Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.02.2026 року у справі №726/3365/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 726/3365/24

провадження № 51-3078 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2025 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК,

ОСОБА_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Садгірський районний суд м. Чернівці вироком від 30 січня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2025 року, засудив за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК:

- ОСОБА_9 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла;

- ОСОБА_10 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла;

- ОСОБА_11 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, крім житла.

Цивільний позов АТ «Українська залізниця» задовольнив. Стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на її користь матеріальну шкоду в сумі 951 033 грн.

Судові рішення стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_9 05 вересня 2024 року, використовуючи свій особистий мобільний телефон (iPhone 12mini), під час моніторингу у месенджері «Telegram» каналів з торгівлі наркотичними засобами отримав повідомлення з акаунту «ІНФОРМАЦІЯ_4» з пропозицією «легкого» заробітку грошей.

Наступного дня ОСОБА_9 від невстановленої досудовим розслідуванням особи з телеграм-акаунту «ІНФОРМАЦІЯ_4» надійшла пропозиція підпалити релейну шафу/автомобіль/будівлю, за яку запропоновано грошову винагороду: за підпал релейної шафи типу ШРУ-М - 24 000 грн; за підпал військового автомобіля - 42 000-45 000 грн; за підпал будівлі ТЦК та СП «коктейлем Молотова» - 3 000 доларів США.

ОСОБА_9 , усвідомлюючи наслідки вчинення таких підпалів, а саме неможливість використання залізничної колії Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на окремих ділянках, що ослаблює державу та те, що вказані дії спрямовані на зруйнування та пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, 06 вересня 2024 року погодився на підпал релейної шафи типу ШРУ-М та написав про це невстановленій досудовим розслідуванням особі в Телеграм-бот «ІНФОРМАЦІЯ_4». При цьому ОСОБА_9 отримав обіцянку щодо нагороди в 24 000 грн та відповідні інструкції: обрати самостійно релейну шафу та скинути попереднє фото для погодження; обрати для підпалу бензин або розпалювач для мангалів; зняти відеозвіт тривалістю 15-20 секунд підпалу з папірцем з написом «Свалка»/«Вампир» «дата».

Надалі ОСОБА_9 , на виконання злочинного умислу, вирішив залучити до протиправної діяльності своїх знайомих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , запропонувавши їм спільно здійснити підпал. Водночас ОСОБА_9 роз`яснив їм механізм та порядок здійснення підпалу релейної шафи, вони розподілили ролі та завдання кожного, а також домовилися про розподіл коштів, отриманих після виконання завдання

У свою чергу ОСОБА_13 , ОСОБА_11 06 вересня 2024 року за порадою свого знайомого ОСОБА_9 відкрили на власних телефонах (Redmi 8, Iphone 15 Pro) Телеграм-акаунт «ІНФОРМАЦІЯ_4», у якому від невстановленої досудовим розслідуванням особи були пропозиції заробітку грошей: за підпал релейної шафи типу ШРУ-М - 24 000 грн; за підпал військового автомобіля - 42 000-45 000 грн; за підпал будівлі ТЦК та СП «коктейлем Молотова» - 3 000 доларів США.

Цього ж дня ОСОБА_10 та ОСОБА_11 погодилися на підпал релейної шафи типу ШРУ-М, написавши про це невстановленій досудовим розслідуванням особі в Телеграм-бот, від якої отримали відповідні інструкції: обрати самостійно релейну шафу та скинути попереднє фото для погодження; обрати для підпалу бензин або розпалювач для мангалів; зняти відеозвіт підпалу тривалістю 15 секунд з написом на папері «Свалка»/«Вампир» «дата».

Однак ОСОБА_10 разом із ОСОБА_11 вирішили здійснити підпал без участі ОСОБА_9 .

Реалізовуючи свій злочинний умисел, 06 вересня 2024 року о 10 год ОСОБА_10 разом із ОСОБА_11 обрали та оглянули релейну шафу типу ШРУ-М поблизу світлофора «Ч» станції «Садгора», на ділянці «3 км пікет № 2» на вул. Ярослава Мудрого в м. Чернівці на перегоні Чернівці Північна-Садгора ВСП «Чернівецька дистанція сигналізації і зв`язку» (ШЧ-11) регіональної філії «Львівська залізниця».

07 вересня 2024 року в період часу з 22:40 до 22:50 ОСОБА_10 разом із ОСОБА_11 , перебуваючи біля релейної шафи типу ШРУ-М, яка розташована за вищевказаною адресою, усвідомлюючи наслідки вчинення такого підпалу, а саме неможливість використання залізничної колії Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», за допомогою лома розкрили вищевказану релейну шафу. Після чого ОСОБА_11 розпочав відеофіксацію на свій мобільний телефон, а ОСОБА_10 налив запальну суміш всередину шафи та дістав листок з кодовим словом «Свалка», який, продемонструвавши на відеокамеру мобільного телефону, підпалив та кинув всередину релейної шафи з метою зруйнування об`єкту, що має важливе народногосподарське та оборонне значення.

Побічні збитки від пожежі, що сталася 07 вересня 2024 року на перегоні Чернівці Північна-Садгора ВСП «Чернівецька дистанція сигналізації і зв`язку» (ШЧ-11) регіональної філії «Львівська залізниця» в релейній шафі типу ШРУ-М, складають 449 218 грн.

ОСОБА_10 , надіславши відеозвіт підпалу в телеграм-бот «ІНФОРМАЦІЯ_4», 08 вересня 2024 року отримав від невстановленої особи грошові кошти на особисту банківську картку АТ КБ «Приватбанк» у вигляді трьох транзакцій загальною сумою 24 244 грн, які він розділив порівну із ОСОБА_11 .

У подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на зруйнування об`єкту, який має важливе народногосподарське та оборонне значення, а саме зруйнування релейної шафи шляхом підпалу, розуміючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 08 вересня 2024 року ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , погодились на пропозицію ОСОБА_9 здійснити повторний підпал ще однієї релейної шафи типу ШРУ-М.

Цього ж дня вказані особи, перебуваючи на території м. Чернівці, після обстеження залізничного шляху в районі Садгора в м. Чернівцях, знайшли ще одну релейну шафу типу ШРУ-М поблизу залізничного переїзду через вул. Хотинська та здійснили її фотографування для погодження з особою в Телеграм-акаунті « ІНФОРМАЦІЯ_4 », отримавши одразу ж погодження на здійснення злочину.

10 вересня 2024 року приблизно о 23:45 ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , перебуваючи біля вхідного світлофора «Н» поблизу залізничного переїзду через вул. Хотинська на перегоні Садгора-Магала ВСП «Чернівецька дистанція сигналізації і зв`язку», вирішили підпалити раніше обрану ними релейну шафу типу ШРУ-М, яка є об`єктом, що має важливе народногосподарське та оборонне значення та входить до комплексного обладнання станції Садгора для надійного забезпечення прийому, відправлення та пропуску поїздів і є складовою критичної інфраструктури станції Садгора.

Після чого, ОСОБА_10 опівночі 11 вересня 2024 року облив внутрішню частину релейної шафи невеликою кількістю (близько 150 мл) бензину, який купив раніше, та підпалив папір формату А-4 з надписом «Вампир 10.09.2024», кинувши його у внутрішню частину релейної шафи, внаслідок чого вона загорілася, ОСОБА_9 спостерігав, щоб це ніхто не помітив зі сторонніх, а ОСОБА_11 здійснював відеофіксацію підпалу на мобільний телефон.

Надалі ОСОБА_9 відправив відеозвіт підпалу релейної шафи з телефону ОСОБА_11 до телеграм-акаунту «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Побічні збитки від пожежі, що сталася 11 вересня 2024 року на перегоні Садгора-Магала ВСП «Чернівецька дистанція сигналізації і зв`язку» (ШЧ-11) регіональної філії «Львівська залізниця» в релейній шафі типу ШРУ-М, складають 501 815 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подала касаційну скаргу, в якій просить їх змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_9 із ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 на ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК і призначити йому покарання в межах цієї статті; стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 солідарно за знищення шляхом підпалу 11 вересня 2024 року релейної шафи типу ШРУ-М матеріальну шкоду у розмірі 501 815 грн.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції:

- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК, оскільки в останнього не було умислу на зруйнування та пошкодження шляхом підпалу об`єктів, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, з метою ослаблення держави, з огляду на те, що релейна шафа не відноситься до об`єкту критичної інфраструктури, а є обладнанням з регулювання роботи світлофора, відтак дії її підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК;

- безпідставно визнав ОСОБА_9 винним за епізодом підпалу релейної шафи 07 вересня 2024 року, оскільки останній участі в підготовці та знищенні релейної шафи не брав, дізнався про її знищення лише наступного дня, а тому й цивільний позов було вирішено неправильно;

- призначив ОСОБА_9 надмірно суворе покарання.

Позиції учасників судового провадження

Засуджені та їхні захисники підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - під кутом зору достатності та взаємозв`язку.

Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому суд першої інстанції врахував:

- показання обвинувачених, представників потерпілого, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ;

- відомості, що містяться у:

- протоколах від 08 та 11 вересня 2024 року огляду місця події;

- актах від 08 та 11 вересня 2024 року та висновках № 8 від 09 вересня 2024 року та № 11 від 12 вересня 2024 року про пожежі, що сталися 07 та 11 вересня 2024 року;

- довідках № 348/1, № 348/2 від 11 вересня 2024 року, № 351/1, № 351/2 від 11 вересня 2024 року про визначення прямих та побічних збитків від пожеж 07 та 11 вересня 2024 року ;

- відповіді № ДНН-4/265 від 13 вересня 2024 року Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» про те, що станція «Садгора» є об`єктом критичної інфраструктури;

- протоколах від 13 вересня 2024 року мобільних телефонів, належних ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , з текстовою, фото- відеоінформацією;

- протоколах від 16 та 18 вересня 2024 року проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 ;

- висновках комп`ютерно-технічних експертиз № СЕ-19/126-24/10112-КТ від 02 жовтня 2024 року, № СЕ-19/126-24/10111-КТ від 03 жовтня 2024 року та № СЕ-19/126-24/10110-КТ від 04 жовтня 2024 року;

- протоколах від 08 та 23 жовтня 2024 року огляду отриманої інформації з мобільних телефонів;

- протоколі від 10 жовтня 2024 року тимчасового доступу до речей і документів та огляду диску щодо поточних та розрахункових рахунків.

На підставі вказаних доказів суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про те, що ОСОБА_9 вчинив саме інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння та його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог КПК, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічних носіїв запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

Суд першої інстанції під час судового розгляду перевірив усі аргументи сторони захисту і навів достатні мотиви для їхнього відхилення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК, належним чином перевірив, зокрема, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , які за своїм змістом є аналогічними до доводів її касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.

За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_9 та не знайшов підстав для скасування оскаржуваного рішення.

У своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив про те, що доводи сторони захисту не спростовують висновків про правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК, про доведеність його винуватості у вчиненні диверсії в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб та про обґрунтованість призначеного йому в межах санкції за цією нормою кримінального закону покарання.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК

Захисник ОСОБА_6 в касаційній скарзі вказує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК, які, на її думку мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 194 КК.

Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального закону.

Так, ч. 2 ст. 113 КК передбачено кримінальну відповідальність за вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров`ю, на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Основним безпосереднім об`єктом диверсії є внутрішня безпека України, її економічна основа. Додатковими об`єктами можуть бути: життя, здоров`я людей, екологічна безпека, власність. Предметом диверсії є об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (електростанції, оборонні підприємства, шляхи сполучення, нафто- і газопроводи та інше), тварини, рослини, земельні угіддя, водойми, ліси тощо.

З об`єктивної сторони диверсія проявляється, зокрема, у вчиненні підпалів, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. При цьому зруйнування та пошкодження майна полягає як у повному його знищенні, так і частковому пошкодженні в будь-який спосіб.

Диверсія з суб`єктивної сторони характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці тощо.

Суб`єктом цього злочину є фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.

Диверсія відноситься до злочинів із усіченим складом і визнається закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення зазначених у законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об`єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

Тобто диверсія, вчинена в будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення відповідно підпалу, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки.

За приписами ч. 2 ст. 28 КК кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції встановив те, що:

- указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на час вчинення цього кримінального правопорушення;

- ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб вчинив підпал об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, оскільки станція «Садгора» регіональної філії «Львівська залізниця» є об`єктом критичної інфраструктури, що має важливе народногосподарське та оборонне значення на дільниці Чернівці-Ларга-Жмеринка і призначена для безперешкодного забезпечення перевезення вантажів, в тому числі і стратегічно важливих для держави, а релейні шафи типу ШРУ вхідних світлофорів «Ч» (км4+пк2) та «Н» (км6+пк3) входять до комплексного обладнання станції «Садгора»;

- нормальна робота релейних шаф спрямована на забезпечення надійного прийому, відправлення та пропуску поїздів і тому їх знищення чи пошкодження може призвести до непередбачуваних наслідків від затримки прослідування народногосподарських, в тому числі оборонних вантажів до їх втрати чи псування при сході рухомого складу;

- в телеграм-каналі особи поряд із завданнями на підпал релейної шафи заохочувалися до виконання завдань із підпалу військових машин та будівель ТЦК, що вже само собою свідчило про важливість знищення таких об`єктів.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши предмет вчинених дій (підпал релейних шаф) та мету - ослаблення держави, дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_9 наявний саме склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду також перевірив аналогічні доводи сторони захисту про те, що у цьому кримінальному провадженні не було встановлено:

- мети вчинених дій, а саме - ослаблення держави, оскільки метою останніх було підзаробити гроші;

- що саме релейні шафи мали важливе народногосподарське та оборонне значення, а не залізниця в цілому, оскільки після підпалу таких шаф надзвичайних подій не відбулося, а залізниця просто перейшла на інший режим роботи,

та дійшов висновку про їх помилковість з огляду на показання представників потерпілого, свідків, письмові докази, а також те, що станція «Садгора» регіональної філії «Львівська залізниця» є об`єктом критичної інфраструктури, що має важливе народногосподарське та оборонне значення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, уважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_9 саме за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113КК.

Доводи про безпідставність засудження ОСОБА_9 за епізодом від 07 вересня 2024 року та неправильне вирішення цивільного позову

Захисник у касаційній скарзі зазначає про те, що суди безпідставно визнали ОСОБА_9 винним за епізодом від 07 вересня 2024 року, оскільки останній участі в підготовці та знищенні релейної шафи не брав, дізнався про її знищення лише наступного дня.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, під час судового розгляду відхилив твердження сторони захисту про непричетність ОСОБА_9 до підпалу релейної шафи 07 вересня 2024 року, з огляду на послідовність і характер дій обвинувачених, що свідчить про умисел на вчинення кримінального правопорушення, заздалегідь спланованого і підготовленого винними особами, так як усі троє обвинувачених домовились про механізм та порядок здійснення підпалу релейної шафи, в ході виконання вони розподілили ролі та завдання кожного, а також домовилися між собою про розподіл коштів, отриманих після виконання завдання.

Крім того, суд першої інстанції зважив і на показання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що саме ОСОБА_9 розповів їм про можливість такого заробітку, всі разом вирішили здійснити запропоноване, мали йти втрьох на перший підпал, однак ОСОБА_9 не відпустила мати, лом для відкриття релейної шафи дав їм саме ОСОБА_9 , частину отриманих за перший підпал грошових коштів у розмірі 1 000 грн переказали на рахунок останнього.

Колегія суддів уважає, що суди, навівши у своїх рішеннях достатнє мотивування, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватість ОСОБА_9 за епізодом пошкодження шляхом підпалу релейної шафи 07 вересня 2024 року.

Відтак доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.

Також Суд відхиляє й посилання захисника в касаційній скарзі на неправильне вирішення цивільного позову, оскільки, на її думку, з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 має бути стягнута шкода солідарно лише за знищення шляхом підпалу 11 вересня 2024 року релейної шафи типу ШРУ-М у розмірі 501 815 грн, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в м. Чернівцях вчинив 07 та 11 вересня 2024 року умисні підпали релейних шаф типу ШРУ регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», тобто зруйнування та пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, в період воєнного стану, заподіявши тим самим потерпілому АТ «Укрзалізниця» матеріальної шкоди на загальну суму 951 033 грн.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд цього кримінального провадження в межах пред`явленого обвинувачення, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним неправомірних діянь як 07, так і 11 вересня 2024 року, у зв`язку з чим стягнув із нього, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь АТ «Укрзалізниця» в солідарному порядку матеріальну шкоду саме в сумі 951 033 грн.

На переконання колегії суддів, таке рішення суду першої інстанції є правомірним.

Доводи про суворість призначеного ОСОБА_9 покарання

Захисник у касаційній скарзі посилається на те, що при призначенні ОСОБА_9 покарання не було належним чином враховано дані про його особу.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Питання, що вирішуються при призначенні покарання, пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував особливу тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, наявність як обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, так і обставин, що його пом`якшують - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення,а також дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем навчання, тобто дотримався вимог статей 50 65-67 КК.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання в мінімальних межах санкції інкримінованої статті є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Достатніх підстав уважати його надмірно суворим чи явно несправедливим захисник у касаційній скарзі не зазначила.

Ураховуючи вищезазначене, Суд уважає, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_9 зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків, захисник ОСОБА_6 в касаційній скарзі не навела.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2025 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2025 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3