Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року Справа № 910/17290/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаМазур І.О., Стригун М.М., представники,відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.01.2015у справі№910/17290/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус"доДержавного житлово-комунального підприємства Національної академії наук Українипростягнення суми,Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 25.03.2015 №05-05/311 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Дерепи В.І. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Грек Б.М. - головуючий, судді Бондар С.В., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 у справі № 910/17290/14.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України заборгованості в розмірі 8000000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 (судді: Ткаченко Б.О. - головуючий, Зеленін В.О., Синиця О.Ф.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості на суму 500000 грн, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в зазначеній частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.22, 32, ч.1 ст.41, ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст.776 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.08.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" (орендар) та Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (орендодавець) було укладено типовий договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ДЖКП НАН України, за адресою: м.Київ, проспект Науки, буд. 42/1, загальною площею 1260,0 кв.м., вартість якого за оцінкою станом на 31.07.2006 складала 449947,00 грн (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п.1.2 Договору майно передається в оренду з метою використання - офіс.

Згідно з п.2.1 Договору майно передається орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за цим Договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

Оренда майна не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно, розпорядженням ним. Орендар не має права викупу орендованого майна. Власником майна залишається держава, розпорядником - НАН України, а орендар лише користується ним протягом строку оренди (п.2.3 Договору).

Умовами п.2.4 Договору визначено, що при припиненні дії Договору всі проведені орендарем переобладнання, які не можуть бути демонтовані, переходять орендодавцю безоплатно, якщо інше не встановлено додатковими угодами, оформленими належним чином.

Відповідно до п.4.2.3 Договору орендар має право з письмового дозволу орендодавця (та балансоутримувача у разі, коли він не є орендодавцем) та за наявністю необхідної технічної документації вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію та технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Договір укладений строком на 7 років та діє з 01.08.2006 по 01.08.2013 (п.6.1 Договору).

01.11.2006 відповідач передав позивачу об'єкт оренди за актом приймання-передачі нерухомого майна.

В обґрунтування заявлених у справі позовних вимог, позивач посилався на те, що на момент прийому-передачі орендованого майна воно не могло використовуватися орендарем за цільовим призначенням, оскільки перебувало у незадовільному стані та потребувало ремонту, тому протягом 2007-2008 років позивачем здійснено ремонт орендованого приміщення, вартість якого повинен відшкодувати орендодавець.

Як передбачено ч.ч.1, 6 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 ст.767 ЦК України наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Натомість, як встановили суди попередніх інстанцій та не спростував заявник, підписаний сторонами акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2006 не містить жодних зауважень чи застережень орендаря щодо незадовільного чи такого, що перешкоджає використанню за цільовим призначенням, стану об'єкта оренди. При цьому суди встановили, що надані позивачем Звіти експертних організацій також не містять висновків про неможливість використання спірної будівлі за цільовим призначенням без проведення капітального ремонту чи поліпшень.

Всупереч вимог ч.3 ст.767 ЦК України орендар не перевірив справність (придатність до експлуатації) орендованого нерухомого майна, тому останнє вважається таким, що передане у належному стані, чим спростовуються бездоказові твердження скаржника про зворотне.

Таким чином, оскільки відповідач підписав акт приймання-передачі орендованого майна без застережень, то він погодився з тим, що приміщення, які передавалися йому за цим актом, відповідають вимогам закону та умовам договору оренди.

Норми ст.776 ЦК України, ст.181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.778 ЦК України регулюють різні за своєю правовою природою відносини, та потребують певного розмежування при застосуванні в контексті конкретних обставин справи, а саме: ст.776 ЦК України і ст.181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регулює питання здійснення капітального ремонту речі, переданої у найм, що є необхідним для експлуатації такої речі за призначенням, а положення ст.778 цього Кодексу стосуються поліпшення речі, яка є предметом договору найму, тобто проведення певних її змін, завдяки яким покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві.

За наслідками проведеного орендарем капітального ремонту відновлюються втрачені якісні характеристики майна, без яких неможлива або значно ускладнена його подальша експлуатація, а в результаті поліпшень - покращується стан речі, який до таких покращень мав необхідні функціональні властивості, проте не був досить зручним в певних обставинах.

За умовами п.3.2.4 Договору орендар зобов'язується утримувати майно у належному стані, своєчасно проводити за власний рахунок поточний ремонт за погодженням з балансоутримувачем (у разі необхідності ремонту приміщення у договорі повинно бути вписано конкретне зобов'язання зробити ремонт з зазначенням терміну проведення та закінчення).

Як встановили суди попередніх інстанцій, листом №044 від 06.02.2007 Державне житлово-комунальне підприємство НАН України надало згоду ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" на проведення поточного ремонту в орендованому приміщенні за власні кошти без будь-яких змін несучих конструкцій будівлі; умовами Договору обов'язок здійснити капітальний ремонт не був покладений на орендаря, відповідач не погодив його проведення позивачем, обставин того, що без його проведення майно не могло бути використано відповідно до призначення та умов договору та що відповідач відмовився від його проведення на звернення позивача - не доведено.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких позивачем не доведено надання йому відповідачем письмової згоди на здійснення капітального ремонту орендованого приміщення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для покладення на відповідача зобов'язання з відшкодування понесених позивачем витрат на проведення ремонту орендованого майна.

З огляду на викладене вище колегія відхиляє необґрунтовані твердження заявника про порушення судами ч.3 ст.776 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Додана до касаційної скарги постанова Вищого господарського суду України від 03.06.2014 у справі №19/293 не може бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максімус" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 у справі №910/17290/14 залишити без змін.

Головуючий Б.Грек

Судді С.Бондар

Д.Кривда