Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 910/25290/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Ємельянова А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішеннявід 12.06.2014господарського суду міста Києва та на постанову від 20.10.2014Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/25290/13 господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1) Ліквідаційної комісії Голосіївської районної в місті Києві ради, 2) Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Голосіївської районної в місті Києві державної адміністраціїпровизнання недійсним договору оренди та застосування наслідків недійсності правочину В судове засідання прибули представники сторін:позивачаОСОБА_6 (дов. від 24.04.2014 № б/н);відповідача-1не з'явились;відповідача-2Федорчук О.В. (дов. від 07.11.2014 № 2551);третьої особине з'явились;ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4) звернулась до господарського суду із позовом до Київської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення № 181-09 від 11.11.2009 та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 181-09 від 11.11.2009 укладений з порушенням ст. ст. 18, 61 Закону України "Про освіту", ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", а тому відповідно до вимог ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2014 за ініціативою суду замінено первісного відповідача - Київську міську раду належним відповідачем - ліквідаційною комісією Голосіївської районної в місті Києві ради (надалі - Ліквідаційна комісія).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2014 до участі у справі залучено Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як іншого відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2014 у справі № 910/25290/13 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 (колегія суддів: Жук Г.А. - головуючий, судді - Майданевич А.Г., Мальченко А.О.), відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і зокрема, частини 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", частини 6 ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", з урахуванням яких судами неповно з'ясовано усі обставини, що мають значення для вирішення справи, що призвело до прийняття неправомірних судових рішень та є підставою для їх скасування.

Відповідачі не скористалися правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судами, 11.11.2009 між Голосіївською районною у місті Києві Радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) укладений Договір оренди нежитлового приміщення № 181-09, за умовами якого Орендодавець, на підставі розпорядження Голосіївської районної у місті Києві Ради від 16.10.2009 № 126, передав, а Орендар прийняв у користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району міста Києва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 366, 54 кв.м, для розміщення їдальні, буфету та кафе без реалізації тютюнових та горілчаних виробів (пункт 1.1 Договору). Договором сторони обумовили: термін дії договору з 11.11.2009 до 11.11.2011 (пункт 5.1 Договору), права та обов'язки сторін, розмір орендної плати, тощо.

Позивач звертаючись з позовом просить визнати недійсним Договір оренди нежитлового приміщення № 181-09 від 11.11.2009, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що спірний договір укладений з порушенням положень ст. 760 Цивільного кодексу України, ст. 284 Господарського кодекс у України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про дошкільну освіту", Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 305 від 12.03.2003, оскільки приміщення, яке було предметом оренди за спірним договором не могло передаватися в оренду для діяльності під кафе, у зв'язку з тим, що використання закладів дошкільної освіти не за призначенням заборонено законом. Предмет оренди передавався в оренду відповідачем з умисним приховуванням статусу цього приміщення та з наміром отримання додаткових матеріальних коштів, а тому спірний договір є недійсним, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства. Крім цього, позивач просить застосувати реституцію за договором, стягнувши на її користь 211 360,00 грн., що становить сплачену позивачем суму орендної плати за період користування приміщенням та 358 484,14 грн. в дохід Держави.

В силу приписів ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. При цьому, частина третя цієї статті передбачає припинення господарського зобов'язання на майбутнє, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо).

Судами встановлено, що спірний договір було укладено на підставі розпорядження Голосіївської районної у місті Києві ради від 16.10.2009 № 126. Разом з тим, рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 за № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, в тому числі Голосіївську районну у місті Києві раду (на даний час вона перебуває в процесі ліквідації).

За приписами ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону, як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Повноваження щодо володіння, користування та розпорядження усім комунальним майном на території міста Києва має орган місцевого самоврядування наділений правомочностями власника відносно цього майна.

Таким чином, територіальним громадам в особі уповноважених органів, у відповідності до ст. ст. 140-143 Конституції України, ст. ст. 2, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, нежитлові приміщення, заклади культури та освіти, в тому числі уповноважені органи наділені правом передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним чи фізичним особам, здавати їх в оренду та визначають доцільність, порядок та умови такої передачі об'єктів комунальної власності.

Відповідно до Розпорядження Голосіївської районної в м. Києві Ради від 07.07.2009 № 83 приміщення у АДРЕСА_1, площею 1118,6 кв.м було передано в оренду під розміщення поліклініки сімейних лікарів "Корчувате", про що укладений Договір оренди нежитлового приміщення від 23.07.2009, зі строком дії до 23.06.2012.

Відповідно до Розпорядження Голосіївської районної в м. Києві Ради від 16.10.2009 № 126 приміщення у АДРЕСА_1, площею 366,54 кв.м передано в оренду ФОП ОСОБА_4, про що укладений договір оренди нежитлового приміщення № 181-09 від 11.11.2009 під розміщення їдальні, буфету та кафе (що розташовано у приміщенні харчоблоку колишнього ДНЗ № 64).

Згідно із частиною 2 ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконачі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Таким чином, рішення про передачу в оренду приміщення по вул. Набережно-Корчуватська, 56/66 у місті Києві, з урахуванням заяви позивача, приймалося Голосіївською районною в місті Києві Радою, так як саме вона, на момент укладення спірного договору, була наділена правом визначення доцільності, порядку та умов передачі у користування, здачі в оренду, майна, що є комунальною власністю, у зв'язку з тим, що на момент передачі в оренду спірного приміщення, зазначене приміщення не використовувалося як дошкільний заклад.

За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірний договір оренди укладений в межах повноважень органу, у власності якого знаходиться майно, і підстави для визнання його недійсним відсутні.

З огляду на вищевикладене, прийняті судами попередніх інстанцій судові рішення у даній справі, відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника викладені у касаційній скарзі, на думку колегії суддів призводять до встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що не були встановлені та досліджені судами першої та апеляційної інстанції. Встановлення таких фактичних обставин справи призведе до порушення касаційною інстанцією норм процесуального права, а саме положень ст. 1117 ГПК України, якою встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій. Окрім того, ці доводи зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими та додатково перевіряти докази, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Таким чином, прийняті судові акти відповідають обставинам справи, діючому законодавству, тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задовлення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2014 у справі № 910/25290/13 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

А.С. Ємельянов