Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.08.2016 року у справі №907/684/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 907/684/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В., - головуючий Данилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивача, відповідача (1), третіх осіб відповідача (2) прокуроране з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) Сидоренко Р.В. (довіреність від 02.08.16 р. № 18-0009/64640) Попенко О.С. (посв. від 15.03.16 р. № 04203)розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.05.2016р.у справі№907/684/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомУжгородської місцевої прокуратуридо1. Ужгородської міської ради 2. Національного банку України в особі Управління НБУ в Закарпатській області м. Ужгородза участі третіх осіб на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: 1.Комунальне підприємство "Стадіон Авангард" 2.Головне управління Держгеокадастру України в Закарпатській області провизнання недійсним : - п.1 Рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013р. №881 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ"; - п.1.19 Рішення 21 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013р. №1050 "Про зміну та скасування рішень міської ради"; - п.1.30 Рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013р. №1172 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", а також про скасування Рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за №9552336 від 26.12.2013 р.

В С Т А Н О В И В :

Прокурор міста Ужгорода звернувся з позовом до господарського суду Закарпатської області до Ужгородської міської ради та Національного банку України в особі Управління НБУ в Закарпатській області м. Ужгород про визнання недійсним п.1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 р. №881 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ", п.1.19 рішення 21 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 р. №1050 "Про зміну та скасування рішень міської ради", п.1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 р. №1172 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", та про скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за №9552336 від 26.12.2013 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, а відтак на цю земельну ділянку застосовується мораторій на зміну цільового призначення відповідно до закону.

До того ж, позивач вказує, що спірна земельна ділянка перебуває у віданні спортивного закладу і на ній знаходиться об'єкт фізичної культури та спорту - стадіон (футбольне поле).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.01.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Йосипчук О.С., судді Івашкович І.В., Кривка В.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій зазначили, що факт зайняття або зменшення земельної ділянки рекреаційного призначення, на якій розташовано футбольне поле КП "Стадіон Авангард" у спірній ситуації належним чином не підтверджено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішеннями орган місцевого самоврядування порушив правила Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах".

До того ж, суди зауважили, що позивач, наводячи обставини позову, не спростував висновки компетентних органів, згідно з якими категорія спірної земельної ділянки є землею житлової та громадської забудови, яка вільна від забудови і відводиться із земель не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів та не обтяжена сервітутами.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Заступник прокурора Львівської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2016 р. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У відзиві на касаційну скаргу представник Національного банку України в особі Управління НБУ в Закарпатській області обґрунтовує свою позицію щодо даного спору, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 18.05.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.03.2013 р. Рішенням Ужгородської міської ради № 881 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ" міська рада надала Управлінню НБУ в Закарпатській області дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,44 га для розташування адмінбудівлі на розі вул. Івана Франка та вул. Митної.

Рішенням Ужгородської міської ради від 20.09.2013 р. № 1050 "Про зміни та скасування рішень міської ради" міська рада внесла зміни до п.1 рішення від 29.03.2013 р. № 881 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ" та виклала у наступній редакції: "надати Управлінню НБУ в Закарпатській області дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,44 га для розташування адмінбудівлі на розі вул. І.Франка та Митної з подальшою передачею в постійне користування" (п.1.19).

Рішенням Ужгородської міської ради від 19.12.2013 р. № 1172 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню НБУ в Закарпатській області площею 0,44 га (кадастровий номер 2110100000:26:001:0210) для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ на розі вул. Івана - Франка та вул. Митної та надати її в постійне користування (п. 1.30).

Вважаючи, що вищевказані рішення Ужгородської міської ради були прийняті з порушення вимог законодавства, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права зазначає про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Статею 188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову посилались на наступні обставини.

Так, відповідно до висновків Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області (висновок від 10.10.2013 р. №715/03-14), категорія земельної ділянки є земля житлової та громадської забудови, земельна ділянка вільна від забудови і відводиться із земель не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів; спірна земельна ділянка не обтяжена сервітутами.

Рішенням Ужгородської міської ради від 20.07.2012 р. міська рада вирішила ліквідувати КП «Стадіон «Авангард».

Крім того, згідно інформації, наданої Управлінням Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області від 06.11.2015 р. земельна ділянка за КП «Стадіон «Авангард» не зареєстрована та урахована в рядку 96, а саме землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Формування земельної ділянки КП «Стадіон Авангард» не проводилось, кадастровий номер не визначено та в управлінні відсутні правовстановлюючі документи, які посвідчують право на земельну ділянку КП «Стадіон «Авангард».

Згідно з листом Відділу землекористування Ужгородської міської ради від 06.11.2015 р. рішень щодо надання земельної ділянки КП «Стадіон «Авангард» Ужгородською міською радою не приймалось, а земельна ділянка від КП «Стадіон «Авангард» до земель запасу міста не передавалась.

Колегія суддів касаційної інстанції вищевикладені висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, адже, ними не було враховано Постанову виконкому міської ради депутатів трудящих № 25 від 12.03.1946 р., згідно якої обласному відділу фізкультури надано у користування земельну ділянку між наб. Славянського, вул. Пастера, вул. Митна-Франка та просп. Черновоармійський для збудування обласного спортивного стадіону.

Надалі, вказану Постанову було змінено Протоколом № 17 від 24.09.1946 р., згідно якого дану земельну ділянку було надано в користування Добровільному спортивному товариству «Більшовик» із зобов'язанням розпочати побудову стадіону, розпорядженням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 328 від 07.09.1998 р. вирішено відокремити «Стадіон «Авангард» від футбольного клубу «Верховина», утворити самостійне державне комунальне підприємство.

Відповідно до статті 16 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р. надання земельних ділянок у користування здійснюється у порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів у порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

У статуті КП «Стадіон Авангард» визначено, що підприємство створено з метою розвитку фізичної культури і спорту у м. Ужгороді.

Вказаними вище документами розміру земельної ділянки визначено не було.

Разом з цим у паспорті стадіону «Авангард», виданого Державним комітетом України з питань фізичної культури і спорту 01.08.2003 р., розмір земельної ділянки визначено - 13,2 га та зазначено, що стадіон введено в експлуатацію у 1953 році.

Підтверджуючими документами щодо перебування на балансі на спірній земельній ділянці КП «Стадіон Авангард» по вул. І. Франка, будівель та споруд у кількості 11 шт. є акт прийому - передачі від 03.11.1998 р. та будівель та споруд у кількості 32 шт. є акт прийому-передачі від 29.12.1998 р.

Однак, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції вищевказаним актам оцінки не надав, а також не прийняв до уваги і таке.

У п. 4.1 Статуту КП «Стадіон Авангард» вказано, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти.

До основних фондів відповідно до п. 5 Положення бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 р., належать і земельні ділянки.

Положення п. 5 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 р. № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного Кодексу РСР» визначали, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мали у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

У п. 1 ч. 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України також зазначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Тобто, за діючим на той час законодавством КП «Стадіон Авангард» правомірно використовувало належну йому земельну ділянку, однак судами це враховано не було.

Також, судами попередніх інстанцій не було і надано належної оцінки висновку Головного управління Держгеокалдастру від 05.05.2016 р. № 9-7-0.7-4365/2, згідно якого спірна земельна ділянка за основним цільовим призначенням відноситься до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі статею 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації (стаття 51 Земельного кодексу України ).

Вказана норма кореспондується зі статею 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі та спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Разом з тим, рішення органу державної влади щодо віднесення земельної ділянки на якій розміщений стадіон "Авангард" до тієї чи іншої категорії відсутнє.

Крім того, Ужгородською міською радою, як власником земельної ділянки, не виконано вимогу щодо визначення виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель.

Позивачем до матеріалів справи було додано викопіювання з генерального плану, де визначаються конфігурація земельної ділянки стадіону та її межові лінії на місцевості.

Також у матеріалах справи є ситуаційний план земельної ділянки Управління НБУ.

Разом з цим суди попередніх інстанцій вказаним вище доказам належної оцінки не надали, не врахували, що в силу статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, та не перевірили правомірність затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу.

Судами не взято до уваги і таке.

Відповідно до статті 1, пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Згідно абзацу 10 частини 1 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.

Отже за умови створення нового землекористування Управління НБУ у Закарпатській області обов'язково повинно було замовити державну експертизу проекту землеустрою, після отримання позитивного висновку якої Ужгородська міська рада мала прийняти рішення про затвердження проектів землеустрою.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення державної експертизи проектів землеустрою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що судам при новому розгляді справи необхідно з'ясувати чи було дотримано Ужгородською міською радою вимоги законодавства при передачі Управлінню НБУ в Закарпатській області спірної земельної ділянки; дослідити на яких правових підставах була передана спірна земельна ділянка Управлінню НБУ в Закарпатській області, а також встановити чи перебувала спірна земельна ділянка, яку було передано в постійне користування Управлінню НБУ в Закарпатській області, до її передачі - у користуванні КП "Стадіон Авангард".

До того ж, колегія суддів вказує, що судам попередніх інстанцій необхідно з'ясувати чи існують інші спори щодо спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не перевірили ґрунтовність юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Заступника прокурора Львівської області дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. у справі №907/684/15 та рішення господарського суду Закарпатської області від 25.01.2016 р. - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. у справі №907/684/15 та рішення господарського суду Закарпатської області від 25.01.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак