ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 924/886/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтової Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: Доценко О.І. Семенов С.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Міськтепловоденергія"на рішення та постановуГосподарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2016 року Рівненського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 рокуу справі№ 924/886/16за позовомпублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз"докомунального підприємства "Міськтепловоденергія"про стягнення 1 047 484,73 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 1 047 484,73 грн, з яких 913 568,88 грн - пеня, 62 146,32 грн - інфляційні втрати, 71 769,53 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.11.2016 (суддя - Виноградова В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (головуючий - Гулова А.Г., судді - Маціщук А.В., Філіпова Т.Л.), позов задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" 454 543,15 грн пені, 71 501,15 грн 3% річних, 62 144,00 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині стягненні 454 543, 15 грн пені і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 90 908,63 грн пені.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, відповідно до заяви-приєднання № 094210GС53ЕР016 від 31.12.2015 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), КП "Міськтепловоденергія" приєдналось до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015.

01.01.2016 між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (оператор ГРМ) та КП "Міськтепловоденергія" (споживач) було укладено типовий договір № 094210GС53ЕР016 розподілу природного газу.

Відповідно до п. 1.1 договору цей типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Пунктом 1.3. договору визначено, що цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до п. 2.1. договору за цим договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач - прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

У п. п. 6.1., 6.2. договору сторони погодили, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Тариф, встановлений згідно з п. 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1 договору).

Цей договір укладається на невизначений строк (п. 12.1. договору).

На виконання умов договору, позивач впродовж січня 2016 р. - липня 2016 р. передав, а відповідач прийняв газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Також між сторонами було підписано акти наданих послуг з розподілу газу.

Відповідачем було здійснено оплату послуг з розподілу природного газу на суму 4 724 616,89 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку за період з 01.01.2016 по 07.04.2016.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.05.2016 у справі № 924/128/16 було задоволено позов ПАТ по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" до КП "Міськтепловоденергія" та стягнуто з останнього 4 884 963,66 грн заборгованості за договором розподілу природного газу № 094210GС53ЕР016 від 01.01.2016 за лютий - березень 2016 р., яка існувала станом на 13.05.2016.

У подальшому відповідачем здійснювались платежі за надані послуги, що відображено в картці рахунку: 631 за 9 місяців 2016 р. КП "Міськтепловоденергія", оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за 01.01.2016 по 25.10.2016 ПАТ "Хмельницькгаз", платіжних дорученнях про оплату послуг.

Оскільки відповідач несвоєчасно здійснював оплату послуг з розподілу природного газу за договором № 094210GС53ЕР016 від 01.01.2016, позивач просить стягнути з відповідача 1 047 484,73 грн, з яких 913 568,88 грн - пеня, 62 146,32 грн - інфляційні втрати, 71 769,53 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди, врахувавши прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання та здійснивши перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат, прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 71 501,15 грн 3 % річних, 62 144,00 грн інфляційних втрат і правильність висновків судів в цій частині ніким не оскаржується.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України). Штрафними санкціями відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ч. 1 ст. 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦК є, зокрема, неустойка.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті не лише відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, а й додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і, навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Врахувавши, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, суди, здійснивши перерахунок пені, прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 909 086,30 грн пені.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги їх майновий стан, а також причини виникнення заборгованості, відсутність доказів спричинення позивачу значних збитків відповідним простроченням чи настання негативних наслідків та, врахувавши виконання боржником свого зобов'язання щодо сплати суми основного боргу за договором на час розгляду справи, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України обґрунтовано зменшив пеню до 454 543,15 грн.

Відповідно до ст. 11117 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку зібраних у справі доказів.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на постанову КМУ № 217 від 18.06.2014, як на підставу відсутності своєї вини у несвоєчасній оплаті газу, то вони були предметом розгляду судів, які прийшли до правильного висновку, що вказана постанова не містить застережень щодо зміни порядку розрахунків за договором розподілу природного газу між сторонами, а лише визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Доводи відповідача в касаційній скарзі проте, що суди відмовивши у призначенні економічної експерти фактично обмежили у доведеності тяжкого фінансового стану відповідача, то вони є без підставними, адже судами було враховане фінансове становище відповідача і зменшено розмір, заявленої позивачем пені, на 50 %. При цьому, вказана експертиза не призначалася судами, оскільки місцевим судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не було встановлено передбачених ст. 41 ГПК України підстав для її проведення.

Враховуючи викладене, підстав для скасування, в оскаржуваній частині, судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу комунального підприємства "Міськтепловоденергія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року у справі за № 924/886/16 - без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2016 року.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Кондратова Суддя Н. Нєсвєтова