Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.10.2015 року у справі №908/997/15-г
Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №908/997/15-г
Постанова ВГСУ від 09.08.2016 року у справі №908/997/15-г
Постанова ВГСУ від 17.05.2016 року у справі №908/997/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 908/997/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Смакота Н.І.,відповідача-Семеренко С.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016у справі№908/997/15-гза позовомПАТ "НАК "Нафтогаз України"доКонцерну "Міські теплові мережі"простягнення коштів встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в сумі 66260938,23 грн. основного боргу, 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2423516,51 грн. Відмовлено в позові в частині стягнення 3% річних в сумі 1479672,97 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015 (судді: Колядко Т.М., Скакун О.А., Стойка О.В.) рішення змінено шляхом стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 14198402,84 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3836166,92 грн. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 67022,56 грн. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2015 (судді: Овечкін В.Е., Чернов Є.В., Цвігун В.Л.) рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №908/997/15-г скасовано в частині в частині позовних вимог про стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області. В решті позовних вимог (в частині стягнення 66260938,23 грн. основного боргу) рішення та постанову залишено без змін.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.11.2015 (суддя Немченко О.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 (судді: Ломовцева Н.В., Зубченко І.В., Попков Д.О.), позов в частині стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 14306357,52 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3891978,86 грн. В решті позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовлено.

Концерн "Міські теплові мережі" в поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення від 24.11.2015 та постанову від 02.03.2016 в частині стягнення 3% річних в сумі 1479672,97 грн., прийняти нове рішення про відмову в цій частині позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.526,530,538,599,612,613,625,629,692 ЦК України та ст.ст.4,33,34,43,84 ГПК України. Зокрема, заявник наголошує на відсутності своєї вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, оскільки таке прострочення було зумовлене простроченням з боку кредитора, яке полягало в затримці підписання позивачем актів приймання-передачі газу за спірний період. При цьому, скаржник вказує на неправильність здійсненого судами розрахунку 3% річних з огляду на те, що п.6.1 договору в частині визначення строків оплати природного газу може застосовуватися виключно у сукупності з п.3.4 договору, який передбачає наявність акту як підстави для остаточних розрахунків, а акти приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р. були підписані позивачем із затримкою (лише 26.09.2013р.). Крім того, заявник вважає, що судовими рішеннями в адміністративній справі №808/8133/13-а встановлено факти, що мають преюдиціальне значення при розгляді даного спору, зокрема, щодо відсутності направлення позивачем на адресу відповідача в грудні 2012р. та січні 2013р. податкових накладних за фактом отримання оплати за спожитий природний газ або відмов від їх складання. На думку відповідача, суди дійшли неправильних висновків щодо правомірного нарахування позивачем 3% річних за кожен день 14 числа місяця без урахування дати підписання актів.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення від 24.11.2015 про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

30.09.2011р. між сторонами укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2530/11 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 році та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п.3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За змістом п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами були підписані наступні акти прийому-передачі природного газу: 30.09.2012р. за отриманий природний газ у вересні на суму 2152076,43 грн.; 26.11.2012р. за отриманий природний газ у вересні на суму 3919666,89 грн.; 27.11.2012р. за отриманий природний газ у жовтні на суму 11950108, 5 грн.; 30.11.2012р. за отриманий природний газ у листопаді на суму 51163624,8 грн.; 31.12.2012р. за отриманий природний газ у грудні на суму 83194865,04 грн. Всього на суму 152380341,66 грн.

Як свідчать матеріали справи, вартість газу, який було поставлено за договором від 30.09.2011 №14/2530/11, погашена відповідачем лише частково, а саме на суму 86119403,43 грн.

Заборгованість Концерну "Міські теплові мережі" за договором від 30.09.2011 №14/2530/11 становить 66260938,23 грн. Зазначена сума основного боргу за спірний період встановлена судами при первинному розгляді цієї справи та не оспорюється відповідачем.

Оскільки відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу належним чином не виконав та за поставлений газ вчасно не розрахувався, позивачем нараховані 3% річних в розмірі 3903189,48 грн. за період з 14.10.2012р. до 15.12.2014р., а також інфляційні втрати у розмірі 14537821,59грн. з грудня 2012р. по листопад 2014р.

Згідно з ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, встановлено виняток із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання. Аналогічні положення закріплені у ч.1 ст.229 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ЦК України та іншими законами.

Згадана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 №6-113цс14, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту. Таким чином, затримка підписання актів не впливає на обов'язок сплатити у встановлений строк, а дата кінцевої оплати не прив'язана до актів.

Тому доводи відповідача про виникнення грошового зобов'язання по оплаті обсягів поставленого газу лише після оформлення та підписання позивачем щомісячних актів приймання-передачі природного газу апеляційна інстанція відхилила як такі, що суперечать нормам права, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Виходячи з того, що акти прийому-передачі природного газу підписані сторонами 30.09.2012р. та 26.11.2012р. - за газ спожитий у вересні, 27.11.2012р. - за газ спожитий у жовтні, 30.11.2012р. - за газ спожитий у листопаді, та 31.12.2012р. - за газ спожитий у грудні, то з урахуванням умов п.6.1 договору, то прострочення відповідача почалось з 14.10.2012р. (за актами від 30.09.2012р. та від 26.11.2012р.), 14.11.2012р. (за актом від 27.11.2012р.), 14.12.2012р. (за актом від 30.12.2012р.) та 14.01.2013р. (за актом від 31.12.2012р.).

Таким чином, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, і наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та нараховуються незалежно від вини боржника. Щодо грошових зобов'язань діє загальне правило, яке передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та грошові зобов'язання не припиняються неможливістю їх виконання.

У зв'язку з вищевикладеним, здійснивши повний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення цих позовних вимог шляхом стягнення з відповідача 14306357,52 грн. інфляційних витрат, нарахованих за період з грудня 2012р. по листопад 2014р., та 3% річних в сумі 3891978,86 грн., нарахованих з 14.10.2012р. по 15.12.2014р.

Колегія погоджується з такими висновками апеляційного суду з наступних мотивів.

Згідно зі ст.526 та ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.14 та ст.629 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що за змістом п.п.3.4,6.1 договору купівлі-продажу природного газу №14/2530/11 акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, в зв'язку з чим, з огляду на підписання сторонами лише 26.09.2013р. актів за вересень-грудень 2012р., на підставі ч.4 ст.612 та ч.1 ст.613 ЦК України період прострочення відповідача за цими актами слід обраховувати починаючи з 27.09.2013р. (на наступний день після їх підписання позивачем-кредитором), а не з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, зазначений висновок колегія суддів вважає неправильним як такий, що не відповідає чинному цивільному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору, з огляду на таке.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачуючи зміст пунктів 3.4 та 6.1 договору, неоднаково розуміють термін виконання зобов'язання з оплати щомісячно поставленого газу.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Так, частиною 1 ст.530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору №14/2530/11 передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору цілком узгоджується з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору №14/2530/11 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 ст.530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну (6 днів) після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п.3.4 договору №14/2530/11 акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовується твердження заявника про зворотне.

Крім того, колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні та скаржником не надані докази внесення будь-яких змін до договору №14/2530/11, в тому числі до п.6.1 цього договору, які б змінювали порядок та термін оплати.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту.

Слід зауважити, що умови договору №14/2530/11 не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акта покупцем. Тому час підписання сторонами відповідного акту жодним чином не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що, не врахувавши приписи ч.1 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України, скаржник дійшов помилкового висновку про те, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу остаточного обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, що є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Крім того, непослідовні доводи заявника про перенесення строку платежу на день фактичного підписання продавцем акта приймання-передачі газу (тобто на день, яким датується відповідний акт), суперечать висновкам апеляційного суду про правомірне стягнення місцевим господарським судом 66260938,23 грн. основного боргу за поставлений природний газ, строк оплати за який настав, оскільки ця заборгованість не заперечується відповідачем.

Водночас, колегія суддів не може прийняти до уваги передчасне посилання скаржника на норми ч.3 ст.538 та ч.1 ст.613 ЦК України в обґрунтування висновку про ненастання прострочення боржника внаслідок прострочення кредитора, з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Дійсно, відповідно до ч.4 ст.612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте, згідно з п.4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом вересня-грудня 2012р., тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, чітко визначений пунктом 6.1 договору.

В зв'язку з цим, касаційна інстанція враховує те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів за вересень-жовтень 2012р.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п.6.1 договору, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 ст.613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (п.п.3.4,4.1 договору).

При цьому, несвоєчасне підписання та повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Цим спростовується твердження скаржника щодо відсутності його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, оскільки таке прострочення було зумовлене простроченням з боку кредитора, яке полягало в затримці підписання позивачем актів приймання-передачі газу за спірний період

Враховуючи викладене, касаційна інстанція відхиляє як такі, що суперечать ст.ст.526,530,612,613,625,692 ЦК України, умовам договору та фактичним обставинам справи, посилання відповідача на можливість виникнення грошового зобов'язання по оплаті обсягів поставленого газу лише після оформлення та підписання позивачем щомісячних актів приймання-передачі природного газу.

Наведеним також спростовуються твердження відповідача про те, що п.6.1 договору в частині визначення строків оплати природного газу може застосовуватися виключно у сукупності з п.3.4 договору, який передбачає наявність акту як підстави для остаточних розрахунків, а акти приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р. були підписані позивачем із затримкою (лише 26.09.2013р.).

Адже, за вищевикладених обставин чіткого визначення договором терміну остаточного розрахунку за поставлений газ, жодним чином не прив'язаного до моменту підписання щомісячних актів приймання-передачі газу, не має істотного значення для правильного вирішення даного спору навіть вірогідне зазначення в листі позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 (а.с.44 том 1) обставин щодо підписання лише 26.09.2013р. актів приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р.

Водночас, скаржник не враховує того, що у зазначеному листі відсутні посилання на договір №14/2530/11 від 30.09.2011р., періоди заборгованості та які саме акти приймання-передачі природного газу (за які періоди, їх номери, дати тощо) були підписані 26.09.2013р.

Отже, заявник в обґрунтування доводів щодо настання прострочення відповідача по оплаті поставленого газу з дати, наступної за датою підписання позивачем трьох актів приймання-передачі газу за вересень-жовтень 2012р. (а.с.18-20 том 1), помилково застосовує норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України, оскільки сторонами в п.6.1 договору №14/2530/11 чітко визначено строк остаточного розрахунку за фактично поставлений газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість, суди попередніх інстанцій, виконуючи вміщені в постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2015 обов'язкові вказівки касаційної інстанції щодо повного з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи, правильно зазначили про необхідність відліку часу прострочення відповідача з 14.10.2012р. (за актами від 30.09.2012р. та від 26.11.2012р.), 14.11.2012р. (за актом від 27.11.2012р.), 14.12.2012р. (за актом від 30.12.2012р.) та 14.01.2013р. (за актом від 31.12.2012р.)

Відповідно до ст.599 та ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.1.9 та абзаці 3 п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наведеним також спростовуються помилкове твердження скаржника про неправомірне, на його думку, нарахування позивачем 3% річних за кожен день 14 числа місяця без урахування дати підписання актів.

Таким чином, за змістом ст.ст.599,612 ЦК України, день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи враховано дійсний змісту п.6.1 договору №14/2530/11 та обґрунтовано застосовано норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України в частині визначення періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати газу, спожитого у вересні та жовтні 2012р., внаслідок чого було здійснено вірний перерахунок розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення, підлягаючих до стягнення.

Касаційна інстанція також відхиляє недоречні посилання скаржника на встановлення судовими рішеннями в адміністративній справі №808/8133/13-а фактів, що мають преюдиціальне значення при розгляді даного спору, зокрема, щодо щодо відсутності направлення позивачем на адресу відповідача в грудні 2012р. та січні 2013р. податкових накладних за фактом отримання оплати в сумі 43917327 грн. згідно платіжного доручення від 27.12.2012 №33 або відмов від їх складання., оскільки, по-перше, вказаний платіж враховано позивачем при формуванні розрахунку розміру позовних вимог. По-друге, вказаними судовими рішеннями встановлено фактичні обставини недотримання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у грудні 2013р. та січні 2014р. податкового законодавства шляхом ненаправлення контрагенту податкових накладних за вказаною проплатою, що ніяким чином у грудні 2012р. не звільняє відповідача від виконання обов'язку оплатити спожитий за вересень-листопад 2012р. газ у строк, передбачений п.6.1 договору №14/2530/11.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №908/997/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов