Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.03.2026 року у справі №446/149/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року

м. Київ

справа № 446/149/24

провадження № 51-3258 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

засудженої ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 42023142410000049 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 листопада 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з мобілізаційною роботою строком на 3 роки.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2025 року вирок суду змінено.

Пом`якшено ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 368 КК України до штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з мобілізаційною роботою строком на 2 роки.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою в тому, що вона, обіймаючи посаду старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, з метою особистого збагачення, 14 серпня 2023 року приблизно о 13:30 год. отримала від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в розмірі 1000 доларів США за взяття останнього, всупереч установленому порядку та з використанням свого службового становища, на облік військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом здійснення відмітки в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, що в подальшому унеможливлювало отримання ним повістки про виклик до іншого військкомату у громадських місцях та призову на військову службу.

Орган досудового розслідування пред`явив ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України за такою кваліфікуючою ознакою, як вимагання неправомірної вигоди, проте суд дійшов висновку про відсутність у діях обвинуваченої цієї кваліфікуючої ознаки та виключив її.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає що цей суд дійшов неправильного висновку про наявність у діях обвинуваченої такої обставини, що пом`якшує покарання, як «вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин»; безпідставно врахував при призначенні покарання визнання ОСОБА_8 своєї вини; не взяв до уваги підвищену суспільну небезпечність скоєного. Тому призначене апеляційним судом покарання не відповідає вимогам статей 50 65 КК України внаслідок м`якості. Крім того, апеляційний суд, усупереч ст.ст. 370 419 КПК України, не зазначив у чому полягають порушення вимог закону, допущені судом першої інстанції при призначенні винній покарання та не навів обґрунтованих мотивів для зміни вироку суду.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника ОСОБА_7 , який вважає рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без зміни.

Прокурор ОСОБА_6 у суді касаційної інстанції підтримав скаргу, навів доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність внаслідок визнання обставиною, що пом`якшує покарання, - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Враховуючи це, просив задовольнити скаргу.

Прокурор ОСОБА_5 підтримала скаргу і просила її задовольнити, скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджена ОСОБА_8 та її захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги, навели мотиви щодо законності та обґрунтованості ухвали апеляційного суду та просили залишити її без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Прокурор у касаційній скарзі стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невмотивованість судового рішення, а саме, постановлення ухвали апеляційного суду з порушенням вимог ст.ст. 370 419 КПК України.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам вказаних норм процесуального закону.

Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як зазначено в ч. 3 ст. 419 КПК України, при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них, при цьому суд має навести правове обґрунтування своєї позиції.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту подала апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, у якій, зокрема, вказувалося на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про застосування до винної найсуворішого виду покарання, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, неврахування усіх даних про її особу, конкретних обставин справи та призначення їй надмірно суворого покарання.

При перевірці цих доводів суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень дотримався вимог процесуального закону, дослідив матеріали справи та доводи апеляційної скарги, співставив їх між собою, оцінив та дійшов висновку, що суд першої інстанції не повною мірою дотримався вимог статей 50 65 КК України і призначив покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок суворості.

З цим висновком колегія суддів погоджується.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання, визначити його вид та розмір або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення судового рішення, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, його суспільну небезпечність, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для призначення певного виду та розміру покарання.

Апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання ОСОБА_8 місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу винної, яка раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружена, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Разом із тим, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Апеляційний суд з посиланням на судову практику зазначив, що збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин означає наявність таких негативних обставин, які заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, гарячковість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки. Перелік вказаних обставин законом не визначено. Проте судова практика визнає ними: смерть або тяжку хворобу рідної чи близької особи, хворобу винного, втрату ним роботи, складні житлові умови, подружню зраду чи іншу подію, що спричинила конфлікт в сім`ї, важкий матеріальний стан тощо.

Суд дослідив долучені до апеляційної скарги документи, а саме, амбулаторну картку стаціонарного хворого, виписки з медичних карток обвинуваченої, її матері, яка хворіла на онкологічне захворювання, на момент апеляційного розгляду мати померла внаслідок ускладнення цього захворювання, а також суд дослідив докази на підтвердження хвороби доньки обвинуваченої та проведення їй оперативного втручання.

Апеляційний суд зазначив, що внаслідок тяжкої, невиліковної хвороби її матері, яка вимагала регулярних витрат на зменшення страждань дороговартісними препаратами, потребувала від обвинуваченої значних як фізичних, так і психічних зусиль у догляді, а також хвороби очей її доньки, яка загрожувала сліпотою і також вимагала значних фінансових витрат, обвинувачена зазнавала душевних хвилювань та перебувала у постійному стресі, що беззаперечно сприяло вчиненню нею кримінального правопорушення, у результаті якого вона сподівалася отримати певну суму грошей.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується із визнанням апеляційним судом обставиною, що пом`якшує ОСОБА_8 покарання, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Також колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано при призначенні покарання взяв до уваги ставлення обвинуваченої до скоєного, яка визнала вину, щиро розкаялася, надавала критичну оцінку своїй поведінці, усвідомлює негативні наслідки своїх дій, має виключно позитивні характеристики, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. За наявності вказаних обставин, враховуючи посткримінальну поведінку винної, апеляційний суд дійшов переконливого висновку про можливість призначити їй менш суворий вид покарання у межах санкції статті, за якою її засуджено.

Враховуючи, що вчинене кримінальне правопорушення було пов`язане із посадою обвинуваченої, його суспільну небезпечність, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність застосування до винної додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким рішенням.

Заслуговує на увагу й те, що на момент касаційного розгляду ОСОБА_8 повністю сплатила установлений судом штраф. Жодних відомостей про неналежну поведінку засудженої за цей період, притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності матеріали справи не містять. Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно свідчать про те, що мета покарання - виправлення винної може бути досягнута без позбавлення її волі.

З огляду на наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про призначення ОСОБА_8 менш суворого виду покарання та вважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення, а тому доводи касаційної скарги прокурора про протилежне теж неприйнятні.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10