Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 904/1024/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Ємельянова А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкована рішеннявід 08.04.2014господарського суду Дніпропетровської області та на постанову від 19.06.2014Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/1024/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста ХарковадоПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" простягнення 805,41 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачаТузова В.О. (дов. від 31.07.2014 № 2782-К-Н-О);ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року позивач - Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова (надалі -Управління) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про зобов'язання повернути безпідставно виплачені пенсійні виплати у сумі 805,41 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2014 у справі № 904/1024/14 (суддя Дорошевська М.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 (колегія суддів: Парусніков Ю.Б. - головуючий, судді - Білецька Л.М., Павловський П.П.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанції, позивач - Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2014 та постанову постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2014, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального, оскільки правовідносинам сторін надана невірна юридична оцінка без врахування положень ст. ст. 321, 328, 1071 Цивільного кодексу України, пункту 10.12. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, якими визначено списання коштів без розпорядження клієнта у випадках передбачених договором або законом, що є підставою для їх скасування.

Відповідач - ПАТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Представник позивача у судове засідання касаційної інстанції не з'явився про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, а тому його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті без його участі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, відповідач - ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до умов Договору № 153 від 31.12.2009, укладеним з Управлінням пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова, виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596.

Згідно з параграфом 2 ст. 3 Договору, Банк зобов'язується забезпечити зокрема, зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду і Управління.

За змістом параграфів 1, 4 ст. 8 Договору передбачено, що однією з підстав, за якою суми пенсій та грошової допомоги не зараховуються на поточні рахунки, є наявність даних про смерть одержувача.

Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача, разом з нарахованими на них відсотками, починаючи з місяця наступного за місяцем його смерті, установи Банку повертають відповідно органам Фонду або Управління, за їх письмовим розпорядженням, не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача за умови наявності цих сум на поточному рахунку пенсіонера.

Так, Управління пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова звернулося з листами до Банку (відповідача) про повернення нарахованих сум пенсій померлих пенсіонерів, а саме:

- листом вих. № 5949-13/32 від 27.08.2012 про повернення суми пенсії померлого 31.07.2012 ОСОБА_5, нарахованої за серпень 2012 року у розмірі 1320,21 грн.;

- листом вих. № 3446-13/32 від 08.05.2012 про повернення суми пенсії померлої 24.04.2012 ОСОБА_6, нарахованої за травень 2012 року у розмірі - 1089,22 грн.;

- листом вих. № 338-13/32 від 17.01.2012 про повернення суми пенсії померлої 25.12.2011 ОСОБА_7, нарахованої за січень 2012 року у розмірі - 958,78 грн.;

- листом вих. № 7228-13/32 від 19.09.2013 про повернення суми пенсії померлої 30.08.2013 ОСОБА_8, нарахованої за вересень 2013 року у розмірі - 3702,79 грн.

Відповідач вимоги позивача виконав частково в межах залишку грошових коштів на рахунках пенсіонерів, наявних на момент отримання повідомлення від позивача про смерть пенсіонерів. При цьому у своїх відповідях на листи позивача, відповідач посилався на те, що суми грошових коштів не забезпечені необхідними залишками на рахунках їх власників, у зв'язку з тим, що частина грошових коштів (у тому числі і в межах суми позову 805,41 грн.) перерахована Банком на підставі доручень клієнтів за депозитними договорами (договірне списання), а саме:

- 08.08.2012 з пенсійного рахунку ОСОБА_5, списано кошти у сумі 500,00 грн.;

- 05.05.2012 з пенсійного рахунку ОСОБА_6, списано кошти у сумі 50,00 грн.;

- 07.01.2012 з пенсійного рахунку ОСОБА_7, списано кошти у сумі 50,00 грн.;

- 07.09.2012 з пенсійного рахунку ОСОБА_8, списано кошти у сумі 500,00 грн.

Втім, зазначені операції були проведені відповідачем до того моменту, як позивач повідомив Банк про смерть пенсіонерів та до моменту подання позивачем листів про повернення грошових коштів, що підтверджується виписками по особових рахунках пенсіонерів.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 22.9 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту, у разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Згідно з пунктами 1.38., 1.39. ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання договірне - це списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Відповідно до пунктів 1.4., 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

За встановлентх обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Банком виконані зобов'язання щодо повернення коштів з поточних рахунків пенсіонерів з дня надходження відомостей про смерть останніх у межах сум наявних на поточному рахунку одержувача (пенсіонера). Разом, з тим, кошти у сумі 805,41 грн. перераховані Банком за розпорядженням власників поточних рахунків (договірне списання) не є власністю банку і за відсутністю підстав для їх повернення позивачу, Банк не несе обов'язку щодо їх повернення позивачу за власний рахунок, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Отже, господарські суди, відмовляючи в позові, правомірно виходили з того, що відсутність спірних коштів на поточних рахунках одержувачів (пенсіонерів) станом на день отримання банком повідомлення про їх смерть, унеможливлювало виконання вимоги позивача про повернення цих коштів останньому відповіднодо параграфа 4 ст. 8 Договору № 153 від 31.12.2009.

Таким чином, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2014 у справі № 904/1024/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

А.С. Ємельянов