Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.03.2015 року у справі №3/374-26/433
Постанова ВГСУ від 05.12.2016 року у справі №3/374-26/433
Постанова ВГСУ від 28.05.2014 року у справі №3/374-26/433

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року Справа № 3/374-26/433 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачногона постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р.у справі Господарського суду№ 3/374-26/433 Львівської областіза позовомВійськового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачногодо1) Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, 2) Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської областітреті особи:1) Приватне підприємство "Паритет КС", 2) Військовий радгосп "Львівський", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек"провизнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 10,1771 га від 07.07.2006

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Шешкеєва В.С., посв. № 015375 від 26.02.2013 р.;позивача:не з'явились;відповідача-1:не з'явились;відповідача-2:не з'явились;третьої особи-1:не з'явились;третьої особи-2:не з'явились;третьої особи-3:Вітчинкін О.В., дов. № б/н від 30.12.2013 р.;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2006 р. військовий прокурор Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.07.2006 р. земельної ділянки площею 10,1771 га в с. Скнилів по вул. Чорновола , 2.

Позовні вимоги військовий прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про власність", Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" та Закону України "Про приватизацію державного майна" обґрунтовував тим, що спірний договір між приватним підприємством "Паритет КС" (далі - Підприємство) та Пустомитівською районною державною адміністрацією Львівської області (далі - Адміністрація) було укладено з перевищенням повноважень останньої, оскільки Адміністрація фактично розпорядилася землями оборони, право постійного користування якими, на підставі Державного акту на право користування № 040210 від 1989 року має правонаступник Львівського вищого військово-політичного училища - Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Академія).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. (суддя Деркач Ю.Б.) у задоволенні позовних вимог військового прокурора відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. (колегія суддів: Новосад Д.Ф., Михалюк О.В., Мельник Г.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані недоведеністю належними та допустимими доказами наявності у Академії порушених прав на земельну ділянку яка є об'єктом продажу згідно спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2006 р. При цьому господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що правонаступники Львівського вищого військово-політичного училища не набули права постійного користування земельною ділянкою, яка була закріплена за училищем Державним актом на право користування землею № 040210 від 1989 року, оскільки вони не звертались до компетентних органів та не вчиняли дій щодо переоформлення прав на земельну ділянку.

Академія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. і рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. скасувати, та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги Академія обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 13, 14, 92 Конституції України, ст. 141 ЗК України та ст. ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, господарськими судами попередніх інстанцій не було враховано судової практики Верховного Суду України у подібних правовідносинах, правова позиція якого у відповідності до ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (далі - Товариство) скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Академії, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Академії до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. представником Товариства було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через неможливість постійного представника Товариства у даній справі - Кравчук О.А. прибути в зазначене судове засідання. Вказане клопотання Товариства колегією суддів Вищого господарського суду України залишено без задоволення, у зв'язку із спливом встановлених ст. 1118 ГПК України строків розгляду касаційної скарги Академії. Окрім того, розгляд справи з наведених представником Товариства підстав за його клопотанням вже відкладався.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Академії підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Адміністрацією (продавець) та Підприємством (покупець) 07.07.2006 р. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 688 (далі - Договір);

- відповідно до п. 1.1 Договору продавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 316 від 17.05.2006 продає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки, що розташована на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області загальною площею 10,1771 га, кадастровий № 4623686200:03:000:0102;

- згідно з п. 2.2 Договору земельна ділянка продається по ціні 1 394 785 грн. без ПДВ.

Як вже частково зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог військового прокурора місцевий господарський суд, із висновками якого погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності наявності у Академії прав на земельну ділянку яка є об'єктом продажу згідно спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2006 р.

Між тим, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів не відповідають в повній мірі обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, та є передчасними з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з даним позовом військовий прокурор виходив з того, що Академія є правонаступником Львівського вищого військово-політичного училища, якому згідно Державного акта на право користування землею № 040210 від 1989 року було надано в безстрокове і безоплатне користування 9,5 гектарів землі на території радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області Української Радянської Соціалістичної республіки для ведення підсобного господарства. Відтак, укладаючи спірний Договір купівлі-продажу земельної ділянки Адміністрація фактично розпорядилася землями оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (тут і надалі в редакції, що діяла станом на дату укладення спірного Договору від 07.07.2006 р.) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (чинної на момент укладення спірного Договору) було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Абзацами 1, 2 п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Верховним Судом України у своїй постанові від 21.02.2011 р. у справі № 21-3а11 викладено правову позицію, яка у відповідності до ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, про те, що наведені положення п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Між тим, як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Академія є правонаступником Львівського вищого військово-політичного училища, якому згідно Державного акта на право користування землею № 040210 від 1989 року було надано в безстрокове і безплатне користування 9,5 гектарів землі на території радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області Української Радянської Соціалістичної республіки.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про те, що Академія як правонаступник Львівського вищого військово-політичного училища не набула права постійного користування земельною ділянкою за Державним актом на право користування землею № 040210 від 1989 року, оскільки вона не зверталась до компетентних органів та не вчиняла дій щодо переоформлення прав на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 77 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

З урахуванням наведених положень ЗК України для правильного вирішення спору у даній справі господарським судам попередніх інстанцій необхідно було достовірно встановити правовий режим переданої за спірним Договором земельної ділянки та, в залежності від встановленого, перевірити наявність або відсутність повноважень у Адміністрації щодо розпорядження нею, а також обставини дотримання (у разі необхідності) визначеного ст. 149 ЗК України порядку її вилучення.

Між тим, вказані обставини, в порушення ст. 43 ГПК України, під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами належним чином встановлені не були.

Виходячи зі змісту ст.ст. 47, 33, 43 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також порушенням норм процесуального права, внаслідок чого фактичні обставини справи не були достовірно встановлені, у зв'язку з чим неможливо зробити висновки щодо обґрунтованості позовних вимог військового прокурора у даній справі.

Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. у справі № 3/374-26/433 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський