Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.02.2019 року у справі №826/19262/16
Ухвала КАС ВП від 06.06.2018 року у справі №826/19262/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 826/19262/16

Провадження № 11-1221апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон 2015» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року (суддя Каракашьян С. К.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (у складі колегії суддів Ісаєнко Ю. А., Земляної Г. В., Лічевецького І. О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон 2015» до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Дуднік ОльгиСергіївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ШвецяРуслана Олеговича, треті особи: Комунальне підприємство Київської міської ради «Готово», ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Легіон 2015» (далі - ТОВ «Легіон 2015») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Дуднік ОльгиСергіївни (далі - державний реєстратор), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (далі - приватний нотаріус), у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 07 листопада 2016 року № 32250741 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса від 27 січня 2017 року № 33602570 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На обґрунтування своїх вимог ТОВ «Легіон 2015» зазначило, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, оскільки саме товариство є власником нежитлових приміщень, щодо яких оскаржуваними рішеннями проведено реєстраційні дії.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 15 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України). Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, у травні 2018 року ТОВ «Легіон 2015» звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року і прийняти нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, товариство зазначило, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 жовтня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Відповідно до Протоколу від 06 вересня 2016 року № 1 про підсумки аукціону за методом заниження ціни з продажу об'єкта приватизації - нежилих приміщень, затвердженого наказом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент КМДА) від 12 вересня 2016 року № 28/4-ПР «Про затвердження Протоколу» ТОВ «Легіон 2015» визнано переможцем аукціону.

14 вересня 2016 року на підставі зазначеного Протоколу між Департаментом КМДА (Продавець) та ТОВ «Легіон 2015» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 16/16, відповідно до якого та на підставі Акту приймання-передачі від 14 вересня 2016 року № 17, позивач набув право власності на нежитлові приміщення: 1) група приміщень № 154 (приміщення з № 1 по № 16, поверх 1); 2) група приміщень № 155 (приміщення з № 1 по № 18, підвал), літ. «А» загальною площею 1003,8 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

Цього ж дня, 14 вересня 2016 року зазначене нерухоме майно було зареєстровано за позивачем приватним нотаріусом ВиходцевоюЄ.І. за реєстраційним № 974865980000.

Разом з цим, 22 червня 2016 року приватним нотаріусом ЛитвинЛ.О. на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 16 червня 2004 року у справі № 2/1291/2004 за фізичною особою ОСОБА_9 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю з прибудовами за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1089,8 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 954603080000).

Вважаючи таку реєстрацію протиправною, ТОВ «Легіон 2005» звернулося зі скаргою до Міністерства юстиції України, яке своїм наказом від 31 жовтня 2016 року № 3098/5 скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 червня 2016 року № 30165929, прийняте приватним нотаріусом ЛитвинЛ.О.

Однак, 07 листопада 2016 року державним реєстратором ДуднікО.С. повторно на підставі рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 16 червня 2004 року у справі № 2/1291/2004 зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_9 право власності на нежитлову будівлю з прибудовами за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1089,8 м2.

У подальшому, 27 січня 2017 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна, на підставі якого рішенням приватного нотаріуса ШвецяР.О. від 27 січня 2017 року № 33602570 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано право власності ОСОБА_6 на це майно.

На думку позивача нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1089,8 м2 (яка належить на праві власності ОСОБА_6) та нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1003,8 м2 (які належать на праві власності ТОВ «Легіон 2005»), є однією і тією ж будівлею.

Вважаючи протиправними рішення державного реєстратора від 07 листопада 2016 року № 32250741 та приватного нотаріуса від 27 січня 2017 року № 33602570 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ТОВ «Легіон 2015» звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ «Легіон 2015» зазначило, що, ухваливши оскаржувані рішення та зареєструвавши право власності за ОСОБА_9, а у подальшому за ОСОБА_6 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1089,8 м2, відповідачі порушили його право власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1003,8 м2).

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин у цій справі обумовлено незгодою позивача з рішеннями державного реєстратора від 07 листопада 2016 року № 32250741 та приватного нотаріуса від 27 січня 2017 року № 33602570 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_2 загальною площею 1089,8 м2, яка належить ОСОБА_6 Тобто між сторонами існує спір про право, оскільки позивач вважає, що зазначене нерухоме майно та нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1003,8 м2, є однією і тією самою будівлею, а тому належить йому на праві власності.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не оскаржувані рішення відповідачів як суб'єктів, наділеними владно-управлінськими функціями, а незгода ТОВ «Легіон 2005» з реєстрацією та правомірністю набуття права власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зважаючи на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправними дій державного реєстратора та приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на це майно. При цьому належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює цивільно-правового характеру правовідносин.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, які були вчинені за заявами інших осіб, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державними реєстраторами реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.

Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо цього майна з особою, яка не заперечує законності дій реєстратора з реєстрації за нею права власності на спірне нерухоме майно, а тому цей спір має приватноправовий характер і з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Така сама правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7749/16.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349,ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон 2015» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

В.С.Князєв