ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 916/5175/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників: прокуратури Яговдік С.М. - прокурор відділу ГПУ позивачівБарда С.Ю. - довіреність від 28.12.16 відповідача третіх осіб не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлено належно) ОСОБА_6 - довір. від 30.03.17

розглянувши у матеріали касаційної скаргиОСОБА_7на постановувід 12.01.2017 Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/5175/14 господарського суду Одеської областіза позовомВійськового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно -експлуатаційного відділу м. Одеса до Нерубайської сільської ради Біляєвського району Одеської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачівКабінет Міністрів Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - ОСОБА_11 - ОСОБА_7 - Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області

провизнання незаконним та скасування рішення В С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 р. Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса з позовом до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 р. №27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації стосовно:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_8;

- земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, з посиланням на приписи статей частини 2 статті 19 Конституції України, статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 20, 77, 78, 84, 116, 120, 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", наголошував на тому, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена до земель оборони та перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а тому рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши дозвіл на розробку проекту землеустрою з її відведення у власність громадянам, оскільки не наділена повноваженнями на розпорядження землями державної власності для потреб оборони.

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка у належного землекористувача у встановленому порядку не вилучалася, цільове призначення її не змінювалося.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.01.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, було залучено фізичних осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.02.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів, було залучено Кабінет Міністрів України.

Також Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.02.2015р. (суддя Погребна К.Ф.) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, було залучено ОСОБА_7 та відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області.

Військовий прокурор Одеського гарнізону 01.04.2015 р. подав до суду заяву про зміну предмету позову, проте така заява не була прийнята місцевим господарським судом до розгляду у зв'язку з відсутністю правових підстав для її прийняття, у зв'язку з чим суд розглянув позовні вимоги прокуратури в їх первісній редакції.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Кабінет Міністрів України у поясненнях у справі погоджувався з доводами, викладеними у позовній заяві, та посилався на те, що спірна земельна ділянка є державною власністю і відноситься до земель оборони; вказував, що право розпорядження нею належить до повноважень Кабінету Міністрів України, проте, останній будь-яких рішень щодо припинення права постійного користування Міністерством оборони України вказаною землею не приймав.

ОСОБА_8 проти позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву.

ОСОБА_7 також заперечував проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

Разом з тим, 11.04.2016 р. ОСОБА_7 було надано до господарського суд заяву про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Військовий прокурор у своїх поясненнях від 26.04.2016 р., заперечуючи проти вказаної заяви, вказував на те, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки такий строк потрібно обчислювати з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. (судді: Желєзна С.П., Волков Р.В., Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволені повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 р. №27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності - землі оборони і обліковується за Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса та з'ясував, що Міністерство оборони України не надавало згоди на вилучення та передачу раді спірної земельної ділянки та не зверталося з заявою про припинення права користування нею.

Отже, як визнав суд, сільська рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, передавши її у власність фізичним особам, оскільки не наділена повноваженнями на розпорядження землями державної власності для потреб оборони, а тому оспорюване рішення ради є незаконним та підлягає скасуванню.

Водночас місцевий господарський суд, відхиляючи посилання ОСОБА_12 на пропуск прокурором строку позовної давності, зазначив про те, що, згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, треті особи не наділені правом на звернення із заявою про застосування строку позовної давності.

За апеляційною скаргою ОСОБА_7 Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А., Ярош А. І), переглянувши рішення господарського суду Одеської області 26.04.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 04.08.2016 р. скасував його та відмовив у позові.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що спірне рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 р. №27-VI є актом органу місцевого самоврядування ненормативного характеру та вичерпало свою дію фактом виконання, а тому обраний прокурором спосіб захисту про скасування такого рішення не забезпечить реального захисту порушеного права.

За касаційною скаргою Міністерства оборони України Вищий господарський суд України переглянув постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 р. в касаційному порядку та постановою від 25.10.2016 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 р. (судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Головей В.М.) рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. залишено без змін з тих же підстав.

ОСОБА_7 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 р. та рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р., обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 256, 267 Цивільного кодексу України, статей 43, 32-34, 43, 82, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує на спливі строку позовної даності до заявлених вимог та вказує на те, що спірне рішення є актом ненормативного характеру та вичерпало свою дію фактом виконання, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним у судовому порядку.

Водночас скаржник посилається на те, що є добросовісним набувачем частини спірної земельної ділянки та не може нести відповідальність за порушення норм законодавства органом місцевого самоврядування.

Від Генеральної прокуратури України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення і постанову у справі - без змін.

Від Міністерства оборони України судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 р. залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також від Міністерства оборони України надійшла інформаційна довідка, в якій зазначено, що у Біляївському районнному суді Одеської області розглядаються цивільні справи за позовами Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення їх, а саме: справи №496/4161/15-ц, №496/4163/15-ц, №496/4167/15-ц (провадження у яких наразі зупинено до розгляду даної господарської справи), а також справа №496/4158/15-ц.

Від Головного територіального управління юстиції в Одеській області судом отримано пояснення у справі, в яких управління вважало судові акти у справі такими, що прийняті у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу необґрунтованою.

Відповідач правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури, позивачів, третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваних рішенні і постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії Б №031729 від 1983 року Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси, виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування, зокрема, земельну ділянку загальною площею 34,7 га, розташовану на території Нерубайської сільської ради.

Також господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 20.12.2010 р. Нерубайською сільською радою було прийнято рішення №27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства", яким було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення; передано земельні ділянки у власність громадян для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства на території Нерубайської сільської ради згідно з додатком до рішення.

Цим же рішенням було вирішено видати державні акти на право власності на землю та зобов'язано громадян виконувати обов'язки власників земельних ділянок відповідно до статті 91 Земельного кодексу України і внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації.

До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі названого рішення, увійшли, зокрема: громадянка ОСОБА_11 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1; громадянин ОСОБА_10 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2; громадянка ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3; громадянин ОСОБА_8 - земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4.

В процесі розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій також було встановлено, що вказані ділянки, які передані у власність зазначеним громадянам, входять до складу земельної ділянки загальною площею 34,7 га, розташованої за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій розташоване військове містечко №13, і це підтверджується листом Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015 р. №2-1502-0.3-121/2-15, проектом "Інженерно-геодезичні дослідження для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09 га (згідно з актом НОМЕР_1), розташованого в АДРЕСА_5 кордонам військового містечка Нерубайське-13, виготовленого Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський проектний інститут" та зведеним планом меж спірних земельних ділянок в/м Нерубайське-13.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами предметом спору у даній справі є вимога Військового прокурора Одеського гарнізону заявлена в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради від 20.12.2010 р. №27-VI "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації стосовно: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_11; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_10; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_8

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та з перевищенням компетенції сільської ради, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню.

Проте такий висновок господарських судів визнається передчасним, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За приписами пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 Цивільного кодексу України, статей 78, 116, 122 Земельного кодексу України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. (Постанова Верховного Суду України від 16.01.2015 р. у справі №6-2510цс15).

Відповідний правовий висновок щодо ненормативних актів органів місцевого самоврядування викладено також і у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 р. у справі № 21-405а14.

Втім, господарські суди достеменно не дослідили та не встановили дійсної правої природи оспорюваного рішення сільської ради та підстави виникнення цивільного речового права осіб (зокрема, й права власності на землю) у даних спірних правовідносинах, на чому наголошував Вищий господарський суд України в своїй постанові від 25.10.2016 р.

З урахуванням наведеного господарським судами попередніх інстанцій необхідно було звернути увагу та дати належну правову оцінку, окрім іншого, запереченням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про те, що спірна земельна ділянка, право користування якою мають намір відновити позивачі, розподілена між фізичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування оспорюваного рішення.

При цьому суд має виходити з того, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 р. у справі №924/1025/14.

Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте оскаржувані судові акти наведеним вимогам не відповідають.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 р. у справі № 916/5175/14 та рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач