Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Справа № 911/4536/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаГрищенко О.М. дов. від 02.06.2014 рокувідповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне"на постановувід 16.04.2014 року Київського апеляційного господарського судуу справі№911/4536/13 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп"доПриватного агропромислового підприємства "Ювілейне"простягнення 33435,66 грн.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" про стягнення 33435,66 грн., з яких 10665,60 грн. пені, 15609,90 грн. 30% річних та 7160,16 грн. інфляційних втрат солідарно з обох відповідачів, а також 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката солідарно з обох відповідачів.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.01.2014 року (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року (головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.), позов задоволено частково.

З Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" стягнуто 10665,60 грн. пені, 15608,20 грн. 30% річних та 1238,61 грн. судового збору.

З Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" стягнуто солідарно 4358,36 грн. інфляційних втрат, 337,63 грн. судового збору та 1147,00 грн. витрат на оплату адвоката.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приватне агропромислове підприємство "Ювілейне" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року та рішення господарського суду Київської області від 21.01.2014 року в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" 4358,36 грн. інфляційних витрат та 15608,20 грн. 30% річних і прийняти нове рішення, яким в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 4358,36 грн. відмовити, а в частині стягнення 15608,20 грн. 30% річних направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України та зазначає, що місцевим судом порушено принципи правосуддя, які полягають у тому, що суд не задовольнив клопотання скаржника від 20.01.2014 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання та не отримання ухвали від 05.12.2013 року про прийняття позовної заяви та зобов'язання скаржника надати належним чином засвідчені копії документів.

На думку заявника вказані обставини позбавили можливості скаржника скористатися правом, наданим статтею 267 Цивільного кодексу України та надати заяву про застосування позовної давності.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 25.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента агро" (продавець) та Приватним агропромисловим підприємством "Ювілейне" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року (а.с.23-24), який визначив умови купівлі-продажу засобів захисту рослин на умовах відстрочення платежу.

Відповідно до пункту 5.3 вказаного договору остаточна оплата за поставлений товар має бути проведена в строк до 15.12.2009 року.

Судами встановлено, що 15.01.2010 року ТОВ "Тридента агро" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до ПАП "Ювілейне" про стягнення 194644,76 грн., а саме 155655,57 грн. вартості поставленого товару згідно договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року, 2619,10 грн. пені, 3838,08 грн. 30% річних, 1400,90 грн. інфляційних втрат та 31131,11 грн. штрафу.

Розрахунок позовних вимог здійснено станом на 15.01.2010 року.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135 вказаний позов задоволено у повному обсязі (а.с.26-30).

При цьому, прийняття відповідачем - 2 товару на суму 155655,57 грн., а також прострочення строків його оплати встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135, а тому згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню повторно.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 року у справі №17/12-135 вказане рішення було змінено шляхом зазначення у резолютивній частині про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 9000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката. В решті судове рішення залишено без змін.

18.05.2010 року на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135 ПАП "Ювілейне" було сплачено ТОВ "Тридента агро" 175000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №20654 та №20683 від 18.05.2010 року (а.с.31-32).

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що 24.01.2011 року між ТОВ "Тридента агро" (первісний кредитор) та ФОП Грищенком О.М. (новий кредитор) було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні №13-ТА (а.с.33-34), згідно якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання ПАП "Ювілейне" (боржник) зобов'язань щодо сплати пені та 30% річних, нарахованих ТОВ "Тридента агро" за період з 16.01.2010 року по 17.05.2010 року, а також інфляційних втрат за період січень - березень 2010 року, набутих первісним кредитором на підставі договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року.

Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 33425,66 грн., з яких: 10665,60 грн. пені, 15609,90 грн. 30% річних та 7160,16 грн. інфляційних втрат.

Також судами встановлено, що 26.01.2011 року ТОВ "Тридента агро" надіслано відповідачу - 2 повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні (а.с.36).

04.03.2013 року між ФОП Грищенком О.М. (первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (новий кредитор) було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні №13/03-13 (а.с.38-39), відповідно до якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання ПАП "Ювілейне" (боржник) зобов'язання щодо сплати пені, 30% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року та згідно угоди №13-ТА від 24.01.2011 року у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару.

Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить 33425,66 грн., з яких: 10665,60 грн. пені, 15609,90 грн. 30% річних та 7160,16 грн. інфляційних втрат.

04.03.2013 року Фізичною особою підприємцем Грищенком О.М. було надіслано відповідачу - 2 повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні (а.с.41).

Звертаючись із даним позовом позивач просив суд стягнути з відповідача-2 10665,60 грн. пені і 15609,90 грн. 30% річних, нарахованих за період з 16.01.2010 року по 17.05.2010 року на 155655,57 грн. боргу, а також солідарно стягнути з відповідачів 7160,16 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період січень - березень на 155655,57 грн. боргу.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій виходили із наступного.

Відповідно до статей 173, 175 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами статей 655, 692 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно пункту 5.3 договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року, остаточна оплата за поставлений товар має бути проведена в строк до 15.12.2009 року.

Судами встановлено, що прийняття відповідачем - 2 товару за накладними №РН-ЛВ00007 від 01.04.2009 року, №РН-ЛВ00014 від 14.04.2009 року, №РН-ЛВ00024 від 15.04.2009 року, №РН-ЛВ00038 від 17.04.2009 року, №РН-ЛВ00062 від 28.04.2009 року, №РН-ЛВ00081 від 05.05.2009 року, №РН-ЛВ00087 від 08.05.2009 року, №РН-ЛВ00088 від 01.04.2009 року згідно договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року на суму 345612,89 грн., як і наявність заборгованості за вказаними накладними у сумі 155655,57 грн., встановлена рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135, а тому, в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондується з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Приписами статей 512, 514 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що в порушення наведених статей та договірних відносин відповідач - 2 вартість поставленого товару оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135, а тому, в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню та свідчить про підставність вимоги позивача, як нового кредитора за договором №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.2 договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Суди дійшли висновку, що період обрахунку пені та її розмір відповідає приписам Закону і положенням договору та задовольнили вимоги про її стягнення, що не оспорюється скаржником.

Також, позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем - 2 своїх грошових зобов'язань за договором №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року, просив суд стягнути з відповідача -2 15609,90 грн. 30% річних, нарахованих з 16.01.2010 року по 17.05.2010 року на 155655,57 грн. сукупної заборгованості та солідарно стягнути з відповідачів 7160,16 грн. інфляційних втрат, нарахованих за цей же період.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року передбачено, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Крім того, приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судами встановлено, що пунктом 3.1 договору поруки №11-03-2013-53 від 11.03.2013 року передана відповідальність поручителя перед кредитором у розмірі 7160,16 грн.

Проте, оскільки арифметично вірний розмір 30% річних та інфляційних втрат, обрахованих судом протягом заявленого позивачем періоду з урахуванням наведених законодавчих та договірних положень становить 15608,20 грн. та 4358,36 грн. відповідно, вимогу позивача про стягнення з відповідача -2 15609,90 грн. 30% річних та солідарне стягнення з відповідачів 7160,16 грн. інфляційних втрат суди задовольнили частково у розмірі 15608,20 грн. та 4358,36 грн. відповідно.

Позивач також просив суд солідарно стягнути з відповідачів 3000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, які суди задовольнили частково у розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 1147,00 грн., що відповідач не заперечує.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Заперечення заявника про те, що місцевий господарський суд позбавив його можливості скористатись правом, передбаченим статтею 267 Цивільного кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідач - 2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення суду від 09.12.2013 року, яке отримано відповідачем 12.12.2013 року (а.с.2), а відтак останній мав достатньо часу для подання доказів, заяв, клопотань тощо.

Посилання відповідача на неправомірне застосування індексу інфляції на суму боргу еквівалентну вартості товару в іноземній валюті касаційна інстанція також не приймає до уваги з огляду на те, що сума боргу стягнута рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2010 року у справі №17/12-135 в національній валюті та не змінювалась позивачем.

Також безпідставними є вимоги відповідача про застосування індексів інфляції за квітень та травень 2010 року, оскільки переуступка вимог в частині інфляційних здійснена цедентом тільки за січень - березень 2010 року.

Помилковим також є твердження відповідача про те, що 30% річних розраховані як пеня, оскільки спростовуються змістом пункту 8.6 договору №ЗУФ-09/03/09 від 25.03.2009 року, на підставі якого вони нараховані.

Отже, твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Київської області від 21.01.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року у справі №911/4536/13 господарського суду Київської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач