Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 904/7752/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.,

за участю представників:

ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" - Земляної І.О.,

ТОВ "Нововолинський олійно-жировий комбінат" - не з'явився,

ТОВ "Модерн Бізнес" - не з'явився,

ТОВ "АПК Агроінтер" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015

у справі № 904/7752/15 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововолинський олійно-жировий комбінат";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Бізнес"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Агроінтер"

про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення на предмет забезпечення

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововолинський олійно-жировий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Бізнес" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Агроінтер" про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення на предмет забезпечення.

Додатково позивачем було подано до господарського суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 (суддя Манько Г.В.) задоволено заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову. Вжито заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту в межах суми позову 8 400 000,00 доларів США на відповідне нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Нововолинський олійно-жировий комбінат". Також зазначене майно, на яке накладено арешт, було передано на відповідальне зберігання позивачу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 (колегія суддів у складі: суддя Виноградник О.М. - головуючий, судді Джихур О.В., Лисенко О.М.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 скасовано. В заяві ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015, а ухвалу господарського суду першої інстанції від 03.09.2015 залишити в силі. Скарга мотивована порушенням господарським судом апеляційної інстанції вимог ст.ст. 41, 45, 33, 34, 36, 43, 66, 67, 82, 84, 99, 101 ГПК України, ст.ст. 39, 41 Закону України "Про іпотеку", п. 4.2.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. Так, на думку скаржника, господарським судом апеляційної інстанції не враховано доводи позивача, які ним були викладені у заяві про забезпечення позову.

Перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з урахуванням наступного:

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 № 16.

Скасовуючи ухвалу господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що перелік майна, на яке просить накласти арешт позивач, є тотожним з предметом іпотечного договору від 26.07.2011 № 305-1п; під час укладання іпотечного договору № 305-1п від 26.07.2011 в Реєстрі заборон відчуження було здійснено відповідний запис згідно з вимогами чинного законодавства та така заборона відчуження існує на час розгляду справи; обраний позивачем спосіб забезпечення зобов'язання не відповідає принципу адекватності з огляду на те, що накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, та передача його позивачеві на зберігання є вирішенням спору по суті; наданий позивачем акт огляду заставного майна від 21.04.2015, зі змісту якого вбачається, що в приміщеннях виявлено та переобладнано проходи, вмонтовані або замуровані деякі вікна, виявлено додатковий прохід, не може свідчити про можливе знищення предмета іпотеки або зміну його цільового призначення чи утруднити в майбутньому виконання рішення у даній справі. До того ж господарський суд апеляційної інстанції зазначив про те, що до заяви позивача, поданої до господарського суду, докази можливої ймовірної реалізації предмета іпотеки відповідачами взагалі не надавались та такі доводи не наводились в суді першої інстанції на обґрунтування вжиття заходів по забезпеченню позову. Надані в господарський суд апеляційної інстанції роздруківки з мережі Інтернет від 01.09.2015 про публікацію оголошення про продаж майна, що знаходиться в іпотеці, не надавались на обґрунтування заяви від 01.09.2015. У зв'язку з викладеним, Дніпропетровський апеляційний господарський суд зазначив про те, що оскільки позивачем не надано підтверджуючі причини поважності неподання вказаних доказів до господарського суду першої інстанції, ці докази у відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом.

Водночас Вищий господарський суд України вважає помилковими доводи господарського суду апеляційної інстанції в частині неподання позивачем роздруківки з мережі Інтернет від 01.09.2015 про публікацію оголошення про продаж майна, що знаходиться в іпотеці під час звернення його з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на те, що зі змісту наявної в матеріалах оскарження ухали господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 у справі № 904/7752/15 копії заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову вбачається, що в додатках до цієї заяви є копії електронних сторінок оголошення щодо продажу забезпеченого іпотекою майна. Однак, як вбачається з матеріалів оскарження ухали господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015, до апеляційної інстанції було передано лише копію самої заяви про забезпечення позову без усіх додатків до неї.

Крім того, Вищий господарський суд не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для забезпечення позову в даній справі з огляду на наступне:

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову позивач послався на такі обставини:

- відповідачі та третя особа тривалий час ухиляються від виконання своїх зобов'язань за договорами кредитування, іпотеки, застави майнових прав;

- сума заборгованості відповідачів та третьої особи перед позивачем значно перевищує розміри статутних капіталів цих підприємств;

- відповідачем-1 здійснюються заходи щодо перепланування іпотечної нерухомості та заміни заставленого обладнання, що може унеможливити виконання рішення за цією справою;

- наявність в мережі Інтернет оголошень щодо продажу предмета іпотеки.

У зв'язку з викладеним, позивач на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України просив вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову 8 400 000,00 доларів США на відповідне нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Нововолинський олійно-жировий комбінат" та передати це майно на відповідальне зберігання позивачу.

Вказаним обставинам справи, зокрема тому, що відповідачі тривалий час не погашають заборгованість перед позивачем та не виконують зобов'язання за забезпечувальними договорами, господарський суд дав відповідну оцінку і правомірно зазначив про те, що матеріали справи свідчать про ухилення відповідачів від виконання прийнятих на себе зобов'язань за укладеними з позивачем договорами.

Отже, господарський суд першої інстанції обґрунтовано визнав доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову такими, що заслуговують на увагу.

Ухвала місцевого господарських суду мотивована невиконанням відповідачами 1 та 2 зобов'язань за кредитним договором та забезпечувальними договорами, а тому заходи до забезпечення позову (накладення арешту на майно, що належить відповідачу-1, згідно з переліком, визначеного в ухвалі суду) застосовані господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача та гарантія реального виконання рішення суду.

Так, господарським судом встановлено, що в порушення умов іпотечного договору (без згоди іпотекодержателя), ТОВ "Нововолинський олійно-жировий комбінат" самовільно здійснює дії щодо перепланування іпотечного майна та знищує його ідентифікуючі ознаки, що, в свою чергу, може призвести до зменшення його вартості; настання наслідків неможливості його подальшої експлуатації за цільовим призначенням або взагалі знищення предмета іпотеки і як наслідок не задоволення вимог позивача.

Крім того, господарським судом враховано, що у відповідача-1 існує заборгованість й перед іншими фінансовими установами, що свідчить про намагання відповідача-1 ухилитись від виконання грошових зобов'язань не тільки перед позивачем. Також відповідачі зверталися до господарського суду з позовом про визнання кредитного договору та договорів поруки недійсними (справа № 910/19083/14), що також свідчить про намагання останніх уникнути виконання зобов'язань за договірними зобов'язаннями.

Отже, господарський суд першої інстанції в межах своїх повноважень перевірив доводи заявника про забезпечення позову, знайшов їх обґрунтованими і навів переконливі обґрунтування свого рішення, оскільки вжиття заходів до забезпечення позову необхідне позивачу для охорони його матеріально-правових інтересів і створення можливості виконання рішення у справі, бо існує загроза щодо порушення відповідачем-1 прав позивача на отримання коштів.

Беручи до уваги заявлені позовні вимоги, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про передачу майна, на яке накладено арешт, на відповідальне зберігання позивачу для уникнення можливості його подальшого перепланування та знищення його ідентифікуючих ознак, оскільки зникнення, перепланування або пошкодження іпотечного майна призведе до наслідків, які можуть перешкодити виконанню рішенню суду у майбутньому.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання (п. 4.2.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5).

Відтак, передача майна на відповідальне зберігання не є самостійним заходом забезпечення позову, а є частиною процедури накладення арешту на майно, яку вправі визначити господарський суд в якості порядку виконання судового рішення про забезпечення позову.

Відтак, вжиті господарським судом заходи щодо забезпечення позову відповідають вимогам ст.ст. 66, 67 ГПК України і стосуються предмету судового спору, а тому господарський суд першої інстанції, правомірно, у межах наданих йому повноважень, виніс ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову.

Враховуючи викладене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, а ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 у справі № 904/7752/15 скасувати.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2015 залишити в силі.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко