Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року Справа № 910/28113/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехносервіс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 рокуу справі№ 910/28113/14господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Газнафтасервіс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехносервіс"простягнення 91 800, 00 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Рудь А.В дов. б/н від 10.07.2015 року,- відповідача:Пригородова І.М. дов. № ВС-009/2015 від 15.01.2015 року, Вегер А.А. дов. б/н від 20.04.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газнафтасервіс" (далі за текстом - ТОВ "Газнафтасервіс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехносервіс" (далі за текстом - ТОВ "Нафтогазтехносервіс") про стягнення 91 800, 00 грн., з яких: 90 000, 00 грн. основана заборгованість та 1 800,00 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/28113/14 позовні вимоги ТОВ "Газнафтасервіс" задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Нафтогазтехносервіс" на користь ТОВ "Газнафтасервіс" попередню оплату у сумі 90 000, 00 грн., у решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Нафтогазтехносервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року у справі № 910/28113/14 апеляційну скаргу ТОВ "Нафтогазтехносервіс" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року у справі № 910/28113/14 скасовано в частині стягнення з ТОВ "Нафтогазтехносервіс" до Державного бюджету витрат по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 1 791, 18 грн. та стягнення з ТОВ "Газнафтасервіс" до Державного бюджету витрат по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 35, 82 грн. Викладено у вказаній частині рішення в наступній редакції: "Стягнути з ТОВ "Газнафтасервіс" до Державного бюджету витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 1 827, 00 грн."

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Нафтогазтехносервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року у справі № 910/28113/14, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 180, 190 Господарського кодексу України, ст. ст. 204, 525, 628, 664, 669, 673, 691, 712 Цивільного кодексу України, 4 43 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 18.01.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехносервіс" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.01.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.02.2014 року ТОВ "Газнафтасервіс" (покупець) та ТОВ "Нафтогазтехносервіс" (постачальник) уклали договір постачання обладнання № ДП-001/2014, згідно п. п. 1.1., 1.2., 1.3. якого постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Найменування, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за групами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією, яка укладається одночасно з укладенням цього договору і після укладення сторонами є невід'ємним додатком до цього договору. Кількість товару, яка підлягає поставці за цим договором, встановлюється в одиницях вимірювання та/або у грошовому виразі. Загальна кількість товару вказується у специфікації.

Положеннями п. п. 2.1., 2.2. вказаного Договору сторони погодили, що поставка товарів здійснюється на умовах, що оговорені в специфікації. Сторони вправі на протязі дії цього договору змінювати базис поставки конкретної партії товару, що постачається постачальником за цим договором. В залежності від місця та умов поставки - склад постачальника, або інше місце, визначене сторонами.

Відповідно до специфікації № 2 До договору постачальник повинен поставити покупцю - складові системи управління збудження генератора, загальною вартістю - 90 000, 00 грн., умови постачання - Інкотермс 2000, м. Запоріжжя.

Згідно п. п. 3.1., 4.1. Договору постачальник зобов'язується поставити товар не пізніше 90 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати. Якість товару, що поставляється за цим договором, повинна відповідати стандартам/технічним умовам та підтверджуватись сертифікатом якості (протоколом приймально-здавальних випробувань). Упаковка та маркування товару повинні відповідати стандартам, прийнятим для упаковки товару такого типу.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно платіжного доручення № 8 від 06.02.2014 року позивач, на виконання умов договору поставки, здійснив передоплату відповідачу у розмірі 90 000, 00 грн., призначення платежу - оплата за системи збудження генератора , згідно рахунку № 2 від 05.02.2014 року.

Як досліджено судами попередніх інстанцій листами від 05.08.2014 року та від 12.09.2014 року позивач запропонував відповідачу здійснити передачу обладнання 11.08.2014 року та 23.09.2014 року відповідно, за адресою: Полтавська область, м. Пирятин, вул. Цибаня, 143 (ремонтна база ТОВ "Газнафтасервіс"), тобто, запропонував змінити місце поставки обладнання на умовах, визначених в специфікації.

19.09.2014 року, у відповідь на вказаний лист, ТОВ "Нафтогазтехносервіс" листом № 116/2014 запропонувало здійснити доставку складових системи управління збудження генератора у кількості 1 шт. на вказану позивачем адресу службою кур'єрської доставки вантажів "Нова пошта", за умови оплати послуг доставки та повернення документів позивачем, однак, позивач, від поставки обладнання кур'єрською поштою, відмовився (лист № 58/10-14К від 01.10.2014 р.).

Судами встановлено, що листами від 16.10.2014 року та 27.10.2014 року відповідач запропонував ТОВ "Газнафтасервіс" направити свого представника на склад ТОВ "Нафтогазтехносервіс", що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Музична, 52А, для отримання обладнання за договором поставки.

Позивач погодився прийняти обладнання та попередив відповідача про направлення свого представника для отримання обладнання 20.11.2014 року о 14:00 год. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Музична, 52А., що підтверджено листом від 13.11.2014 року № 06-11/14К.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.11.2014 року в ході прийняття та перевірки представником ТОВ "Газнафтасервіс" обладнання за якістю, кількістю, комплектацією, було виявлено, що поставлене обладнання не відповідає умовам договору № ДП-001/2014 від 03.02.2014 року, за кількістю та комплектацією, та представляє з себе лише одну з частин системи управління збудження генератора, а саме - контролер Х20СР0291, а не всі складові системи управління збудження генератора, як це передбачено договором поставки.

Як встановлено судами, вищезазначені обставини були зафіксовані в акті про відмову від прийняття товару покупцем, що був складений представником останнього відповідно до п. 4.2. Договору в присутності представника ТОВ "Нафтогазтехносервіс", від підписання якого той відмовився.

26.11.2014 року, у зв'язку з відмовою у прийнятті вказаного обладнання, ТОВ "Газнафтасервіс" звернулося до відповідача з вимогою № 13-11/14К повернути попередню оплату за обладнання, передбачену договором поставки у сумі 90 000,00 грн.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

За приписами ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судами досліджено, що згідно специфікації № 2, яка є невід'ємною частиною Договору відповідно до п. 1.2., оплата в розмірі 90 000,00 грн. здійснювалась покупцем ТОВ "Газнафтасервіс" саме за складові системи управління збудження генератора.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність будь-яких належні доказів передачі відповідачем ТОВ "Газнафтасервіс" всього обладнання (складових систем управління збудження генератора), передбаченого умовами договору поставки № ДП-001/2014 від 03.02.2014 року, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати у сумі 90 000, 00 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно того, що специфікацією № 2 до договору була передбачена поставка складових системи управління збудження генератора лише у кількості однієї штуки з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що згідно опису генератора, який надано виробником даного обладнання - ПАТ "Плутон", система збудження генератора складається з декількох функціональних систем: силової схеми; автоматичних регулювальників; системи захисту та системи управління, а не у вигляді контролеру у кількості однієї штуки за вартістю, що не відповідає сумі здійсненої передоплати.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року у даній справі призначено судову експертизу, за результатами якої було надано висновок експертів від 20.10.2015 року за № 10802\15-47, згідно якого: контролер типу Х20СР0291, в поєднанні з відповідним програмним забезпеченням, може бути використаний тільки в якості мікро-ЕОМ, тобто обчислювальним пристроєм, встановленого на основній платі системи управління, яка в свою чергу є складовою системи управління збудження генератора згідно опису Системи збудження генератора СВГ, складеного ПАТ "Плутон" (виробник обладнання).

Так, листом № 049-46 від 11.02.2015 року ПАТ "Плутон" (виробник обладнання) повідомив, що контролер Х20СР0291, який був переданий відповідачем на виконання своїх зобов'язань за договором поставки, може бути використаний лише як основна складова частина системи управління збудження генератора разом з відповідним програмним забезпеченням.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що предметом договору поставки № ДП-001/2014 від 03.02.2014 року є складові системи управління збудження генератора, а не один предмет - контролер Х20СР0291, як зазначає скаржник.

Необґрунтованими є, також, доводи скаржника стосовно того, що позивачем були порушені умови договору в частині місця поставки (Інкотермс 2000, на умовах FCA), оскільки згідно з п. 3.3. Договору сторони передбачили можливість обумовити інше місце поставки.

Так, згідно п. 3.3. Договору якщо сторонами не обумовлено інше місце поставки, товар приймається за кількістю та якістю представником покупця, на складі постачальника на підставі товаросупровідних документів, які підтверджують кількість, комплектність, номенклатуру та асортимент товару. При отриманні товару покупець, в присутності представника постачальника, перевіряє кількість товару, збереження упаковки, наявність зовнішніх дефектів та правильність оформлення товарних документів. У випадку виявлення будь-яких недоліків покупець складає акт у порядку, обумовленому в пункті 4.2. цього договору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ТОВ "Газнафтасервіс" про стягнення попередньої оплати у сумі 90 000,00 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 1 800, 00 грн. за період з 20.11.2014 року по 10.12.2014 року за прострочення виконання договірних зобов'язань.

За приписами ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Судами встановлено, що сторони у п. 8.2. Договору передбачили, що постачальник у випадку прострочення поставки товару, сплачує покупцю не проценти, вказані вище, а пеню в розмірі 0, 1 % вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що встановлені законом правові наслідки щодо вимог про повернення попередньої оплати у разі порушення строків повернення коштів не передбачають такого виду відповідальності, як стягнення штрафу та неустойки, оскільки вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець відмовився від поставки та прийняття товару і виконання договору постачальником, що виключає обов'язок останнього нести відповідальність за порушення строків поставки у вигляді штрафу та неустойки за період з часу виникнення у позивача права вимоги повернення попередньої оплати до заявлення про це вимог.

Отже, суди дійшли до вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1 800, 00 грн. за період з 20.11.2014 року по 10.12.2014 року не підлягають до задоволення.

В той же час, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність покладення оплати судового збору за подачу позивачем заяви про забезпечення позову на відповідача місцевим господарським судом з огляду на наступне.

Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий суд вирішив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 1 791, 00 грн. до Державного бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано заяву про забезпечення позову без оплати судового збору, якою позивач просив накласти арешт на грошові кошти, майно та автотранспортні засоби відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року у задоволенні заяви ТОВ "Газнафтасервіс" про забезпечення позову відмовлено, а в мотивувальній частині зазначено, що оплата судового збору за подання заяви про забезпечення позову відповідно до ст. 49 ГПК України покладена на позивача, однак згідно резолютивної частини судового рішення господарського суду м. Києва від 12.02.2015 року у даній справі витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову пропорційно в розмірі 1 791, 18 грн. покладено на відповідача - ТОВ "Нафтогазтехносервіс" та в розмірі 35, 82 грн. покладено на позивача - ТОВ "Газнафтасервіс".

Колегія суддів Вищого господарського суду зазначає, що господарський суд повинен здійснити розподіл відповідних сум судового збору між сторонами за правилами ст. 49 ГПК України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2015 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпеченні позову, що згідно зі ст. 49 ГПК України є підставою для покладення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову на заявника, тобто на позивача.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції помилково поклав оплату, щодо сплати судового збору за подачу позивачем заяви про забезпечення позову на відповідача, оскільки, позивач при зверненні із зазначеною заявою судовий збір не сплатив, а суд першої інстанції при відмові в задоволенні заяви, поклав судовий збір на позивача, про що і зазначив у відповідній ухвалі.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехносервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року у справі № 910/28113/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року у справі № 910/28113/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко