Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 916/4204/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Іванової Л.Б., Акулової Н.В.(доповідач), Козир Т.П.розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства „Сади Градениці"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 рокута рішенняягосподарського суду Одеської області від 15.12.2014 рокуу справі№ 916/4204/14 господарського суду Одеської областіза позовом Фермерського господарства „Сади Градениці"до1) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку „Порто-Франко", м. Одеса 2) Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОП ФІНАНС"провизнання недійсним договору та скасування державної реєстрації обтяжень

За участю представників:

від позивача: Горовий А.О. (дов. б/н від 01.09.2013 року);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.12.2014 року по справі №916/4204/14 (суддя Погребна К.Ф.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, про що заявлено відповідачами по справі. Позивачем не доведено суду поважності причин пропуску строків позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі №916/4204/14 (судді: Разюк Г.П., Гладишева Т.Я., Колоколова С.І.) рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі № 916/4204/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "САДИ ГРАДЕНИЦІ" без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору застави, оскільки вимоги ст.13 Закону України "Про заставу" щодо нотаріального посвідчення договору застави нерухомого майна на нього не розповсюджуються, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в позові слід відмовити по суті, а не через пропуск строку позовної давності, який також має місце.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Фермерське господарство „Сади Градениці" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014 року у справі №916/4204/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, а саме: визнати недійсним договір застави майнових прав №1260/3-11-ИП від 26.01.2011р., укладений між ФГ "Сади Градениці" та ПАТ АБ "Порто-Франко"; скасувати державну реєстрацію обтяжень на фруктовий сад, розташований на землях Граденицької сільської ради Біляївсього району Одеської області площею 49,5 га, орендованих ФГ „Сади Градениці" за договором оренди землі від 10.05.2007р., запис про що здійснено Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Заслухавши представника позивача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.01.2011р. між ПАТ АБ „Порто-Франко" (Банк) і ФГ „Сади Градениці" (позичальник) укладено кредитний договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №32\2-11 відповідно до предмету якого, в редакції додаткової угоди №4 від 22.03.2012р., банк на умовах цього договору надає позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії з лімітом в сумі 836 000 євро на строк з 26.01.2011р. по 25.01.2016р. з виплатою 8,8% річних на поточні потреби. Позичальник зобов`язується належним чином використовувати і повернути кредит банку, сплатити відсотки за користування кредитом, комісії в відповідності з умовами договору і тарифами банку, а також виконувати всі інші зобов`язання в порядку і строки, визначені договором. (п.1.1. Договору).

26.01.2011 року в забезпечення зобов'язань позивача за кредитним договором (відзивна реверсивна кредитна лінія) №32/2-11 між ПАТ АБ „Порто-Франко" (заставодержатель) та ФГ „Сади Градениці" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав №1260/3-1-ИП, предметом якого є майнові права (право володіння, користування і розпорядження) на фруктовий сад, відповідно до акта інвентаризації садів та ягідників, закладених з 2008р., який розташований на 49,5га з 150га землі Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області, орендованих заставодавцем у Біляївської районної державної адміністрації Одеської області згідно договору оренди землі від 10.05.2007р., зареєстрованого в установленому порядку. (п.1.2. договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір застави підписаний повноважними особами сторін та скріплений їх печатками.

Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним договору застави майнових прав №1260/3-1-ИП оскільки вважає, що договір застави майнових прав №1260/3-1-ИП укладений 26.01.2011р. між ПАТ АБ „Порто-Франко" та ФГ „Сади Градениці" укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки фактичним предметом застави є сад, який є нерухомим майном на підставі ст.181 ЦК України, а відповідно до статті 13 ЗУ "Про заставу" у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів, спірний договір укладено у письмовій формі, але нотаріально не посвідчений; також позивач зазначив що майнові права володіння, розпорядження та користування не можуть бути предметом застави, а тому договір застави не відповідає вимогам чинного законодавства та не може бути реалізований.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 4 Закону України "Про заставу" встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або в переробці.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" встановлено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Суд першої інстанції зазначив, що договір застави майнових прав №1260/3-11-ИП від 26.01.2011р. укладений у письмовій формі, але нотаріально не посвідчений, доказів визнання цього договору дійсним в судовому порядку сторонами не надано, тому він є недійсним, проте відмовив у задоволені позовних вимог через пропуск строку позовної давності.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що не може погодитися з висновком суду першої інстанції та твердженням позивача про те, що предметом застави не можуть бути майнові права, оскільки суперечить ч.1ст. 4 Закону України "Про заставу", якою прямо встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Встановлений сторонами в договорі предмет застави не віднесено до переліку об'єктів, які не можуть бути предметом застави, що наведений в ч.3-5 ст.4 Закону України "Про заставу". Майнові права, що є предметом договору, не є нерухомим майном, що між іншим підтверджується реєстрацією обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Крім того, системний аналіз змісту договорів оренди земельної ділянки та застави майнових прав свідчить про те, що фруктові дерева, насаджені позивачем на орендованій земельній ділянці, фактично є поліпшеннями її стану, обсяг прав на які орендодавця і орендаря визначається договором оренди землі та ЗУ "Про оренду землі". Таким чином, вимоги ст.13 ЗУ "Про заставу" щодо нотаріального посвідчення договору застави нерухомого майна на нього не розповсюджуються.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в позові слід відмовити по суті, а не через пропуск строку позовної давності, який також має місце.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, щодо вимоги про скасування державної реєстрації обтяжень на фруктовий сад, розташований на землях Граденицької сільської ради Біляївсього району Одеської області площею 49,5 га, орендованих ФГ „Сади Градениці" за договором оренди землі від 10.05.2007р., запис про що здійснено Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, з огляду на те, що зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору застави майнових прав №1260/3-11-ИП від 26.01.2011р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Фермерське господарство „Сади Градениці".

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства „Сади Градениці" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі №916/4204/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. Іванова

Судді: Н.В. Акулова

Т.П. Козир