Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 910/24093/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В. - головуючого, Корнілової Ж.О. Овечкіна В.Е.за участю представників: від позивача від відповідача розглянув касаційну скаргу Кулинич В.П. Пацессор О.А. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016р.у справі№910/24093/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті"третя особа:Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко-Плюс"проусунення перешкод в користуванні майномВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/24093/15 (суддя - Пригунова А.Б.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016р. (судді Дідиченко М.А, Руденко М.А., Шапран В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2015 залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник доводить, що між сторонами укладався договір за умовами якого в суборенду передавалося саме нежитлове приміщення та позивач не звертався з пропозицію укласти договір для розміщення автомобілів чи автозаправного блок-посту. Крім того, встановлення судами факту перебування на території ТОВ "Ніко-Плюс" автозаправного блок-посту є таким, що не відповідає дійсності. Зазначає, що в матеріалах справи міститься технічна документація, яка належить автозаправному модулю АБП-М, а не витребовуваному майну.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 01.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Завод будівельних конструкцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" було укладено договір оренди автостоянки та обслуговування транспортного засобу № 01/13-06 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 01.08.2014 р), за умовами якого позивачу передавалося в тимчасове володіння місце під автостоянку п'яти автомобілів та автозаправного блоку - пост АПБ-20 по вул. Якутській, 10 у місті Києві терміном до 31.05.2014 р.

01.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Завод будівельних конструкцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" укладено договір оренди приміщення площею 10 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві для розміщення офісу.

Листом № 01 від 22.08.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" повідомило позивача про зміну власника приміщення, яке орендує останній та пропонувало укласти договір оренди приміщення.

У зв'язку з чим, 01.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" укладено договір суборенди нежитлових приміщень № 01/09/14-РС7 об'єктом якого є нежитлове приміщення площею 47, 00 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві на термін до 31.08.2015 року.

01.09.2014 року сторонами підписано акт приймання-передачі вказаних приміщень.

За актом приймання-передачі від 30.11.2014 року позивач повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" нежитлове приміщення площею 47,00 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві.

01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" укладено договір суборенди нежитлових приміщень № 01/12/14-РС1 об'єктом якого є нежитлове приміщення площею 47,00 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві.

У відповідності до договору суборенди № 01/12/14-РС1 від 01.12.2014 р. та на підставі акту прийому-передачі від 01.12.2014 р. відповідач передав, а позивач прийняв в суборенду нежитлове приміщення площею 47, 00 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві.

Листом № 5 від 03.02.2015 року позивач запропонував розірвати договір № 01/12/14-РС1 від 01.12.2014 року.

Листом № 33 від 04.02.2015 року відповідач повідомив, що не заперечує проти розірвання договору.

За актом приймання-передачі від 15.02.2015 року позивач передав, а відповідач прийняв приміщення площею 47, 00 кв.м. по вул. Якутській, 10 у місті Києві.

Листами № 9 від 23.02.2015 р., № 11 від 02.03.2015 р., № 12 від 26.03.2015 р. та № 18 від 13.08.2015 р. позивач повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" про намір вивезти належне йому майно.

Разом з тим, листом № 101 від 25.08.2015 р. відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" про необхідність надання правовстановлюючих документів на автозаправного блоку - пост АПБ-20 для забезпечення можливості доступу до нього, однак за умови оплати позивачем вартості зберігання такого майна, що станом на 25.08.2015 р. становить понад 70 000, 00 грн.

Позивач стверджує, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента Сіті" щодо ненадання ним доступу Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" до належного останньому майна - автозаправного блоку - пост АПБ-20 є протиправними, у зв'язку з чим позивачем в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідача повернути таке майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей".

Господарськими судами встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістей Компані" було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" прийнято автозаправний блок - пост АПБ-20, що підтверджується видатковою накладною № А-0000001 від 31.07.2014 р. та податковою накладною від 31.07.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" здійснено оплату вартості вказаного автозаправного блоку - пост АПБ-20, що підтверджується платіжним дорученням № 740 від 17.06.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Арістей" придбано автозаправний блок - пост АПБ-20 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістей Компані" у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, а відтак - наявні у справі платіжне доручення № 740 від 17.06.2015 р. та видаткова накладна № А-0000001 від 31.07.2014 р. є правовстановлюючими документами на підтвердження права власності позивача на спірне майно.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (лист Верховного суду України від 01.07.2013 р. "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ").

Тобто, предмет негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Таким чином, відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що зазначення в акті прийому-передачі від 15.02.2015 року про те, що приміщення повністю звільнене від майна суборендаря було здійснено без фактичного повернення майна суборендаря, зокрема автозаправного блок - посту АПБ-20.

Вищенаведене підтверджується тим, що одразу після підписання акту прийому-передачі від 15.02.2015 року, позивач листами № 9 від 23.02.2015 року та № 11 від 02.03.2015 року звернувся до відповідача із проханням вивезти із території останнього автозаправний блок - пост АПБ-20.

У відповідь на вказаний лист, відповідач листом № 75 від 30.03.2015 року фактично визнав наявність на його території вищевказаного майна, однак відмовив у його вивезенні, оскільки триває судовий спір щодо майнового комплексу, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Якутська, 10. Також, про фактичне перебування автозаправного блок - посту АПБ-20 на своїй території відповідач підтверджує і листом № 10 від 25.08.2015 року, наявного в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з господарськими судами, що матеріалами справи підтверджується перебування на території відповідача автозаправного блок - посту АПБ -20 позивача, яке відповідач не повертає позивачу.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі встановлення інших обставин, намагання переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, визначених ч. 2 ст. 111-7 ГПК України.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення господарського суду та постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2015р. у справі №910/24093/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді Ж.Корнілова

В. Овечкін