Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 817/3393/15

Провадження № 11-1493апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Рівненської міської ради Рівненської області (далі - Рівненська міськрада) до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_3, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, про скасування рішення

за касаційною скаргою Рівненської міськради на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року (суддя Жуковська Л. А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року(судді Шевчук С. М., Бучик А. Ю., Майор Г. І.),

УСТАНОВИЛА:

1 грудня 2015 року Рівненська міськрада звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила скасувати рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Данилевич І.Є. від 9 листопада 2015 року, індексний номер 25952516, про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,09 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Обґрунтовуючи позов, Рівненська міськрадазазначила, що за змістом Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, право власності на земельну ділянку із земель комунальної власності та передумови для його реєстрації виникають лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

На переконання позивача, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки проведена на підставі сфальсифікованого рішення Рівненської міськради, виключно до компетенції якої віднесено передачу земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Рівного у власність громадян.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки таку справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили, що 9 листопада 2015 року державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Данилевич І.Є. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 25952516, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,09 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 за ОСОБА_3

На підставі цього рішення згаданий вище державний реєстратор 9 листопада 2015 року видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 47180419) та вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 11950551 про реєстрацію права власності.

Рівненська міськрада заперечує ухвалення нею рішення від 6 жовтня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_1, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки заявлені у позові вимоги стосуються правомірності набуття третьою особою права власності на земельну ділянку, відтак - породжують спір про право.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рівненська міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені ними ухвали про закриття провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи скаргу, Рівненська міськрада вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій. При цьому скаржник не вбачає в цій справі спору про право та наголошує на протиправності оскаржуваної державної реєстрації у зв'язку з її проведенням на підставі рішення Рівненської міськради, якого цей орган не приймав, а тому у ОСОБА_3 і не виникало права власності на земельну ділянку.

Заперечень на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що пов'язано з порушенням права комунальної власності територіальної громади міста Рівногоіншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС уредакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.

За змістом позовної заяви визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права на об'єкт нерухомості покликано необхідністю захисту права комунальної власності територіальної громади, яку представляє позивач, на земельну ділянку від його порушення третьою особою, за якою зареєстровано право власності щодо того ж самого майна.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірну земельну ділянку.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу Рівненської міськради слід залишити без задоволення, а ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. БакулінаЛ.І. Рогач В.В. БританчукІ.В. Саприкіна В.І. ДанішевськаО.М. Ситнік О.С. ЗолотніковО.С. Ткачук О.Р. КібенкоВ.Ю. Уркевич В.С. КнязєвО.Г. Яновська Л.М. Лобойко