Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 908/2415/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДепартаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського судувід22.12.2016у справі№908/2415/16Господарського судуЗапорізької областіза позовомДепартаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСФЕН ПЛЮС"пророзірвання договору оренди та виселенняза участю

- відповідача:Погрібна С.О. (довіреність від 20.09.2016),В С Т А Н О В И В:

Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (далі - позивач) звернувся у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСФЕН ПЛЮС" (далі - відповідач), у якому просив розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 15.02.2006 № 1322, укладений між позивачем та відповідачем, зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення № 2, яке складається з кімнат №№ 1-7, загальною площею 119,9 кв.м, розташоване у будівлі літ.В на бульварі Шевченка, 25 в місті Запоріжжі, шляхом виселення із зазначеного приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем систематично порушувались умови договору щодо оплати за користування об'єктом оренди, у зв'язку з чим наявне істотне порушення умов договору, що є підставою для його розірвання та виселення відповідача із займаного ним приміщення.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.09.2016 (суддя Топчій О.А.), позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.А., судді Зубченко І.В., Попков Д.О.), зазначене рішення суду скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2006 між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради (орендодавець), яке було замінено на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради відповідно до додаткового договору від 28.07.2011, Комунальною установою "Центральна лікарня Орджонікідзевського району" (балансоутримувач), яка в подальшому була виключена з тексту договору згідно додаткової угоди від 31.12.2010, та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення №1322, відповідно до умов якого, у редакції додаткового договору від 21.02.2012, відповідачу було передано у користування нежитлове приміщення № 2, яке складається з кімнат №№1-7, загальною площею 119,9 кв.м, що розташоване в будівлі літ. В, по бульвару Шевченка, 25 в місті Запоріжжі, терміном до 15.02.2021 згідно додаткового договору від 12.02.2016.

Відповідно до акта приймання-передачі від 15.02.2006 орендоване майно було передано відповідачу.

Пунктом 3.3 договору, у редакції додаткових договорів від 21.02.2012, від 12.02.2016, визначено, що орендна плата перераховується орендарем в місцевий бюджет Орджонікідзевського району на відповідний розрахунковий рахунок, щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно пункту 5.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач не вносив плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців підряд, зокрема за травень, червень, липень 2016 року, що є підставою для дострокового розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути позивачу орендований ним об'єкт.

Суд першої інстанції, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи доведено, що відповідач не вносив орендну плату за користування орендованим нежитловим приміщенням протягом трьох місяців підряд, що є підставою для розірвання договору та виселення його із займаного ним приміщення.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, виходив з того, що згідно банківської виписки від 20.05.2016 відповідачем у травні 2016 року на виконання умов договору були сплачені за оренду грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., що свідчило про недоведеність позивачем про несплату відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Однак з такими правовими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Аналогічне викладено у пункті 10.4 договору.

Визначена наведеною статтею можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 Цивільного кодексу України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як не внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 зі справі N 5021/966/2011, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Пунктом 10.8 договору визначено, що дія договору оренди припиняється достроково за рішенням господарського суду.

Відповідно до пункту 5.12 договору у разі припинення дії договору або його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану орендованого приміщення з вини орендаря.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач орендну плату за користування орендованим нежитловим приміщенням за спірний період у встановленому договором порядку та розмірі не вносив, що не заперечується відповідачем згідно його письмових пояснень (а.с.64).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Між тим, скасовуючи це рішення та приймаючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із наданої йому за письмовим клопотанням відповідача (а.с.143), поданого до цього суду 06.12.2016, копії банківської виписки за 20.05.2016 (а.с.175) щодо оплати відповідачем грошових коштів за оренду приміщення згідно договору №1322 від 15.02.2006 у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі (ч.1). Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (ч.2).

Згідно приписів статті 101 цього кодексу у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1).

Частиною першою статті 104 вказаного кодексу для суду апеляційної інстанції визначено підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, якими є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Із аналізу наведених норм права вбачається, що рішення місцевого господарського суду може бути скасовано судом апеляційної інстанції у разі, якщо допущені вказаним судом порушення призвели до неправильного вирішення спору, або у випадку подання додаткових доказів на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов інших правових висновків щодо вирішення спору.

Однак в останньому випадку такі додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції у разі, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Разом з тим вищенаведене письмове клопотання відповідача щодо надання суду апеляційної інстанції копії банківської виписки за 20.05.2016 не містить обґрунтування неможливості подання цього доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а судове рішення суду апеляційної інстанції не містять мотивів, за яких цей суд дійшов висновку щодо можливості прийняття ним такого додаткового доказу. Крім того, із висновків суду апеляційної інстанції не вбачається, що оплачені відповідачем згідно банківської виписки за 20.05.2016 кошти у сумі 5000,00 грн. були внесені саме за спірні періоди, а не за попередній такий період.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд встановлених судом першої інстанції обставин справи не спростував, тому прийняв незаконне рішення, яке не може бути залишене в силі.

Витрати із сплати судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України у даній справі, належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.12.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2016 у справі №908/2415/16, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРИСФЕН ПЛЮС" на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради 3307 (три тисячі триста сім) грн. 20 коп. витрат судового збору з касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук