Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 910/25354/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В.- головуючого, Корнілової Ж.О., Овечкіна В.Е.за участю представників: від позивача: від відповідача: розглянув касаційну скаргу Курков М.С. Рубінс А.А. Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 рокуу справі№910/25354/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ареко"доДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"простягнення 408021,18грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2015 р. (суддя Андреїшина І.О.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 221 458,60 грн., - основного боргу, 13 833,58 грн., - 3 % річних, 165 279,87 грн. - інфляційних нарахувань та 6 008,58 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р. (судді: Коротун О.М., Куксов В.В., Лобаня О.І.) рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 р. залишено без зміни.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить порушення ст. 201.10 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р., оскільки твердить, що виконав свої договірні зобов'язання належним чином, тоді як відповідач в порушення норм податкового законодавства не здійснив реєстрацію податкової накладної.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

07.02.2013 між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір на постачання товару № ПУ-32243-К (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити частини двигунів (ЗІП до РДЕС) (надалі - товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Відповідно до п. 2.1. договору, загальна вартість договору складає: разом - 1 140 605,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 228 121,00 грн., всього - 1 368 726,00 грн.

Фінансування по даному договору здійснюється за рахунок коштів ДП "НАЕК "Енергоатом" ВП "Южно-Українська АЕС".

Сторонами було вирішено, що за договором допускаються наступні умови оплати: на протязі 45 днів після постачання (п. 2.2. договору). При цьому, сторони вирішили, постачання здійснюється в березні - квітні 2013 року автотранспортом постачальника на умовах DDP (м. Южноукраїнськ Миколаївської області) у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Incoterms-2010". Вантажоодержувач - ЮУВ ВП "Складське господарство".

Після підписання договору сума договору (ціна товару) зміні не підлягає (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, з товаром постачальник надає покупцю оригінали документів: товарну накладну, податкову накладну, документи від виробника, які підтверджують якість товару.

Пунктом 3.3. договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Пунктом 11.1.1. договору визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, даний обов'язок кореспондується з правом продавця на своєчасну та в повному обсязі оплату поставленого товару (п. 11.4.2 договору).

У відповідності до п. п. 12.1. та 12.2. договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; дія терміну договору починає свій перебіг у момент,визначений у п. 12.1. договору та закінчується 31.12.2013.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується, що відповідачем, на виконання умов договору було здійснено постачання товару у відповідності до видаткової накладної № 9 від 27.06.2013 на суму 1 328 751,60 грн., яка була підписана уповноваженою особою відповідача, який діяв на момент підписання даної накладної на підставі довіреності № 881 від 27.06.2013 на отримання матеріальних цінностей за вищевказаним договором.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 1 147 267,40 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за договором перед позивачем у розмірі 221 458,60 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків № 9 за період з 01.12.2014 р. до 31.12.2014 р., підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін.

Отже, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивачем на виконання умов договору було поставлено товар визначений специфікацією, а відповідачем, в свою чергу, поставлений товари було оплачено не в повному обсязі, що й зумовило звернення позивача до господарського суду для захисту своїх прав.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-22гс13).

Пунктом 11.1.1 договору покупця було зобов'язано своєчасно та повному обсязі оплачувати поставлений товар. Пунктом 2.2. договору сторони вирішили, що оплата товару здійснюється на протязі 45 днів після постачання. При цьому, датою постачання сторони визначили дату отримання на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару (п. 3.3. договору). З видаткової накладної вбачається, що товар за договором було поставлено 27.09.2013, з урахуванням відтермінування в 45 днів оплати поставленого товару, відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар до 11.08.2013 включно, однак такої оплати проведено не було.

За встановлених обставин, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо вартості та обсягу поставлених товарів за договором, суди попередніх інсанцій дійшли обґрунтованих висновків про стягнення суми основного боргу у розмір 221 458,60 грн. та правомірно задовольнили вимоги позову.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

Тому судом правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з позивача окрім основного боргу 3% річних та інфляційних втрат за заявлений період.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що був здійсненим судами попередніх інстанцій у розмірі 13 833,58 грн. - за заявлений період з 12.08.2013 по 10.09.2015 та розмірі 165 279,87 грн відповідно скаржником не спростовується.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання за договором, судами відмовлено правомірно, оскільки умовами договору на постачання товару № ПУ-32243-К від 07.02.2013 не передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення грошового зобов'язання.

Згідно вимог ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги про порушення норм податкового законодавства щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН, з посиланням на ст. 201 Податкового кодексу України відхиляються, оскільки відповідні обставини значення для вирішення спору не мають, встановлених обставин виконання позивачем договору не спростовують, стосуються питання правовідносини, що виникають між платник податку та контролюючим органом, що не є предметом розгляду у даній справі.

Зазначене свідчить, що касатором не зазначено порушення норм матеріального та процесуального права стосовно суті порушення, яке стосується предмету спору.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 р. у справі №910/25354/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді Ж.Корнілова

В.Овечкін