Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 1/43 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачівКучкова Ю.В.;від відповідача Білоус О.А.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2014 року у справі№ 1/43 Господарського суду міста Києваза позовомАкціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"доЖитлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4"простягнення 38 742,45 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2007 року Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (надалі - АЕК "Київенерго", позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" (далі - ЖБК "Залізничник - 4", відповідач), в якому просила стягнути з відповідача основний борг за поставлену теплову енергію за період з 01.10.2004 по 01.02.2007 роки у сумі 38742,45 грн, пеню у сумі 2829,15 грн за період із травня по жовтень 2007 року, борг внаслідок інфляційних процесів у сумі 8273,92 грн за період із жовтня 2004 року по жовтень 2007 року, а також 3 % річних за несвоєчасний розрахунок у сумі 2374,83 грн за період із жовтня 2004 року по жовтень 2007 року.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 031-0449-3 від 20.10.1999 року щодо оплати поставленої теплової енергії у вигляді гарячої води.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність первинних документів, які б підтверджували обсяги поставленої теплової енергії у вигляді гарячої води, а також заявив про застосування строків позовної давності до вимог за період з 01.05.2004 року по 30.11.2004 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2014 року (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено частково, присуджено стягнути з позивача на користь відповідача 2374,83 грн 3% річних, 8273,92 грн інфляційних втрат, 2 829,15 грн пені, 387,43 грн державне мито та 118,00 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 25 264,56 грн.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неповноту встановлення обставин справи та порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між АЕК "Київенерго" в особі СВП "Енергозбут Київенерго" та ЖБК "Залізничик - 4" було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 310449 від 20.10.1999 року (далі - договір), за умовами якого позивач постачає теплову енергію у гарячій воді, яку відповідач зобов`язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до умов п. 5.1 договору визначення кількості спожитої протягом розрахункового періоду (місяця) теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору передбачено, що відповідач до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем самостійно не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що несвоєчасне виконання відповідачем умов договору щодо повної оплати вартість отриманих послуг є підставою для стягнення з відповідача пені у сумі 2829,15 грн за період із травня по жовтень 2007 року, борг внаслідок інфляційних процесів у сумі 8273,92 грн за період із жовтня 2004 року по жовтень 2007 року, а також 3 % річних за несвоєчасний розрахунок у сумі 2374,83 грн за період із жовтня 2004 року по жовтень 2007 року, розмір яких визначений за розрахунком позивача. В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 25 264,56 грн суд припинив провадження у справі на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК), в зв'язку з погашенням суми основного боргу після порушення провадження у справі. При цьому, доводи відповідача щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд залишив поза увагою. Суд апеляційної інстанції щодо заяви про застосування строку позовної давності зазначив таке: " у доводах апеляційного оскарження всі зауваження відповідача, щодо прийнятого Рішення, скаржник пов'язує з порушенням загального строку позовної давності по заявленому основному боргу. Але, з огляду на те, що сума основної заборгованості в розмірі 25264, 56 грн була сплачена відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію (а/с 146-149), то за оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно припинив позовне провадження в цій частині позову на підставі ст. п. 1-1 ст. 80 ГПК України".

Вищий господарський суд України вважає, що рішення судів обох інстанцій неможна визнати законними та обґрунтованими, і вони підлягають скасуванню з таких підстав.

Обов'язок господарського суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд ст. 43 ГПК України.

При цьому, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, свідчить про порушення судом вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

В порушення вимог вищезазначеної норми ГПК України господарські суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали належної правової оцінки доводам відповідач про те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, зокрема, табуляграми фактичного споживання теплової енергії, які відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору мають підтверджувати обсяги спожитої відповідачем теплової енергії за заявлений період. Вищий господарський суд України вважає, що суд дійшов передчасного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 25264,56 грн, в зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо цієї суми, і відповідач наполягає на відсутності у нього заборгованості, що є підставою для відмови в позові. Судові рішення не є достатньо мотивованими в цій частині, обґрунтовані лише доводами та доказами позивача, на користь якого ухвалено рішення.

Крім того, фактично ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не розглянули заяву відповідача про застосування строків позовної до вимог позивача про стягнення заборгованості, яка виникла до 30.11.2004 року.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа згідно п. 3 ст. 1119 ГПК України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки допущені порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне, обґрунтоване та достатньо мотивоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Залізничник - 4" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2014 року у справі № 1/43 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.