Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.11.2019 року у справі №826/16886/16
Ухвала КАС ВП від 24.10.2018 року у справі №826/16886/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/16886/16

Провадження № 11-173апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О.

Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (далі - приватний нотаріус, державний реєстратор), треті особи:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк), Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року (суддя Васильченко І. П. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (судді Безименна Н.

В., Аліменко В. О., Бєлова Л. В. ),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса від 29 вересня 2016 року про державну реєстрацію за Банком права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за Банком (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 16698753).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 25 жовтня 2007 року його син ОСОБА_4 уклав з Банком кредитний договір № KIJ0GA0000102P, на забезпечення виконання якого 26 жовтня 2017 року було укладено договір іпотеки згаданої вище квартири (іпотекодавці: ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3).

Пунктом 27 договору іпотеки квартири було передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири) за вибором іпотекодержателя може бути здійснено шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавців. Банк надсилав лист-вимогу ОСОБА_4 стосовно добровільного звільнення квартири, що є предметом іпотеки, проте у цьому листі не зазначив конкретних строків реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач указував на те, що в провадженні Солом'янського районного суду міста Києва перебуває справа № 760/17040/16-ц за позовом Банку до ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, Банком було застосовано процедуру судового звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про це в договорі.

На переконання ОСОБА_1 рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за Банком прийняте без дотримання вимог Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та підлягає скасуванню, оскільки відповідач, здійснюючи реєстраційну дію, не ознайомився належним чином з договором іпотеки, зокрема не взяв до уваги обов'язкову вимогу щодо повідомлення іпотекодавців про перехід права власності та не витребував доказів такого повідомлення.

Крім того, позивач послався на те, що предмет іпотеки - квартира за згаданою вище адресою використовується ним та його сім'єю як основне місце проживання, її загальна площа не перевищує 140 кв. м, а тому перехід права власності на цю квартиру до Банку на підставі іпотечного застереження згідно з договором іпотеки порушує вимоги статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені цими судами рішення про закриття провадження у справі та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що його позовні вимоги стосуються протиправності дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів.

Відповідач та треті особи відзиву на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною 1 статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими ОСОБА_1 їх обґрунтовує, убачається, що подання цього позову пов'язано із захистом порушеного, на думку позивача, права власності на об'єкт нерухомості - предмет іпотеки внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за третьою особою.

Визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини 1 статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року- без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л.

ВласовЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Р.

КібенкоО. Г. Яновська