ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/23297/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - судді:Поляк О.І. (доповідач) Бакуліна С.В. Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.09.2016у справі№ 910/23297/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект"до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаВідокремлений підрозділ "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"простягнення 35 369 269,63 грнза участю представників:

від позивача: Мізюк О.П.;

від відповідача: Копусь А.А., Кузнецова Є.М.;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (далі - ВП "Атомкомплект") про стягнення 40 211 196,74 грн., з яких 22 706 688,00 грн. основного боргу, 16 476 175,72 грн. втрат від інфляції; 1 028 333,02 грн. 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 04.04.2012 №1116112138.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 у справі №910/23297/15 (суддя Марченко О.В.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект" 22 706 688,00 грн. основного боргу та 46 916,57 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 16 476 175,72 грн. втрат від інфляції та 1 028 333,02 грн. 3% річних відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Яковлєв М.Л., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 у справі № 910/23297/15 - скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 42, 43, 22, 32-34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо з'ясування усіх обставин справи, що мають суттєве значення для вирішення спору по суті. Судами не надано належної юридичної оцінки доводам позивача щодо виникнення у відповідача обов'язку розрахуватися за поставлений йому за договором від 04.04.2012 №1116112138 товар. Апеляційним судом також безпідставно застосовано статтю 334 Цивільного кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект", у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 04.04.2012 Товариством (постачальник) і ВП "Атомкомплект" (покупець) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити запасні частини до основного обладнання виробництва ТОВ "Спецпроект" (Російська Федерація, далі - продукція), для ВП "Рівненська АЕС" Компанії, а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, належність до СВБ, її номенклатура і ціни, зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Ціна Договору, згідно з пунктом 3.1 Договору становить 28 285 224 грн., у тому числі ПДВ 20% - 4 808 704 грн. Ціна на кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікаціях (пункт 3.2 Договору).

Покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною у специфікаціях, в національній валюті шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника (пункт 4.1 Договору). При цьому, оплата поставленої продукції за Договором здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі поставленої партії продукції (пункт 4.2 Договору).

Поставка продукції здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP - склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" Компанії, 34400, м. Кузнецовськ, Рівненська область (далі - вантажоодержувач) згідно з Інкотермс 2000 (пункт 5.2 Договору). Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (пункт 5.4 Договору).

Приймання продукції здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (пункт 5.7 Договору).

Приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами чинних в Україні: Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю 1965 року № П-6; Інструкції № П-7; Стандарту підприємства СТП 0.13.028.2010 "Управление закупками.Организация входного контроля продукции для АЭС".

Якщо в ході приймання буде встановлено, що продукція, яка поставляється, за своїми технічними характеристиками або технічній супровідній документації не відповідає нормам, правилам і стандартам ядерної і радіаційної безпеки АЕС, то покупець (вантажоотримувач) повертає продукцію постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе (пункт 5.9 Договору).

Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції (пункт 5.10 Договору).

У випадку виявлення недостачі продукції або поставки некомплектної, неякісної продукції, постачальник зобов'язаний допоставити відсутню кількість продукції, доукомплектувати або замінити на якісну. Допоставлена продукція повинна відповідати умовам Договору. Затримка до поставки, доукомплектації продукції або заміни неякісної продукції на якісну на строк понад 20 діб тягне за собою відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов'язань за Договором згідно з пунктом 7.3 Договору (пункту 5.11 Договору);

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2013, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених Договором, - до закінчення терміну дії гарантії (пункт 10.1 Договору).

Сторонами було підписано додаток № 2 до Договору, а саме специфікацію № 2, в якій визначено: найменування продукції; технічні характеристики; приналежність до систем, важливих для безпеки (СВБ), клас безпеки; кількість; ціна; умови поставки.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору та специфікації № 2 позивач поставив відповідачу продукцію, що підтверджується видатковою накладною від 15.01.2014 № 44 на суму 22 706 688 грн., довіреністю від 15.01.2014 №7, виданою вантажоодержувачем провідному інженеру для отримання продукції за специфікацією № 2; податковою накладною від 15.01.2014.

Спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 04.04.2012 №1116112138, щодо своєчасної оплати поставленої продукції. Відповідач, посилаючись на те, що строк оплати за Договором не настав, поданий товариством позов не визнає. Так, як вказує Компанія пунктом 4.2 Договору сторони чітко визначили, що оплата здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі поставленої партії продукції. Отже, непідписання акту приймання-передачі виключає можливість проведення розрахунку за поставлену продукцію.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд керувався приписами статей 525, 526, 610, 629, 692 Цивільного кодексу України дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати поставленої йому продукції настав, що слугувало підставою для задоволення вимог позивача про стягнення суми основного боргу. При цьому, за висновком місцевого суду, прострочення виконання Компанією своїх обов'язків з оплати поставленого товару не відбулося, оскільки товариство належним чином не надіслало відповідачу на підписання акт приймання-передачі продукції, що виключає застосування статті 625 Цивільного кодексу України та задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект" та державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект", керуючись приписами статті 212 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що пунктом 4.2 Договору сторони визначили відкладальну обставину у вигляді підписання акта-прийому передачі, відтак, до підписання такого акту, відсутні підстави для зобов'язання відповідача розрахуватися за поставлену йому позивачем продукцію.

Переглядаючи справу у касаційному провадженні, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися як з висновками місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог, так і з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами договору.

Водночас, судом першої інстанції, так і не було з'ясовано, з якого моменту у відповідача виник цей обов'язок та протягом якого часу він зобов'язаний його виконати шляхом підписання акту приймання-передачі продукції. Так, пунктом 6.1.2 Договору, зобов'язано покупця (відповідача) прийняти поставлену продукцію відповідно до умов договору. Пунктом 5.9 договору сторони обумовили приймання продукції за якістю та кількістю згідно з вимогами чинних в Україні: Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю 1965 року № П-6 (далі за текстом - Інструкція П-6); Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю 1966 року № П-7 (далі за текстом - Інструкція П-7); Стандарту підприємства СТП 0.13.028.2010 "Управление закупками. Организация входного контроля продукции для АЭС".

Як встановлено судами та підтверджується видатковою накладною від 15.01.2014 № 44 позивач здійснив поставку товару на початку 2014 року, натомість, станом на час перегляду справи у суді касаційної інстанції, тобто протягом трьох років відповідач так і не прийняв товар, посилаючись на поставку товару неналежної якості та відсутності супроводжуючих документів.

Відповідно до пункту 29 Інструкції П-7 за результатами приймання продукції, визначеними у пунктах 19, 20 цієї інструкції осіб, тобто представника покупця, і за необхідності представника постачальника, складається акт про фактичну якість та комплектацію продукції. Акт має бути складено в день завершення приймання продукції.

Пунктом 6 Інструкції П-7 визначено граничні строки, протягом яких продукція має бути перевірена за якісними показниками, та складено відповідний акт.

Слід зауважити, що системний аналіз положень Інструкції П-7 дає підстави для висновку про те, що саме на покупця покладено обов'язок здійснити прийомку товару та скласти відповідний акт. Представник постачальника залучається до складання акту у виключних, передбачених умовами договору чи інструкцією випадках (пункти 16-19 Інструкції П-7).

За приписами статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

В розрізі наведеної статті судом не з'ясовано, чи відмовлялась компанія від прийняття поставленої продукції у зв'язку з не підписанням акту приймання-передачі поставленої продукції та які наслідки має така відмова, якщо ні, то враховуючи характер правовідносин сторін, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар належної якості виникає з моменту поставки та у строки визначені умовами договору.

Розглядаючи спір у справі, що переглядається, суд вказаного не з'ясував, незважаючи на те, що встановлення моменту з якого у відповідача виник обов'язок прийняти товар шляхом підписання акту прийому-передачі, має визначальне значення при з'ясуванні дати, з якої за пунктом 4.2 Договору виникає обов'язок розрахуватися за поставлений товар, наявність прострочки виконання цього зобов'язання, розмір належних до стягнення за приписами статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність прострочки з оплати поставленого товару з підстав непідписання акту прийому-передачі продукції, оскільки висновок про настання строкового обов'язку з оплати вартості поставленої продукції виключає висновок про відсутність прострочки, за виключенням встановлення факту належного виконання зобов'язання у визначений строк або його дострокового виконання.

Не може колегія суддів Вищого господарського суду України і погодитися з висновком апеляційного суду стосовно надання обставині підписання акта прийому передачі товару значення відкладальної обставини.

За приписами статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальною є та обставина, яка в момент укладення угоди є невідомою, настане вона чи ні. Встановлювати настання обов'язку з оплати поставленого товару в залежність від дій сторони прямо протирічить правовій природі договору поставки, який є оплатним, а відтак виконання чи невиконання зобов'язання однією зі сторін договору не може бути визначено для сторін цього договору обставиною, відносно якої невідомо настане вона чи ні.

Сторони умовами Розділу 5 договору погодили процедуру поставки та приймання продукції. Підписання акту визначено сторонами як обов'язкову обставину, яка підтверджує не стільки факт прийняття продукції, скільки фіксує якісні та кількісні показники поставленої продукції. Відтак, в даному випадку, непідписання акту не може слугувати підставою для відстрочення чи перенесення дати розрахунку за поставлену продукцію, а є підставою для зобов'язання постачальника замінити неякісну продукцію якісною, стягнення штрафу за відмову чи затримку у заміні неякісної продукції якісною (пункт 7.3 договору) тощо.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Енергопроект" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі №910/23297/15 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 у справі №910/23297/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко