 року внесено запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

15 серпня 1998 року між ЗАТ «Базіс» та ПВКФ «Агролісінвест» було укладено договір фінансового лізингу, за яким указаний цех передано ПВКФ «Агролісінвест» у платне користування на умовах фінансового лізингу, але зазначено, що ПВКФ «Агролісінвест» отримує право власності на об?єкт лізингу на підставі окремого договору, який між сторонами не укладався.

Проте у 2017 році ТОВ «Базіс-інвест» дізналося, що 21 червня 2007 року за ПВКФ «Агролісінвест» зареєстровано право власності на спірний цех на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19 червня 2007 року № 319.

За договором купівлі-продажу та поділу нерухомого майна від 27 жовтня 2016 року право власності на 9/100 частин указаного цеху перейшло від ПВКФ «Агролісінвест» до ОСОБА_3

За договором купівлі-продажу та поділу нерухомого майна від 22 листопада 2016 року право власності на 12/100 частин указаного цеху перейшло від ПВКФ «Агролісінвест» до ОСОБА_4

22 листопада 2016 року між ПВФК «Агролісінвест» та ПАТ «КБ «Акордбанк» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 21 березня 2013 року, який було укладено для забезпечення зобов?язань ПВФК «Агролісінвест» за кредитним договором від 21 березня 2013 року, за умовами якого фірма передала в іпотеку банку зареєстровану за нею на праві власності частину спірного цеху.

Позивач вважає, що право власності на спірний цех перейшло до ПВФК «Агролісінвест» незаконно, договір про перехід права власності на підставі договору лізингу між сторонами не укладався, рішення виконавчого комітету міської ради прийнято безпідставно.

Ураховуючи викладене, ТОВ «Базіс-інвест» просило суд визнати недійсними рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19 червня 2007 року № 319 у частині видачі ПВКФ «Агролісінвест» свідоцтва про право власності на будівлі та споруди цеху АДРЕСА_1 та видане на підставі цього рішення 19 червня 2007 року Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПВКФ «Агролісінвест» на користь ТОВ «Базіс-інвест» спірне нерухоме майно; визнати припиненою іпотеку за договором від 21 березня 2013 року, укладеним між ПВКФ «Агролісінвест» та ПАТ «КБ «Акордбанк», предметом якого є спірне нерухоме майно; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 32490295 від 22 листопада 2016 року та запис про іпотеку № 17567174 за цією ж датою щодо зазначеного нерухомого майна; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 32489947 від 22 листопада 2016 року та запис про обтяження за цією ж датою № 17566794 щодо спірного нерухомого майна; визнати за ТОВ «Базіс-інвест» право власності на спірні будівлі та споруди.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 20 вересня 2018 року закрито провадження у вищезазначеній справі.

Ухвалу мотивовано тим, що вимоги позивача, який є юридичною особою, випливають із договору фінансового лізінгу, укладеного між ним як лізінгодавцем та ПВКФ «Агролісінвест» як лізингоотримувачем у 1998 році, а також вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19 червня 2007 року № 319 у частині вирішення питання про видачу ПВКФ «Агролісінвест» свідоцтва про право на будівлі та споруди цеху АДРЕСА_1. Тобто відповідачами за вказаними вимогами є юридичні особи. Вимоги ж до фізичних осіб є похідними, окрім того, відповідачі - фізичні особи, зареєстровані як підприємці та використовують спірні приміщення для здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Базіс-інвест» задоволено. Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 20 вересня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТОВ «Базіс-інвест» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є похідними, апеляційний суд вважав, що цей висновок не має правового значення при визначенні юрисдикційної належності спору, оскільки обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Вирішення спору за правилами господарського судочинства з урахуванням обраного позивачем способу захисту прав власника в частині позовних вимог до юридичних осіб, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до кінцевих набувачів прав власності на спірне нерухоме майно, частина з яких є фізичними особами, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, а дослідження того ж самого предмета й тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності. Апеляційний суд зазначив, що подібні висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 759/10401/15-ц (провадження № 14-269цс18), 13 та 21 березня 2018 року у справах № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) та № 2-1390/11 (провадження № 14-41цс18), 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18). Також суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи - підприємця вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття у власність нерухомого майна, та дійшов висновку, що статус відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як фізичних осіб - підприємців не впливає на визначення юрисдикції цього спору.

У грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Аккордбанк», у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, скаржник просив постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

ПАТ «КБ «Акордбанк» касаційну скаргу мотивувало тим, що за своїм змістом договір фінансового лізингу від 15 серпня 1998 року є господарським договором, укладеним між юридичними особами: ТОВ «Базіс-інвест» та ПВКФ «Агролісінвест». Позивач звернувся до суду з метою захисту свого особистого майнового інтересу, який випливає із зазначеного договору фінансового лізингу і який не пов'язаний з договорами купівлі-продажу та поділу нерухомого майна від 27 жовтня та 22 листопада 2016 року, договором іпотеки від 21 березня 2013 року. Вимоги до фізичних осіб є похідними. ПАТ «КБ «Аккордбанк» вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спір за суб'єктним складом та змістом правовідносин підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки виник з господарського договору. Також ПАТ «КБ «Аккордбанк» зазначило про те, що не погоджується з посиланнями апеляційного суду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 759/10401/15-ц (провадження № 14-269цс18), 13 та 21 березня 2018 року у справах № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) та № 2-1390/11 (провадження № 14-41цс18), 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), оскільки спори у цих справах стосувалися стягнення заборгованості з боржника - юридичної особи та поручителя - фізичної особи, який за умовами договору поруки несе солідарну відповідальність із позичальником за невиконання останнім зобов'язань за кредитним договором. Відповідачі у цій справі не пов'язані солідарним обов'язком як боржники, а позовні вимоги до усіх відповідачів не є однорідними або нерозривно пов'язаними між собою.

Отже, провадження у справі суд першої інстанції закрив правильно відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій він, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивував тим, що спір виник з договору фінансового лізингу, укладеного між юридичними особами - ТОВ «Базіс-інвест» та ПВКФ «Агролісінвест. Відповідачами за вимогами про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради № 319 від 19 червня 2007 року у частині вирішення питання про видачу ПВКФ «Агролісінвест» свідоцтва про право власності на будівлі та споруди цеху АДРЕСА_1 та визнання недійсним виданого на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на зазначене нерухоме майно, є юридичні особи. Вимоги до нього та ОСОБА_4 про витребування майна є похідними від зазначених вимог, тому можуть бути предметом судового розгляду в судах після (або паралельно) вирішення господарського спору між ТОВ «Базіс-інвест», ПВКФ «Агролісінвест» та Херсонською міською радою. Окрім того, він та ОСОБА_4 є фізичними особами - підприємцями та використовують спірні приміщення для здійснення підприємницької діяльності.

ОСОБА_3 зазначив, що всі учасники спору є суб'єктами підприємницької діяльності, що унеможливлює розгляд цього спору в порядку цивільного судочинства. Спір щодо іпотеки також є похідним і відповідачем за цими вимогами є юридична особа. Також ОСОБА_3 зауважив, що відповідачі у справі не пов'язані солідарним обов'язком перед позивачем, заявлені вимоги не є однорідними, тому вважає, що апеляційний суд неправильно застосував практику Верховного Суду при визначенні юрисдикційної належності спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 січня 2019 року призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Касаційного цивільного суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 06 лютого 2019 року передала справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки касаційні скарги містять доводи щодо порушення апеляційним судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на час відкриття провадження у справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі) господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Крім того, вказаною статтею ГПК України передбачено, що виключно господарські суди розглядають справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України, а також справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19 червня 2007 року № 319 в частині видачі ПВКФ «Агролісінвест» свідоцтва про право власності на будівлі та споруди цеху АДРЕСА_1 та виданого на підставі цього рішення 19 червня 2007 року Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради свідоцтва про право власності на зазначене нерухоме майно; витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПВКФ «Агролісінвест на користь ТОВ «Базіс-інвест» спірного нерухомого майна; визнання припиненою іпотеки за договором від 21 березня 2013 року, укладеним між ПВКФ «Агролісінвест» та ПАТ «КБ «Акордбанк», предметом якого є спірне нерухоме майно; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також записів про іпотеку та про обтяження щодо зазначеного нерухомого майна; визнання за ТОВ «Базіс-інвест» права власності на спірні будівлі та споруди.

Таким чином, кінцевою метою позову є захист права власності позивача на спірне нерухоме майно.

Цивільний кодекс України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію (стаття 388 ЦК України), у тому числі й від добросовісного набувача.

При цьому правова природа вказаного вище способу захисту цивільного права полягає у тому, що він застосовується лише в разі визнання правочину (договору) недійсним чи нікчемності договору як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі, тобто не стороні недійсного правочину.

У цій справі позивач визначив речово-правовий спосіб захисту свого права власності (віндикаційний позов) одним з основних.

Позивач - юридична особа заявив вимоги до пятьох осіб: юридичної особи - виконавчого комітету Херсонської міської ради, чиє рішення від 19 червня 2007 року № 319 оспорюється; юридичної особи - ПВКФ «Агролісінвест», яка набула права власності на спірні нежитлові приміщення на підставі зазначеного рішення і є володільцем частини з них; двох фізичних осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які набули права власності на частину спірних нежитлових приміщень, у володінні яких вони і перебувають, на підставі договорів купівлі-продажу та поділу нерухомого майна від 22 листопада 2016 року, укладених між ними та ПВКФ «Агролісінвест»; а також юридичної особи - ПАТ «КБ «Акордбанк», яке є іпотекодержателем частини спірних нежитлових приміщень.

Таким чином, відповідачами за віндикаційним позовом у цій справі є юридична та дві фізичні особи.

Вимоги до ПАТ «Акордбанк» ґрунтуються на договорі іпотеки від 21 березня 2013 року, укладеному між ним та ПВКФ «Агролісінвест», і є похідними від вищезазначених, так само як вимоги щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, записів про іпотеку та обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За положеннями статті 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) позивач мав право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Частинами першою, другою статті 32 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен з позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права й обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки.

Можна зробити висновок, що вимоги одного позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших, лише у тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.

Заявлена у справі позовна вимога про витребування майна могла бути предметом розгляду в порядку як цивільного, так і господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Разом з тим стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори про витребування майна.

При цьому ЦПК України (у редакції, чинній на момент вирішення питання про відкриття провадження судом першої інстанції) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Тому хоч обрані позивачем спеціальний (про визнання правочину недійсним) та речово-правовий (віндикація) самостійні способи захисту права власності і різняться, однак у цьому випадку від вирішення першої вимоги, пред'явленої ТОВ «Базіс-інвест» до іншої юридичної особи (виконавчого комітету Херсонської міської ради), прямо залежить вирішення інших його вимог про витребування майна, відповідачами за якими є юридична - ПВКФ «Агролісінвест» та фізичні особи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Вимога ж до ПАТ КБ «Акордбанк» також є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи відсутність прямого визначення у процесуальному законодавстві належності вказаних предметів спору до певної юрисдикції, необхідність своєчасного і правильного розгляду заявлених ТОВ «Базіс-інвест» позовних вимог одночасно до різних суб'єктів (юридичних та фізичних осіб), з метою забезпечення повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги можуть бути об'єднані в одне провадження.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги, заявлені до 15 грудня 2017 року до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні в порядку цивільного процесуального законодавства, якщо від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог і законом не встановлено розгляду кожної з них за правилами визначеного виду судочинства.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема в постановах від 30 травня 2018 року в справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18), від 07 та 21 листопада 2018 року в справах № 755/13532/15-ц (провадження № 14-319цс18) та № 201/9100/16-ц (провадження № 14-424цс18).

Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи щодо наявності у фізичних осіб - відповідачів у справі статусу суб'єктів підприємницької діяльності на правильність висновків апеляційного суду не впливають, оскільки спірне нерухоме майно належить їм на праві власності саме як фізичним особам.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України установлено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Херсонського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року- без змін.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 402-404 409 410 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко