Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.12.2018 року у справі №9901/756/18
Ухвала КАС ВП від 02.09.2018 року у справі №9901/756/18
Постанова ВП ВС від 06.12.2018 року у справі №9901/756/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/756/18 (П/9901/756/18)

Провадження № 11-1062заі18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

позивача - ОСОБА_3,

представника Громадської організації «Центр протидії корупції» - ОСОБА_3,

представника ВРП - СклярукЮ.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Центр протидії корупції» (далі - ГО «Центр протидії корупції») та ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду (суддя Смокович М. І.) від 31 серпня 2018 року у адміністративній справі № 9901/756/18 (П/9901/756/18) за позовом ГО «Центр протидії корупції», ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_3 звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 31 травня 2018 року № 1648/1дп/15-18 «Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В. І., Качура І. А.».

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження за п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ГО «Центр протидії корупції» та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати незаконну, на їх думку, ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Обґрунтовуючи свої доводи, скаржники зазначають про невідповідність ухвали суду першої інстанції засадам верховенства права, Конституції і законам України, а також міжнародним нормативно-правовим актам. На їх думку, висновок Касаційного адміністративного суду у складі судді Верховного Суду, що рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 31 травня 2018 року «Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва» не підлягає оскарженню в судах, суперечить нормам ст. 55 Основного Закону та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), які підлягають застосуванню в даному випадку.

За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у спірній ухвалі, оскаржуване рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 31 травня 2018 року відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон

№ 1798-VIII) не може бути самостійним предметом судового розгляду.

ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, оскільки вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з дотриманням норм КАС України, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Статтею 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи, до ВРП надійшли дисциплінарні скарги ОСОБА_3 та ГО «Центр протидії корупції» на дії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В. І., Качура І. А. під час розгляду адміністративної справи № 826/6985/17 за позовом ГО «Центр протидії корупції» до заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса А. В., Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень й зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 2, 27 березня 2018 року вказані дисциплінарні скарги передано члену Вищої ради правосуддя ШапрануВ.В. для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки цих скарг Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення від 31 травня 2018 року № 1648/1дп/15-18 яким відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В. І. та Качура І. А. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII, оскільки суть скарг зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Не погоджуючись із таким рішенням Першої Дисциплінарної палати від 31 травня 2018 року, скаржники звернулися до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Оскаржуючи ухвалу про відмову у відкритті дисциплінарної справи, скаржники стверджують, що таким чином їх позбавлено доступу до правосуддя, однак Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким доводами з огляду на таке.

На підставі ч. 10 ст. 131 Конституції Українивідповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Згідно зі ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII(далі - Закон № 1402-VIII) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 42 Закону № 1798-VIIIдисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом ВРП.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для (…) відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначено у ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII. Зокрема, у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо: 1) факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі; 2) закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 3) очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення; 4) суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

З ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП від 31 травня 2018 року № 1648/1дп/15-18 вбачається, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В. І., Качура І. А. відмовлено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII, оскільки суть скарги зводиться лише до незгоди із процесуальними діями суддів та судовим рішенням прийнятим за результатом розгляду справи. Водночас у цій ухвалі зазначено, що вона оскарженню не підлягає.

Частиною 2 ст. 45 Закону № 1798-VIIIпередбачено, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

Позивачі реалізували своє право на звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В. І., Качура І. А., які, на думку позивачів, вчинили дисциплінарний проступок.

У цьому випадку ОСОБА_3 та ГО «Центр протидії корупції» не є безпосередніми учасниками правовідносин, які виникли у зв'язку з вирішенням питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії суддів при виконанні посадових обов'язків має право виключно ВРП, й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для таких суддів, але не для особи-скаржника. Тобто, правом на оскарження рішень/дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскаржуване рішення ВРП не створює для позивачів жодних юридичних прав та/чи обов'язків, незважаючи на те, що його прийнято за зверненням останніх.

З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявників, а тому таке рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Саме такий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/570/17, від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 266 КАС Українита ст. 52 Закону № 1798-VIII.

Отже, за змістом ст. 51, 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до ВРП підлягає виключно рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 315, 316, 322, 325 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Громадської організації «Центр протидії корупції» та ОСОБА_3на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року залишити без задоволення.

Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С.Князєв І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима О.С.Золотніков О.Р.Кібенко Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська