Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 904/281/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши касаційну

скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Каркінітський"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року

у справі № 904/281/15

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Каркінітський"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 4 311 123,33 грн.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - Бондаренко Д.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року у справі № 904/281/15 (судді Мельниченко І.Ф., Мартинюк С.В., Мілєва І.В. ) задоволено позов сільськогосподарського виробничого кооперативу "Каркінітський" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", стягнуто 4000000 грн. основного боргу та 311 123,33 грн. відсотків за користування депозитними вкладами.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року (судді Бахмат Р.М., Кощеев І.М., Науменко І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року у справі №904/281/15 скасовано, у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Сільськогосподарський виробничий кооператив "Каркінітський" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року у справі № 904/281/15 залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сільськогосподарським виробничим кооперативом "Каркінітський" (Клієнт) та публічним акціонерним товариством Комерційним банком „Приватбанк" (Банк) укладено договір приєднання №227347 про розміщення грошових коштів на депозиті строковому від 28 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 1.1 вище зазначеного Договору, предметом договору є внесення клієнтом та прийняття банком тимчасово вільних грошових коштів на строк, що зазначений в договорі, з обов'язком виплачувати клієнту суму вкладу та відсотки на умовах та в порядку, що встановлені Умовами та в порядку, що встановлені Умовами та Правилами розміщення грошових коштів на депозитному рахунку суб'єктів господарювання, у тому числі з використанням технологій дистанційного відкриття рахунків депозиту Приват24 за платіжними дорученнями, щодо порядку розміщення грошових коштів на депозиті строковому.

За цим договором клієнт вносить тимчасово вільні грошові кошти у сумі 4000000 грн. на депозитний рахунок, на строк, зазначений в пункті 2.4 цього договору. Датою внесення вкладу вважається дата надходження коштів на депозитний рахунок, (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 2.2 Договору, за користування вкладом банк зобов'язався виплачувати клієнту відсотки з розрахунку відсоткової ставки у розмірі 17% річних.

Відповідно до пункту 2.3 Договору Клієнт зобов'язався перерахувати вільні грошові кошти у сумі, обумовленій у пункті 2.1 цього Договору за зазначеними реквізитами протягом трьох банківських днів від дати відкриття депозитного рахунку та формування цього Договору.

Пунктом 2.4 Договору встановлено строк розміщення грошових коштів на депозитному рахунку до 29 листопада 2014 року.

Пунктом 2.5 договору встановлено виплата відсотків за вкладом - щомісячно, кожного останнього числа місяця.

Згідно п.2.6 у випадку дострокового розірвання Договору з ініціативи Клієнта, відсотки Клієнту виплачуються за зниженою відсотковою ставкою з розрахунку 1 % річних за весь період фактичного розміщення вкладу. При цьому, у період розрахунку відсотків не включаються дні надходження та списання грошових коштів за депозитним рахунком; різниця між сумою раніше виплачених відсотків і сумою відсотків, перерахованою за зниженою відсотковою ставкою, утримується Банком із суми вкладу при його поверненні Клієнту.

Позивач, згідно з умовами п.2.3 депозитного договору, платіжним дорученням № 7171 від 28 листопада 2013 року перерахував на рахунок ПриватБанку (Крим, РУПАТ КБ "Приватбанк") 4000000 грн. згідно відкритої оферти Банку, договору № 227347 від 28 листопада 2013 року без ПДВ строк 366 дн. ставка 17.00.(т. 2, а.с.114)

09 жовтня 2014 року за вих.. № 1 (т.1, а.с. 38, 39) позивач звернувся з вимогою до ПАТ КБЮ "Приватбанк" про дострокове розірвання договору приєднання № 227347 про розміщення грошових коштів на строковому депозиті від 28 листопада 2013 року, яким передбачено розміщення вкладу 4000000 грн. на строк до 21 листопада 2014 року і просив за користування вкладом щоб Банк сплатив проценти в розмірі 17 % річних та повернув депозитний вклад з нарахованими відсотками на поточні рахунки, відкриті у Херсонській філії ПАТ КБ „Приватбанк".

Згідно п.3.6.2.4.5 Умов та правил розміщення коштів на депозитному рахунку, в тому числі з використанням технології дистанційного відкриття рахунків депозиту через Приват-24, у випадку не витребування Клієнтом коштів вкладу після закінчення строку розміщення відповідно до Акцепту Клієнта з урахуванням умов пункту 3.6.2.4.2 (другий абзац) цього розділу Умов і правил надання банківських послуг, та/або накладення арештів на вклад та рахунки Клієнта, вклад вважається продовженим на такий же строк, зі сплатою процентів у розмірі, який передбачено за вкладами на вимогу банку, починаючи з дня закінчення строку розміщення вкладу відповідно до Акцепту Клієнта. Повернення Клієнту не витребуваного за строком вкладу та нарахованих процентів здійснюється банком на підставі письмової заяви та платіжного доручення Клієнта з урахуванням умов пункту 3.6.2.4.2 (другий абзац) цього розділу Умов і Правил надання банківських послуг.

Умовами та правилами надання банківських послуг п.3.6.2.4.6 передбачено, що сторони мають право розірвати депозитний договір достроково лише за взаємною згодою.

Відповідно п.3.6.2.4.7 Правил датою дострокового розірвання депозиту у разі обміну листами відповідно до пункту 3.6.2.4.6 цього розділу умов і Правил надання банківських послуг з ініціативи клієнта вважається день отримання клієнтом письмової згоди Банку; з ініціативи банку - день отримання Банком письмової згоди Клієнта; у разі укладання Додаткової Угоди про припинення дії вкладу датою дострокового розірвання депозиту вважається дата укладання Угоди або інша, зазначена у цій Угоді.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано доказів дотримання порядку дострокового розірвання договору в установленому законом порядку, або доказів розірвання депозитного договору за взаємною згодою з Банком.

Відповідно до пункту 3.4.1.18. Умов та правил надання банківських послуг банк і клієнти зобов'язані дотримуватись вимог законодавства України з питань відкриття і ведення рахунків. За порушення зазначених вимог банки і клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

За приписами ст. 21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Розрахунковим є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (п. 1.35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (ст. 1.30, ст. 22.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги - доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання (ст. ст. 22.3, 22.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Позивач, станом на дату звернення з позовом до суду, не надав до матеріалів справи доказів подання до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" оформлених платіжних доручень про перерахування зазначеної суми 4000000 грн. на його розрахунковий рахунок, відкритий у Дніпропетровському Регіональному управлінні ПАТ КБ "Приватбанк".

Перерахування банком відповідної суми з банківського рахунку клієнта без оформлення та подання клієнтом до банку платіжного документу на цю суму - чинним законодавством не дозволяється.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з вимогою до відповідача після закінчення строку дії депозитного договору - 29 листопада 2014 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1066 цього ж Кодексу за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до статей 530, 629 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів статей 525, 526 цього ж Кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містяться в статті 193 ГК України.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Каркінітський" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року зі справи №904/281/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді С.С.Самусенко

В. І. Татьков