Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року Справа № 911/2788/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.03.2014у справі№ 911/2788/13 господарського суду Київської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Ерде Банк"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк",простягнення 56 420, 70 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Шпак Т.Г., дов. від 21.03.2014, Ханович К.В., дов. від 31.03.2014

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство "Ерде Банк" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл" про стягнення 56 420,70 грн., з яких: 52 500, 00 грн. - сума основного боргу, 3 920, 70 грн. - сума пені за прострочення строку сплати винагороди за надані позивачем послуги з 21.09.2012 по 21.03.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з інкасації грошових коштів об'єктів відповідача згідно укладеного між сторонами договору на інкасацію коштів № 539/і від 05.11.2011.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.12.2013 (суддя Бацуца В.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Бел Оіл" на користь ПАТ "Ерде Банк" 52 254,11 грн. основної заборгованості, 3897,64 грн. пені та в дохід Державного бюджету України 1 720, 36 грн. судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт невиконання відповідачем у встановлений договором на інкасацію коштів строк і станом на час розгляду справи обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг з інкасації грошових коштів за серпень 2012. Однак, за висновком суду, розмір основної заборгованості підтверджується у розмірі 52 254, 11 грн. (за виключенням спірних 4-х об'єктів інкасації, по яким 31.08.2012 грошові кошти не були проінкасовані), у зв'язку з чим суд провів перерахунок суми пені. Крім того, суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на припинення його зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг на інкасацію грошових коштів у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки таке зарахування, за висновком суду, не відповідає вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує порядок погашення вимог кредиторів, встановлений законом, у процедурі ліквідації банку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 (колегія суддів у складі: Шапран В.В. - головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) апеляційну скаргу ТОВ "Бел Оіл" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 18.12.2013 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 05.11.2011 між публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" (виконавець, позивач), товариством з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл" (замовник, відповідач) та публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (банк, третя особа) укладено договір № 539/і на інкасацію коштів, згідно умов п. 1.1. якого виконавець власними силами і засобами в зазначені дні та години зобов'язався надати замовнику послуги з проведення інкасації коштів об'єктів замовника, що визначаються в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору в день інкасації або наступного дня виконавець доставляє готівку до каси банку - ПАТ "ПУМБ", який проводить приймання коштів від інкасаторів виконавця, здійснює перерахування інкасованої виручки і забезпечує своєчасне зарахування грошових коштів на поточний рахунок замовника № 26005962483877, відкритий в філії ПАТ "ПУМБ" в м. Києві, МФО 322755, інд. код 37361279, а замовник зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги у визначених договором розмірах і термінах (строках) та виконати інші свої зобов'язання, визначені договором, в повному обсязі.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується здійснювати приймання, перевезення і здавання грошової виручки до каси банку в інкасаторських сумках (мішках).

Інкасація коштів виконавцем проводиться шляхом приймання інкасаторами сумок з виручкою безпосередньо в касі замовника за адресою, в дні та години, зазначені в додатку № 1 до договору (п. 2.2. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розмір винагороди виконавцю, за надані послуги визначається договірним тарифом на послуги виконавця по кожному об'єкту замовника, що зазначається в додатку № 1 до договору. Якщо початок надання послуг виконавцем не збігається з першим робочим днем календарного місяця, то сума винагороди за послуги, що надавались виконавцем впродовж неповного календарного місяця розраховується, починаючи з першого дня отримання послуг замовником, з розрахунку середньорічної вартості одного дня надання послуг, помноженої на кількість днів календарного місяця, в якому надавались послуги.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що замовник зобов'язаний здійснювати оплату наданого виконавцем рахунку-фактури до 20 числа включно місяця, що слідує за звітним, шляхом перерахування суми коштів на рахунок виконавця, зазначений у рахунку-фактурі.

Договір укладено строком на 12 місяців і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. У випадку неотримання за 30 днів до дати закінчення строку дії договору однією з сторін повідомлення про припинення строку дії договору, останній вважається продовженим на тих же умовах на наступні 12 місяців (п. 6.1. договору).

Одночасно із укладенням договору між позивачем, відповідачем та третьою особою підписано додаток № 1 до договору - Перелік об'єктів інкасації замовника, в якому визначено договірний тариф на послуги виконавця по кожному об'єкту замовника.

На виконання умов договору позивачем у серпні 2012 року надано відповідачу послуги з інкасації грошових коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи актом про надані послуги № 728і від 31.08.2012, рахунком № 2 від 10.06.2013, відповідними супровідними відомостями до сумки з готівкою, довідками про видачу інкасаторами сумок (мішків), явочних карток, а також явочними картками.

Постановою Національного банку України № 4 від 09.01.2013 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Ерде банк", а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3 від 10.01.2013 призначено Куреного О.В. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Ерде Банк".

Звертаючись з позовом у даній справі, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Ерде Банк" Курений О.В. зазначив, що позивачем в серпні 2012 року були виконані всі передбачені договором зобов'язання щодо надання послуг по інкасації грошових коштів об'єктів відповідача на загальну суму 52 500, 00 грн., приймання яких відповідач підтвердив шляхом підписання акту № 728і від 31.08.2012. Однак, відповідач в порушення умов п. 4.1. договору виплату винагороди в розмірі 52 500,00 грн. позивачу, як виконавцю послуг, не здійснив, що і стало підставою для його звернення з позовом у даній справі.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір на інкасацію коштів № 539/і від 05.11.2011 є договором про надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 4.1., 4.3. договору передбачено, що розмір винагороди виконавцю, за надані послуги визначається договірним тарифом на послуги виконавця по кожному об'єкту замовника, що зазначається в додатку № 1 до договору. Замовник зобов'язаний здійснювати оплату наданого виконавцем рахунку-фактури до 20 числа включно місяця, що слідує за звітним, шляхом перерахування суми коштів на рахунок виконавця, зазначений у рахунку-фактурі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, станом на час розгляду господарськими судами даної справи відповідач обов'язок щодо оплати наданих послуг на інкасацію грошових коштів за серпень 2012 року (за період з 01.08.2012 по 31.08.2012 - за виключенням 4-ох об'єктів інкасації, по яким 31.08.2012 грошові кошти не були проінкасовані) у повному обсязі не виконав і розмір його основної заборгованості перед позивачем склав 52 254, 11 грн. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем вказаної заборгованості перед позивачем ні в повному обсязі, ні частково, а тому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанції вірно задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості частково - у розмірі 52254,11 грн. за договором № 539/і на інкасацію коштів від 05.11.2011.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у нього перед позивачем заборгованості за договором на інкасацію коштів від 05.11.2011 у зв'язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 52 500, 00 грн. з огляду на безпідставність таких тверджень.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Разом з цим, частиною п'ятою статті 602 ЦК України передбачено, що зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема у випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та було зазначено вище, постановою Національного банку України № 4 від 09.01.2013 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Ерде банк", а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3 від 10.01.2013 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Ерде Банк" призначено Куреного О. В.

Частиною четвертою статті 110 ЦК України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються Законом "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 8 ст. 91 вказаного Закону з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 93 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення.

Статтею 96 вказаного Закону встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, в процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово, зокрема шляхом проведення зарахування вимог.

Наведеної правової позиції дотримується і Верховний суд України, зокрема у постановах від 03.10.2011 по справі № 3-87гс11, від 10.10.2011 по справі № 3-95гс11, від 24.10.2011 по справі № 3-112гс11).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про недопустимість зарахування однорідних зустрічних вимог відповідача до банку, відносно якого відкрита ліквідаційна процедура, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства України, а саме Закону України "Про банки і банківську діяльність", у зв'язку з чим суди вірно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення суми основного боргу частково - в сумі 52 254,11 грн. з огляду на порушення відповідачем договірних зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з інкасації грошових коштів об'єктів відповідача згідно договору на інкасацію коштів № 539/і від 05.11.2011.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в пункті 5.7. договору на інкасацію коштів № 539/і від 05.11.2011 сторони погодили, що за прострочення замовником визначеного договором строку сплати винагороди за надані послуги виконавцем в розмірі визначеному договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки відповідач порушив строк оплати отриманого товару, (мало місце прострочення відповідачем виконання зобов'язання зі сплати винагороди за надані позивачем послуги), то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача пені за період прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару з 21.09.2012 по 21.03.2013 частково, здійснивши перерахунок вказаної суми у відповідності до встановленої судом суми основної заборгованості.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 у справі № 911/2788/13 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк