Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 917/2391/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 26.02.2014у справі№917/2391/13 господарського суду Полтавської областіза позовомФОП ОСОБА_4доСТОВ "Калина"простягнення 88370,34грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.01.2014 у справі №917/2391/13 (суддя Плотницька Н.Б.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина" на користь ФОП ОСОБА_4 44573,20грн. основної заборгованості, 3012,66грн. пені та 926,46грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 у справі №917/2391/13 (судді: Потапенко В.І., Могилєвкін Ю.О., Плужник О.В.) рішення господарського суду Полтавської області від 16.01.2014 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову; стягнуто з СТОВ "Калина" на користь ФОП ОСОБА_4 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1724,95грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі СТОВ "Калина" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014р. у справі №917/2391/13, а рішення господарського суду Полтавської області від 16.01.2014р. у справі №917/2391/13 залишити без змін, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 536, 549, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 343 Господарського кодексу України, ст. 61 Конституції України, ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично судом апеляційної інстанції здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позивач і відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

25.04.2013 між ФОП ОСОБА_4 (виконавець) та СТОВ "Калина" (замовник) було укладено договір №БВП-3 про надання послуг, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи по обробітку ґрунту (культивації) трактором JOHN DEERE та культиватором КПС-12ПМ на площах, наданих Замовником, в порядку та на умовах передбачених даним договором (площа 450,00га).

Згідно з п.2.1.1 договору замовник зобов'язаний повідомити факсограмою чи телефонограмою виконавця не пізніше ніж за 5 календарних днів про дату початку робіт.

Відповідно до п.2.2.3 договору виконавець зобов'язується якісно, вчасно та в повному обсязі провести культивацію по вибраній технології у відповідності з агротехнічними вимогами на площах, наданих замовником до 01.06.2013.

Згідно з п.2.2.5 договору виконавець зобов'язується скласти акт передачі-приймання виконаних робіт з обов'язковим зазначенням опрацьованих площ.

Відповідно до п.3.1.1 договору замовник проводить оплату за виконані виконавцем роботи по культивації по ціні 140,00грн./га. в т.ч. ПДВ 23,33грн.

Згідно з п.3.1.2 договору розрахунок за виконані роботи замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 20 (двадцяти) днів після їх складання шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця.

Відповідно до п.4.1 договору за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

Згідно з п.4.2 договору з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право затребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст.536, п.3 ст.692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5% від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

За актом №4 приймання-передачі виконаних робіт від 08.05.2013 позивач виконав роботи по обробітку ґрунту (культивація) на площі 318,38га, вартістю 44573,20грн.

25.09.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією №27/09/13 про сплату заборгованості за виконані роботи, однак вона залишилась без задоволення.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором №БВП-3 про надання послуг від 25.04.2013 щодо оплати виконаних позивачем робіт по культивації, ФОП ОСОБА_4 звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до СТОВ "Калина" про стягнення з СТОВ "Калина" на користь ОСОБА_4 88370,34грн., в тому числі 44573,20грн. заборгованості за виконані роботи, 3012,66грн. пені за період з 26.05.2013 по 27.11.2013 та 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 44573,20грн. основної заборгованості, 3012,66грн. пені та відмовляючи в позові в частині стягнення процентів за користування чужими коштами, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, позовні вимоги про стягенння заборгованості за виконані роботи та пені за несвоєчасну оплату виконаних позивачем робіт є законними і обґрунтованими; по-друге, передбачені пунктом 4.2 договору проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою підпадають під визначення пені (неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання), а пунктом 4.1 договору сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої відповідачем суми за кожний день прострочення, отже умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання замовником, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 4.2 договору сторони договору передбачили нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (з посиланням на ст.536 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Однак, вищезазначені висновки апеляційного господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 88370,34грн., в тому числі 44573,20грн. заборгованості за виконані позивачем роботи, 3012,66грн. пені та 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт виконання позивачем робіт по обробітку ґрунту (культивації) вартістю 44573,20грн. та неоплати вказаних робіт відповідачем, у зв'язку з чим висновки господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу і передбаченої умовами п.4.1 договору пені за несвоєчасне проведення розрахунків є законними і обґрунтованими.

Що стосується висновків апеляційного господарського суду про можливість одночасного стягнення пені за невиконання грошових зобов'язань і передбачених умовами п.4.2 договору процентів за користування чужими коштами, слід зазначити наступне.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що п.4.1 договору передбачено зобов'язання відповідача у разі порушення термінів розрахунків сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від неоплаченої суми.

Разом з тим, п.4.2 договору встановлено, що за невиконання грошових зобов'язань з оплати наданих послуг відповідач повинен ще сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення до дня повної оплати послуг.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст.692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із тим, згідно з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Вважаючи правильним стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами (40784,48грн), нарахованих на підставі пункту 4.2 договору, господарський суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені.

Разом з тим судом уже стягнуто з відповідача 3012,66грн пені, нарахованої за цей самий період на підставі пункту 4.1 договору, яким сторони передбачили нарахування пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено, а господарським судом апеляційної інстанції здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в постанові Верховного суду України від 24.12.2013 у справі №8/5025/1402/12).

За таких обставин висновок господарського суду апеляційної інстанції про правомірність заявлених позивачем вимог у частині стягнення з відповідача 40784,48грн. процентів за користування чужими грошовими коштами не відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 16.01.2014 у справі №917/2391/13 у апеляційного господарського суду не було.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 у справі №917/2391/13 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 у справі №917/2391/13 скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 16.01.2014 у справі №917/2391/13 залишити в силі.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос