ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № 906/1749/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі№ 906/1749/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 101 066, 12 грн.

за участю представників: позивачаОСОБА_6 - дов. від 17.12.2015відповідачаОСОБА_4 - особисто

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подала до господарського суду позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 101066,12 грн заборгованості за договором суборенди частини нежитлового приміщення та нарахованих сум 3% річних, інфляційних та пені за наслідками невиконання зобов'язань за договором.

Відповідач не виклав письмово свою позицію щодо позовних вимог, в судове засідання не з'явився, в зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України без участі відповідача.

Рішенням місцевого господарського суду від 18.02.2016 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 63706,00 грн боргу, 24346,32 грн пені, 1347,87 грн 3% річних, 11665,93 грн інфляційних та 1515,99 грн судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 (судді: Петухов М.Г. - головуючий, Гулова А.Г., Василишин А.Р.) рішення місцевого господарського суду змінено, викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, за якою позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 49706,00 грн. боргу, 14212,04 грн. пені, 1052,14 грн. 3% річних, 9102,23 грн. інфляційних втрат, 1111,07 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 445,40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати повністю. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник послався на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статей 22, 32, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України суди неповно з'ясували обставини справи, не дослідили всіх наявних у справі доказів, не надали їм відповідної оцінки, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи відповідача щодо відсутності у позивача повноважень на укладання договору суборенди, відхиливши клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи підпису позивача на договорі від 30.07.2014 з власником суборендованого відповідачем приміщення та про витребування доказів, зокрема, договору позивача з власником суборендованого відповідачем приміщення, не скористалися правом на визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, порушили приписи статей 774 та 761 Цивільного кодексу України щодо підстав виникнення права для передачі наймачем речі у користування іншій особі (піднайм), не з'ясували, чи є позивач законним орендарем приміщення, наданого ним відповідачу в суборенду, не врахували, що договір суборенди розірвано з 30.11.2014 саме на вимогу позивача; суд першої інстанції не вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відзив на касаційну скаргу не надано, в судовому засіданні представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 01.08.2014 Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір № П/143-07/2014 суборенди частини нежитлового приміщення площею 280 м2 для здійснення підприємницької діяльності (фітнес-зал) по АДРЕСА_4, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування нежитлове приміщення площею 280 м2 для здійснення підприємницької діяльності в сфері послуг.

Відповідно до розділу 2 договору розмір орендної плати в місяць встановлюється за погодженням сторін та складає 14 000,00 грн. Плата за оренду не включає плату за відшкодування витрат по електроенергії, водопостачанню, за користування мережею "Інтернет". Понесені орендодавцем витрати по оплаті таких послуг відшкодовуються суборендарем на протязі 3 банківських днів з дати надання орендодавцем відповідних рахунків. Плата за оренду за цим договором підлягає індексації. Плата за оренду за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за оренду за попередній місяць на індекс інфляції, офіційно оприлюднений в попередньому місяці. Залежно від дефляційних процесів в Україні, якщо індекс інфляції складає менше 100%, орендна плата за цим договором індексації не підлягає, а розмір орендної плати за наступний місяць повинен бути не меншим, ніж у попередньому місяці. Плата за суборенду за перший та останній місяць суборенди нараховується та сплачується протягом 3-х днів з моменту підписання акта прийому-передачі. Плата за кожний наступний місяць оренди сплачується Суборендарем не пізніше 3 числа кожного розрахункового календарного місяця на підставі наданих орендодавцем рахунків.

Строк дії договору суборенди встановлений з 01.08.2014 по 30.06.2017.

Суди також встановили, що за актом приймання-передачі приміщення 01.08.2014 відповідач прийняв у користування приміщення площею 280 м2, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам'янецька 19, у задовільному стані та придатне для використання за призначенням, обумовленим у договорі.

Листом від 20.11.2014 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору суборенди та необхідність повернення орендованого приміщення у строк до 30.11.2014 у зв'язку зі зверненням власників приміщення щодо розірвання основного договору оренди; починаючи з 01.11.2014 відповідач орендну плату не сплачував, 24.12.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за договором суборенди та пені. Листом № 4/15 від 02.03.2015 позивач, посилаючись на пункт 4.4 договору, яким передбачено право орендодавця на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку у разі залишення суборендарем орендованого приміщення без використання та без попередження про це орендодавця та у разі заборгованості з орендної плати та іншим платежам, повідомив відповідача про розірвання договору суборенди, починаючи з 01.03.2015.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені ним обставини справи свідчать про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, їх відповідність нормам чинного законодавства.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції оглянув оригінал договору оренди частини нежитлового приміщення № ОП/28-07/14 від 30.07.2014 та встановив, що позивач та Приватне підприємство "Плаза К" уклали 30.07.2014 договір оренди частини нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач прийняв у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 280 кв.м. по вул. Камянецькій, 19 у м. Хмельницькому.

Суд встановив, що відповідач продовжував використовувати орендоване приміщення і після одержання листа від 21.11.2014, і фактично приміщення звільнено від належного ФОП ОСОБА_4 майна лише 08.02.2015, що підтверджується заявою останнього від 06.02.2015 про погодження вивозу обладнання та товарів.

Листом № 4/15 від 02.03.2015 позивач виставив вимогу про погашення заборгованості з орендної плати по рахунках-фактурах № РВ-0000003 від 28.01.2015 на суму 16443,00 грн. та № РВ-0000004 від 03.02.2015 на суму 47263,00 грн., при цьому у рахунку-фактурі № РВ-0000004 від 03.02.2015 міститься зведена інформація з рахунків-фактур № РВ-0000005 від 28.10.2014 на суму 15595,00грн., № РВ-000006 від 26.11.2014 на суму 15788,00 грн., № РВ-0000011 від 24.12.2014 на суму 15880,00грн. Докази надіслання відповідачу вказаного листа наявні у матеріалах справи (т.1, а.с.16 - на звороті). Відповідно до пункту.5.3 договору у випадку прострочення по сплаті платежів, передбачених цим договором, суборендар зобов'язаний сплатити пеню за весь час прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Позивач визначив період, за який нараховувалася пеня з 27.03.2015. по 16.12.2015.

За змістом квитанції № 081004 від 28.08.2014 на суму 10000,00 грн. та квитанції № 081003 від 27.08.2014 на суму 4000 грн. відповідач сплатив гарантійний платіж за останній місяць оренди у загальній сумі 14000, 00 грн. З огляду на вищенаведене розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем має бути зменшений на 14000 грн. і дорівнювати 49706, 00 грн.(63706 - 14000 ).

При поданні позовної заяви позивач також просив стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення сплати орендної плати.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Господарським кодексом України та іншими законами України.

Згідно з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому колегія суддів враховує положення п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким передбачено , що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи доведеність наявності у відповідача основного боргу, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд вказав, що їх нарахування на суму основного боргу у розмірі 49706 грн., підлягає перерахунку з обмеженням, визначеним позивачем періодом часу, що зазначений у розрахунку ціни позову, доданому до позовної заяви.

Апеляційний господарський суд встановив, що вірною величиною втрат від інфляції за період визначений позивачем є - 9102,23 грн. та що правильним є нарахування 3% річних за період, визначений позивачем, у сумі 1052,14 грн.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Водночас, відповідно до змісту частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій, до яких належать неустойка, штраф, пеня, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведених вище положень, нарахування пені мало здійснюватись за період з 27.03.2015 по 27.09.2015. Здійснивши перерахунок суми пені, суд дійшов вірного висновку, що його розмір складає 14212,04 грн.

Розмір орендної плати з врахуванням величини індексації за період з листопада 2014 року по лютий 2015 року відповідає положенням пункту 2.2 договору.

Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягало у розгляді справи за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце та час засідання суду, колегія суддів встановила, що у позовній заяві ФОП ОСОБА_5 у справі № 906/1749/15 зазначено АДРЕСА_1, яка відповідає вказаній відповідачем під час укладення договору оренди частини нежитлового приміщення № П/143-07/2014 від 01.08.2014. Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (Серія НОМЕР_1), місцем реєстрації підприємця вказано: 10029, АДРЕСА_1. З отриманого судом першої інстанції Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 11.02.2016 (дата прийняття рішення у справі) адреса, за якою зареєстровано підприємця ОСОБА_4 (р/н НОМЕР_2), вказана : 10029, АДРЕСА_1. Відповідно до частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, у випадках, передбачених статтею 64 Господарського процесуального кодексу України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання. Отже, суд першої інстанції вчинив усі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи в частині сум, які були сплачені відповідачем у рахунок орендної плати, що в подальшому вплинуло на суми заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність зміни рішення місцевого господарського суду, оскільки існує необхідність внесення деяких поправок до резолютивної частини рішення щодо розміру сум, які підлягають стягненню та відповідного перерозподілу судових витрат, хоча загалом суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо змісту прав та обов'язків сторін у спірному зобов'язанні.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини, регулювання яких здійснюється відповідно до положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України про найм (оренду) приміщень.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Дана норма кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). При цьому за частиною шостою статті 283 цього Кодексу до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

Згідно з приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, господарські суди обох інстанцій достеменно встановили, що, починаючи з 01.11.2014, орендну плату відповідач не сплачував, водночас, приміщення звільнено останнім лише 08.02.2015, що підтверджується, зокрема, і заявою відповідача щодо необхідності погодити вивіз обладнання та товару від 06.02.2015 та від 07.02.2015. Заперечення відповідача щодо звільнення орендованого приміщення у листопаді 2014, та щодо неотримання рахунків фактур розглянуті та обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача повноважень щодо передання спірного приміщення в оренду та необхідності призначення почеркознавчої експертизи для встановлення факту невідповідності підпису позивача на договорі оренди з власником приміщення також були розглянуті та мотивовано відхилені апеляційним судом.

Враховуючи викладене, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог визнається колегією суддів обґрунтованим.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надав оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в постанові.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі № 906/1749/15 Господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова