Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 918/1874/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 березня 2014 року у справі № 918/1874/13 Господарського суду Рівненської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія", Рівненська область, про стягнення в сумі 85 031,16 грн.,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

встановив:

У грудні 2013р. позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача КП "Дубнокомуненергія" про стягнення 85 031,16 грн.

Вказував, що 29.09.2011р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" в особі Дубенського УЕГГ (постачальник, первісний кредитор) та КП "Дубнокомуненергія" (покупець, боржник) був укладений Договір на постачання природного газу № 2-ТКЕ/11 (далі - договір постачання), за умовами якого постачальник зобов'язувався постачати природний газ покупцю в обсягах і порядку, передбачених цим договором.

Зазначав, що відповідач у порушення умов вказаного договору за поставлений протягом жовтня 2011р. - квітня 2012р. природний газ своєчасно не розрахувався, у зв'язку з чим станом на 24.10.2012р. заборгував постачальнику 2 243 419,02 грн.

24.10.2012р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" в особі Дубенського УЕГГ (первісний кредитор) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) був укладений Договір про відступлення права вимоги № 14/6087/12 (далі - договір про відступлення права вимоги), згідно якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги до боржника за договором постачання у сумі 2 243 419,02 грн., а також право вимоги на стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних із невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за вказаним договором.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору постачання в частині своєчасної оплати поставленого йому природного газу, позивач просив стягнути із КП "Дубнокомуненергія" 85 031,16 грн., з яких: 11 883,62 грн. інфляційних втрат, 58 689,73 грн. 3% річних та 14 457,81 грн. пені, нарахованих за весь час прострочення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.01.2014р. № 918/1874/13 (суддя Горплюк А.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2014р. (судова колегія у складі: Бучинської Г.Б. - головуючого, Дужич С.П., Філіпової Т.Л.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути із КП "Дубнокомуненергія" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 14 457,81 грн. пені, 11 883,62 грн. інфляційних, 58 583, грн. 3% річних та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати отриманого природного газу, що є підставою для покладення на відповідача обов'язку по сплаті пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача 105,85 грн. 3% річних, господарські суди вказали на невідповідність виконаного позивачем розрахунку приписам ст.ст. 251 - 255, 599 ЦК України, тому, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, дійшли висновку про часткове задоволення позову.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 551 ЦК України, ст.ст. 219, 233 ГК України, ст.ст. 42, 43, 83 ГПК України, - просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині стягнення 14 457,81 пені та прийняти у цій частині нове судове рішення про зменшення розміру неустойки на 50% та стягнути із КП "Дубнокомуненергія" пеню у розмірі 7 228,91 грн.

Розглянувши доводи касаційної скарги і перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 29.09.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз" (постачальник) та Комунальним підприємством "Дубнокомуненергія" (покупець) був укладений Договір на постачання природного газу № 2-ТКЕ/11 (надалі - договір), згідно якого постачальник в період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. зобов'язувався передати у власність покупцю імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах даного договору (п.1.1, п.2.1 договору).

Згідно п. 5.1 договору ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 733,2353 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 879,8824 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа місяця наступного за місяцем поставки (п. 6.2 договору).

11.10.2011р. сторони підписали додаткову угоду № 1-1 до договору на постачання природного газу № 2ТКЕ від 29.09.2011р., якою внесли зміни до п. 5.1 Договору, погодивши нову ціну природного газу.

За 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, - 733,2353 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 879,8824 грн. Також до ціни такого газу включається збір до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки (2%) в розмірі 14,6647 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 17,5976 грн.

За 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями, - 879,8824 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природній газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 0%, всього з ПДВ 879,8824 грн. Також до ціни такого газу включається збір до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки (2%) в розмірі 17,5976 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 0%, всього з ПДВ - 17,5976 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено та наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі підтверджується, що в період з жовтня 2011р. по квітень 2012р. постачальник передав, а покупець (відповідач) прийняв природний газ загальною вартістю 3 198 802,40 грн.

Проте, покупець своєчасно не розрахувався в повному обсязі за отриманий природний газ, внаслідок чого станом на 24.10.2012р. у відповідача перед постачальником ПАТ "Рівнегаз" утворилась заборгованість в сумі 2 243 419,02 грн.

24.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги № 14/6087/12, згідно якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника КП "Дубнокомуненергія" за договором на постачання природного газу № 2-ТКЕ/П від 29.09.2011р. у сумі 2 243 419,02 грн.

Згідно п. 1.2 вказаного договору крім передачі права вимоги до боржника щодо оплати вартості поставленого природного газу до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено і наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі підтверджується, що того ж дня, 24.10.2012р., первісний кредитор передав новому кредитору оригінали документів, які підтверджують право вимоги до боржника.

30.10.2012р. новий кредитор направив на адресу боржника повідомлення № 10-3554 від 29.10.2012р. про відступлення права вимоги новому кредитору ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Посилаючись на порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого йому протягом жовтня 2011р. - квітня 2012р. природного газу, позивач, як новий кредитор, просив стягнути із КП "Дубнокомуненергія" 11 883,62 грн. інфляційних втрат, 58 689,73 грн. 3% річних та 14 457,81 грн. пені, а всього - 85 031,16 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу, за кожний день прострочення платежу, а також відшкодовує понесені постачальником збитки.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині вчасної оплати отриманого природного газу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для стягнення із відповідача 11 883,62 грн. інфляційних втрат, 58 583,88 грн. 3% річних та 14 457,81 грн. пені та обґрунтовано відмовили в задоволенні решти вимог про стягнення 105,85 грн. 3% річних з посиланнями на їх неправильний розрахунок позивачем.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, КП "Дубнокомуненергія" не погоджується з постановленими у справі судовими актами лише в частині задоволення вимог про стягнення пені та посилається при цьому на порушення судами приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на підставі п. 3 ч.1 ст.83 ГПК України, апеляційний господарський суд обгрунтовано виходив з того, що таке клопотання не було заявлено і, відповідно, не було предметом розгляду у суді першої інстанції, а обставини викладені у ньому не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначеними правовими нормами передбачено право, а не обов'язок суду на зменшення розміру пені, тому посилання скаржника на порушення судами даних норм не знайшли свого підтвердження при перегляді справи судом касаційної інстанції, у зв'язку з чим їх слід залишити поза увагою.

Суди дали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст.43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст.1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 березня 2014 року у справі № 918/1874/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко