ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 909/135/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2015 Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2015у справі№ 909/135/15Господарського судуІвано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДержавного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"простягнення заборгованості в сумі 54097,72 грн, з яких пеня - 43552,19 грн, інфляційні втрати - 1835,10 грн та 3% річних - 8710,43 грнза участю представників:

позивача: Смакота Н.І., дов. від 18.04.2014;

відповідача: Нищей Н.Ю., дов. від 18.06.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2015 у справі №909/135/15 (суддя - Шкіндер П.А.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 39196,97 грн пені, 8408,77 грн 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Матущак О.І., судді - Дубник О.П., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2015 у справі №909/135/15 змінено та п.2 та 3 резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "Стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (76007 м.Івано-Франківськ, вул. Б.Хмельницького, 59 А, ідентифікаційний код 03346058) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001 м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 37839,49 грн пені, 8408,77 грн 3% річних та 1827,00 грн. судового збору.

В частині стягнення з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (76007 м.Івано-Франківськ, вул. Б.Хмельницького, 59 А, ідентифікаційний код 03346058) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001 м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 5712, 30 грн пені, 301,66грн 3% річних та інфляційних збитків в сумі 1835,10 грн відмовити".

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені та неустойки, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а саме: рішення суду першої інстанції в частині зменшення неустойки на 10% та постанову апеляційного господарського суду в частині зменшення неустойки на 10% та зменшення пені на 4204,39 грн; прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 4204,49 грн пені. В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій позивач просить залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (Покупецьч) 28.12.2012 укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2635-БО-15, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Ціна за 1000 м3 природного газу становить 3509,00 грн (п. 5.2 договору).

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригінала акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 7.2 договору, в разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суди встановили, що позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 31212257,15 грн, однак, оплата за договором здійснювалась невчасно, що і стало підставою звернення до суду про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України та здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені дійшов висновку, що розрахунковим періодом для обчислення є період з 14.05.2013 по 16.05.2013, оскільки відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ 17.05.2013, а тому зменшив стягувану суму 3% річних.

З огляду на зазначений період, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки відповідно до наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Разом з тим, відповідачем, у відповідності до ст. 83 ГПК України, в суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру стягуваної пені і місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання та зменшення пені на 10% та стягнув з відповідача пеню в сумі 39196,97 грн, виходячи зі здійсненого перерахунку, наслідком чого сума пені до стягнення (без врахування положень ст. 83 ГПК України) становила 42043,88 грн.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перегляд рішення в апеляційному порядку погодився з судом про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат з огляду на встановлений спірний період у даній справі.

Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд, при здійсненні обрахунку в стягненні пені з врахуванням зменшення її розміру на 10%, допустив помилку, а саме: суму 10% зменшив від заявленої суми пені позивачем, тобто від 43552,19грн, замість від обґрунтовано заявленої 42043,88 грн, як було встановлено в ході судового розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 37839,49 грн.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г).

Виходячи з системного аналізу норм ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п.3 ст.83, ст. 101 ГПК України, повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають суди першої та апеляційної інстанцій, які наділені правом на встановлення таких обставин, як ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо), інші інтереси сторін, що мають істотне значення, а також відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов'язання і якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним). Наявність зазначених обставин може бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені), суди, по суті, дослідивши подані сторонами докази та врахувавши обставини щодо розміру простроченого зобов'язання, стану його виконання відповідачем на час розгляду справи, відсутності даних щодо заподіяння позивачу у зв'язку з цим збитків, співрозмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і сумою прострочення, інтересів сторін у забезпеченні сталого функціонування паливно-енергетичного комплексу, обґрунтовано визнали даний випадок винятковим, правильно застосували до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а апеляційний господарський суд вірно здійснив перерахунок.

Колегія суддів вважає передчасними посилання скаржника в касаційній скарзі на правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 03.06.2014 у справі №17/5014/2629/2012, від 15.08.2013 у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013 у справі №904/1610/13-г, від 06.06.2013 у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 у справі № 5023/5038/12, від 14.03.2013 у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012 у справі № 10/5026/1270/2012, оскільки зазначеними постановами згадані справи в частині зменшення розміру пені були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції.

При цьому, позивачем помилково не враховано, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому вищезазначені постанови не можуть бути прийняті колегією до уваги при розгляді даної справи.

Інші доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, зводяться до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі, проте, згідно імперативних приписів ст 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правомірність результатів розгляду решти позовних вимог не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим, законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється, виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі №909/135/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР