Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.03.2017 року у справі №916/1626/16
Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №916/1626/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року Справа № 916/1626/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро ЛТД"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017у справі№ 916/1626/16Господарського судуОдеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро ЛТД"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "Ударний"третя особаПриватне підприємство "Бізнес-Партнери"простягнення 500000,00 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2016 у справі №916/1626/16 (суддя - Бездоля Д.О.) позов задоволено частково.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Колоколов С.І., судді - Разюк Г.П., Головей В.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2016 у справі №916/1626/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з вказівкою для призначення судових експертиз по справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 27.03.2017, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 916/1626/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.03.2017, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Барицька Т.Л., Іванова Л.Б.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між відповідачем (Покупець) та позивачем (Продавець) 23.09.2013 укладений договір купівлі-продажу винограду № 9/13-М, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця виноград врожаю 2013 року, а Покупець зобов'язався прийняти виноград та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору, загальна кількість товару 20000,00 кг. Кількість товару може бути змінена лише за письмовою згодою Покупця. Продавець не має права змінювати кількість товару за договором без письмової згоди Покупця, а також сорт товару, що поставляється.

Згідно з п.п. 5.1, 6.1 договору, строк поставки товару Покупцю визначається у відповідності з графіком поставки винограду, а саме з 01.09.2013 по 30.11.2013. Ціна товару по сортам - виноград "АЛІГОТЕ" - 2 грн 60 коп. за 1 кг.

Пунктами 9.1, 9.2 договору визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013, але в будь якому випадку - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. За погодженням сторін строк дії даного договору вважається автоматично пролонгованим на наступний рік, якщо сторони не припинили дію даного договору оформленням додаткової угоди в письмовій формі.

В період з 25.09.2013 по 05.11.2013 позивачем передано у власність позивача товар загальною кількістю 298330,00 кг на загальну суму 871925,23 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними обома сторонами, довіреністю на отримання від позивача товарних цінностей, проте за отриманий товар, відповідач перерахував грошові кошти лише в сумі 2900,00 грн, а тому заборгованість за отриманий вищезазначений товар становила 869025,23 грн.

Оскільки відповідач не в повній мірі розрахувався за отриманий від позивача товар, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення частину боргу в сумі 500000,00грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України, ГК України та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд зауважив про відсутність заперечення відповідача щодо факту укладення між сторонами правочину про купівлю-продаж решти винограду (понад 20000,00кг).

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з норм ГК України, ЦК України та взявши до уваги документи, надані відповідачем на стадії апеляційного перегляду справи, скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, здійснюючи перегляд рішення в порядку ст. 99, 101 ГПК України зазначив, що 05.06.2015 між позивачем (Первісний кредитор) та третьою особою (Новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає Новим кредитором за договором купівлі-продажу винограду від 23.09.2013 № 9/13-М.

Відповідно до п. 2.3 договору, Новий кредитор має право вимоги і стає кредитором за основним договором та сума заборгованості за основним договором становить 869025,23грн.

За змістом п. 2.7 договору, Первісний кредитор після підписання даного договору підтверджує, що не має претензій до відповідача (Боржника) щодо виконання його зобов'язань за основним договором в сумі 869025,23 грн та зобов'язання щодо погашення 869025,23 грн за основним договором вважаються погашеними Боржником для Первісного кредитора у повному обсязі.

Пунктом 2.8 договору встановлено, що після підписання даного договору Первісний кредитор не має права вимагати від Боржника виконання зобов'язання за основним договором.

Після підписання даного договору Первісний кредитор не має права звертатися до суду з позовною заявою про стягнення грошової заборгованості за основним договором (п.2.10 договору).

Апеляційний господарський суд встановив, що відповідачем перераховано третій особі 869025,23 грн за виноград згідно договору про відступлення права вимоги від 05.06.2015, а тому, враховуючи норми ст. 512-514 ЦК України, а також те, що з 05.06.2015 кредитором за договором купівлі-продажу винограду № 9/13-М є ПП "Бізнес-Партнери" та право вимоги заборгованості за цим договором належить останньому, оскільки відповідачем виконано грошове зобов'язання перед Новим кредитором, то стягнення з відповідача відповідних сум на користь Первісного кредитора (позивача) суперечить чинному законодавству.

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору, загальна кількість товару 20000,00 кг. Кількість товару може бути змінена лише за письмовою згодою Покупця. Продавець не має права змінювати кількість товару за договором без письмової згоди Покупця, а також сорт товару, що поставляється.

Судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновок, що відповідач не заперечував проти поставки товару в більшій кількості, ніж передбачено договором № 9/13-М (понад 20000,00 кг), а тому, на думку суду, між сторонами, крім зазначеного договору, укладено ще один правочин купівлі-продажу винограду.

Однак, такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки судом не встановлено, що сторонами дотримано вимоги п. 3.3 договору № 9/13-М, а саме, що Покупцем було оформлено письмову згоду на зміну кількості товару, який має бути поставлений за договором № 9/13-М.

Крім того, первинні документи, за якими здійснювалась поставка товару (видаткові накладні, довіреності) не містять відомостей, на виконання якого правочину здійснювалась поставка, а тому висновок місцевого господарського суду, що товар в кількості 20000,00 кг, як це передбачено вищезазначеним договором, було поставлено саме на виконання вказаного договору, є передчасним та не доведеним в розумінні ст. 32, 33 ГПК України.

Статтею 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч. 1 ст. 101 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення місцевого господарського суду за наявними та додатково поданими відповідачем документами зазначивши про залучення таких доказів до матеріалів справи в зв'язку з тим, що відповідача не було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, а тому останній був позбавлений можливості реалізувати надані йому законом права, відповідно до ст. 22, 59 ГПК України.

Приймаючи до уваги заперечення заявника, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач не приймав участі у справі через не отримання ним процесуальних документів суду першої інстанції, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повернення з яких вбачається, що кореспонденція суду не була отримана відповідачем, а поверталась в зв'язку зі "спливом строку зберігання".

Також, розглянуто судом, надане скаржником розпорядження від 17.02.2016 № 9 Тарутинської селищної ради, яким здійснено перейменування вулиць смт. Тарутино і, оскільки в позовній заяві адреса відповідача зазначена: 68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт. Тарутине, вул.Дзержинського,47, а відповідно до зазначеного розпорядження вул.Дзержинського перейменовано на вул.Квіткову, тому, як вказав суд апеляційної інстанції, місцевим господарським судом не були дотримані вимоги ч. 1 ст. 64 ГПК України, оскільки останнім надсилалась поштова кореспонденція на юридичну адресу відповідача (68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт. Тарутине, вул.Дзержинського,47) і яка була повернута без вручення її адресату.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 (зі змінами і доповненнями) роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріали справи свідчать, що 17.06.2016 відповідно до електронного запиту суду першої інстанції №22031067 в зв'язку з розглядом справи №916/1626/16, надано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якому зазначено, зокрема, що місцезнаходженням юридичної особи - ТОВ "Виноробний завод "Ударний" є: 68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт. Тарутине, вул.Дзержинського,47.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було належним чином повідомлено відповідача про час і місце розгляду справи за наявною в матеріалах справи адресою останнього.

Отже, вищезазначені доводи апеляційного господарського суду щодо неповідомлення судом першої інстанції відповідача про слухання справи в суді першої інстанції належним чином, є помилковим.

Крім того, позивачем до початку розгляду апеляційної скарги відповідача заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи, оскільки позивач вважає, що на доданих відповідачем до справи договорі відступлення прав вимоги від 05.06.2015, листування позивача щодо зазначеного договору, підпис директора та печатка останнього є підробленими. Запропоновано відповідний перелік питань.

Однак, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні зазначеного клопотання пославшись на те, що в даному провадженні оскаржуване рішення переглядається за наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим, не потрібні спеціальні знання експерта у питаннях, які були запропоновані у зазначеному клопотанні позивачем.

Крім того, суд зазначив, що в суді першої інстанції не виникало питання та не був поданий відповідний позов про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 05.06.2015, який був укладений між позивачем та третьою особою, а тому і підстави про призначення експертизи недоречні.

Але апеляційним господарським судом не враховано, що вищезазначений договір не був предметом розгляду в суді першої інстанції.

З приводу зазначеного, судова колегія касаційної інстанції звертає увагу, що позивач, заперечуючи факт укладення з його боку вказаного вище документа та відповідного листування з підстав не підписання, на його переконання, таких документів, має можливість це довести лише виключно через певні засоби доказування, зокрема, шляхом проведення відповідного експертного дослідження, зокрема, але не тільки, підпису посадової особи, яка підписала зазначені документи та печатки відповідача.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, мотивування, з яких суд апеляційної інстанції виходив відмовляючи позивачу в задоволенні його клопотання про призначення у справі експертизи, є передчасними і колегія суддів вважає, що суд мав розглянути можливість призначення у справі відповідної експертизи та вирішити питання щодо спірності підпису повноваженої особи позивача та печатки позивача на договорі від 05.06.2015 і листах, які зазначені позивачем у клопотанні.

До того ж, судам попередніх інстанцій, окрім зазначеного, слід звернути увагу на положення п. 3.2, п. 3.3 договору та дослідити наявні в матеріалах справи первинні документи (довіреності, видаткові накладні) з метою з'ясування питання, на виконання якого договору здійснювалась поставка/приймання вищенаведеного товару.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи. Оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Оскільки у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вин Агро ЛТД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі №916/1626/16 скасувати.

Справу №916/1626/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА