Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.07.2015 року у справі №910/27025/14
Постанова ВГСУ від 22.02.2017 року у справі №910/27025/14
Постанова ВСУ від 07.06.2017 року у справі №910/27025/14
Постанова ВГСУ від 05.07.2016 року у справі №910/27025/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року Справа № 910/27025/14 Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В. Цвігун В.Л.за участю представників: Генеральної прокуратури України Фонд державного майна України Федерації професійних спілок України Савицька О.В. Сіднєнко О.Л. Хоменко А.В. розглянув касаційну скаргузаступника прокурора міста Києвана постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 рокуу справі№ 910/27025/14 господарського суду міста Києваза позовомзаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Фонду державного майна Українидо Федерації професійних спілок Українипровизнання права власності та витребування майнаВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. (суддя Марченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з тих мотивів, що початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи; у даній справі порушення права власності держави відбулося 22.09.2004р., тобто в день, коли було зареєстровано право колективної власності на спірний майновий комплекс за відповідачем, тому строк позовної давності у даному випадку сплинув 22.09.2007р.; заступник прокурора та позивач не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви.

Постановою Київського господарського суду від 23.04.2015 р. (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Ільєнок Т.В.) рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що Фонд державного майна України (далі - Фонд), на який було покладено обов'язок з управління державним майном, починаючи з 1992 року не вчиняв жодних дій, направлених на з'ясування статусу спірного майнового комплексу та не вживав заходів, спрямованих на повернення вказаного майна державі, після видачі свідоцтва від 22.09.2004р. на спростування зазначеного сторони доказів суду не надали, тому погодився з мотивами відмови в позові з підстав пропуску позовної давності.

Прокурор в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити.

Прокурор вважає, що судами невірно застосували норми ст.ст. 256, 256, 261, 267 ЦК України, не враховано роз'яснення п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що строк позовної давності у вказаних правовідносинах сплив 22.09.2007, оскільки не враховано, що свідоцтво про право колективної власності Федерації на спірний майновий комплекс 22.09.2004 видано Головним управлінням комунальної власності м.Києва на підставі наказу цього управління від 22.09.2004 № 1281-В; судами безпідставно не взято до уваги, що ні на органи прокуратури, ні на ФОНД не покладено обов'язок обліковувати свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані ГУ комунальної власності м.Києва, а Управління про видані ним свідоцтва прокуратуру м.Києва та ФОНД не повідомляло; судами не враховано, що Фонд державного майна України учасником правовідносин щодо переходу права власності на спірний майновий комплекс не був, а до компетенції ФОНД не входить контроль за оформленням і реєстрацією права власності на нерухоме майно третіми особами та контроль за використанням майна, право власності на яке зареєстровано не за державою.

Таким чином, суди невірно застосували ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України та не врахували, що прокуратурі м.Києва та Фонду державного майна України не було і не могло бути відомо про видачу такого свідоцтва Федерації у 2004 році, а про порушення права власності держави на спірне майно прокуратурі м.Києва стало відомо у 2014 році зі звернення Міністерства молоді та спорту України, за результатами розгляду якого до господарського суду м.Києва пред'явлено вказаний позов.

Федерація професійних спілок України у відзиві проти доводів скарги заперечує, вважає, що судом правомірно відмовлено в позові з підстав пропуску позовної давності, враховуючи правову позицію Конституційного Суду України, що викладена в п.п. 5, 6 рішення від 08.04.99 № 1-1/99, тому просить в задоволенні скарги відмовити, оскаржувані судові рішення та постанову залишити без зміни.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, які взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В грудні 2014 року Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі-позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України (далі-відповідач) про визнання права власності держави в особі Фонду на майновий комплекс Учбово-спортивну базу "Святошин", що знаходиться за адресою: Житомирське шосе, 19 км у м. Києві, загальною площею 5 803,90 кв.м., а саме: спальний корпус №1 (літера "Г") площею 1 304,20 кв.м.; транспортну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв.м.; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв.м.; медико-відновлювальний центр (літера "З") площею 224,70 кв.м.; насосу (літера "К") площею 132,60 кв.м.; спальний корпус №2 (літера "Л") площею 334,60 кв.м.; клуб-їдальню (літера "М") площею 1 738,80 кв.м. (далі - майновий комплекс).

Судом встановлено, що 22.09.2004р. відповідачем було зареєстровано право власності на майновий комплекс, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289.

Вказане свідоцтво було видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 22.09.2004 №1281-В.

Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Прокуратура зазначає, що про порушення права власності держави на спірний майновий комплекс дізнався із таких листів: від 31.10.2014 № 05/2/1-9146-14 та від 24.10.2014 № 7519/91.

На підставі названих листів було проведено перевірку і з'ясовано, що спірний майновий комплекс є державною власністю.

У свою чергу, Фонд посилається на те, що він дізнався про порушення свого права з позовної заяви, яку згідно з вхідним штемпелем отримав 04.12.2014р., а тому відлік строку позовної давності для позивача почався саме з цієї дати.

Відмовляючи в позові з підстав пропуску позовної давності суд виходив з тих мотивів, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи, оскільки ж порушення права власності держави відбулося 22.09.2004р., тобто в день, коли було зареєстровано право колективної власності на спірний майновий комплекс за відповідачем, тому строк позовної давності у даному випадку сплинув 22.09.2007р.

Вищий господарський суд України, перевіривши правильність застосування норм про позовну давність у спірних правовідносинах, з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується, виходячи з наступних мотивів.

Предметом спору є вимоги прокурора про визнання права власності держави на майновий комплекс та витребування його від відповідача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За нормою ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За нормою ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таку правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 р. № 3-23гс14, від 02.09.2014 р. № 3-82гс14, від 23.12.2014 р. № 3-194гс14.

Таким чином суди правомірно, визначаючи початок перебігу позовної давності для позивача виходили з висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до норм ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд касаційної інстанції зазначає, що при визначенні початкового моменту з якого слід обраховувати перебіг позовної давності місцевий господарський суд невірно виходив з обставин обізнаності держави в особі Фонду державного майна України з порушенням права з 22.09.2004 р. після видачі свідоцтва.

Разом з тим, суд не врахував, що на ФОНД не покладено обов'язок обліковувати свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані ГУ комунальної власності м.Києва, а Управління про видані ним свідоцтва прокуратуру м.Києва та ФОНД не повідомляло; судами не враховано, що Фонд державного майна України учасником правовідносин щодо переходу права власності на спірний майновий комплекс не був, а до компетенції ФОНД не входить контроль за оформленням і реєстрацією права власності на нерухоме майно третіми особами та контроль за використанням майна, право власності на яке зареєстровано не за державою.

Таким чином, суд неправомірно встановив обов'язок для Фонду державного майна України щодо обізнаності з порушенням його права, враховуючи обставини реєстрації права власності за відповідачам, натомість доказів обізнаності ФОНД про видачу свідоцтва відповідачу 22.09.2004 р. на підтвердження обставин, які б свідчили про обізнаність Фонду державного майна України з порушенням права з цього моменту не встановив.

При цьому судом не встановлені обставини, пов'язані з тим у який спосіб та яким чином Фонд дізнався про порушення свого права власності на спірне майно, чим це підтверджується.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на положення норм закону та враховуючи вищенаведену правову позицію Верховного Суду України слід зазначити, що тягар доведення тих обставин, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила покладається на позивача.

При таких обставинах оскаржувані судові рішення не можна визнати обґрунтованими та слід скасувати як такі, що прийняті при неправильному застосуванні норм матеріального права з направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції.

При новому розгляді суду належить дослідити питання застосування позовної давності за заявою відповідача, керуючись наведеною правовою позицією.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. у справі № 910/27025/14 господарського суду міста Києва скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя В.Овечкін

Судді Є.Чернов

В. Цвігун