Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року Справа № 5009/3812/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності Бердянської міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013у справі№5009/3812/12 господарського суду Запорізької області за позовомУправління комунальної власності Бердянської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 проусунення перешкод у користуванні майном шляхом виселенняв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням секретаря першої судової палати від 08.04.2013 №02-05/123 змінено склад колегії суддів та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Євсіков О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.01.2013 у справі №5009/3812/12 (суддя Гончаренко С.А.) задоволений позов Управління комунальної власності Бердянської міської ради (надалі позивач/Управління/скаржник) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач); за рішенням усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщення площею 164,00 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013 (судді: Колядко Т.М., Ломовцева Н.В., Принцевська Н.М.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні. Крім того, від позивача (скаржника) 04.04.2014 надійшло клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника Управління.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщення площею 164,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - спірне майно).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що договір оренди нежитлового приміщення №887 від 16.04.2004, укладений між позивачем та відповідачем, припинив свою дію, проте відповідач не звільняє займані ним приміщення, чим порушує права позивача; крім того, як на одну з підстав позову, позивач посилається на те, що відповідачем не підписано додаткову угоду до вказаного договору оренди щодо продовження строку його дії, що також встановлено у рішенні господарського суду Запорізької області від 23.07.2012 у справі №5009/1801/12.

Місцевий господарський суд погодився із такими доводами позивача, та керуючись ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 391, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 35 ГПК України, умовами договору оренди, задовольнив позов.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, виходив із недоведеності доводів позивача, та керуючись ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України, відмовив у позові.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Аналогічні приписи містяться в ст. 284 ГК України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.04.2004 між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) був укладений договір оренди №887 (з урахуванням наступних внесених до нього змін), відповідно до умов якого (п.1.1.) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування спірне майно; строк дії договору - до 30.11.2011.

До закінчення строку дії договору, 16.11.2011 відповідач звернувся з листом до міського голови м. Бердянська продовжити строк дії договору на 2 роки 11 місяців.

Листами від 15.12.2011, 16.01.2012, 14.02.2012 позивач повідомив відповідача про розгляд питання щодо продовження дії договору на черговій сесії міської ради.

Рішенням Бердянської міської ради від 01.03.2012 №28 вирішено доручити позивачу продовжити договір оренди №887 строком до 30.05.2012.

Листом від 15.03.2012 позивач повідомив відповідача про прийняття вказаного рішення, та надіслав додаткову угоду про, зокрема, продовження договору №887 до 30.05.2012, яка (додаткова угода) залишилась без відповіді з боку відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними, враховуючи правовий статус майна - комунальне майно, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 ЦК України також унормовано, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як зазначає Верховний Суд України у своїй постанові у справі №2/385 після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.

При цьому законодавчо не встановлений початок перебігу строку для надіслання заяви однією із сторін про припинення або зміну умов договору.

Відтак, в даному випадку має значення лише те, чи збіг встановлений місячний термін для заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди після закінчення терміну дії такого договору, оскільки саме із його закінченням пов'язане продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В постанові Верховного Суду України від 28.02.2006 у справі № 1/135-20/51 зазначено, що правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якими правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України. Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Крім того, відповідно до п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В той же час, як вірно зазначив апеляційний господарський суд на відміну від місцевого господарського суду, ані до закінчення строку дії договору оренди №887, ані протягом місяця після закінчення строку на який його було укладено, тобто після 30.11.2011, орендодавець не повідомляв орендаря про не продовження договору оренди, що в силу наведених вище норм свідчить про продовження договору оренди №887 на той самий строк, до 30.11.2014 і на тих самих умовах, що передбачені договором. Прийняття Бердянською міською радою рішення про продовження договору через три місяці після 30.11.2011 (кінцевий строк дії договору), свідчить про визнання договору оренди №887 продовженим після вказаної дати, адже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, не можна продовжити договір після закінчення строку його дії.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо неправомірності застосування місцевим господарським судом приписів ст. 35 ГПК України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, з огляду на таке.

Як вказувалося вище, однією із підстав позову позивач назвав рішення господарського суду Запорізької області від 23.07.2012 у справі №5009/1801/12 за позовом ФОП ОСОБА_5 до Управління комунальної власності Бердянської міської ради та до Бердянської міської ради, про продовження договору оренди №887 та про зобов'язання відповідачів вчинити певні дії, в якому, нібито, встановлено факт припинення договору оренди №887 з підстав непідписання ФОП ОСОБА_5 додаткової угоди до договору оренди, надісланої разом з листом від 15.03.2012.

В той же час, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, зазначення господарським судом у мотивувальній частині рішення від 23.07.2012 у справі №5009/1801/12 про непідписання ФОП ОСОБА_5 додаткової угоди до договору оренди, що свідчить про непродовження договору оренди, не є преюдиційним фактом, а є оціночним судженням суду щодо правовідносин сторін при розгляді вказаної справи. До того ж, відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, для недоведення фактів, встановлених при вирішенні однієї справи при розгляді іншої справи, суб'єктний склад сторін в обох справах має бути тотожним, що не має місця в даному випадку.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо незастосування апеляційним господарським судом приписів ст. 35 ГПК України, суд касаційної інстанцій зазначає, що виходячи із наведеного вище, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування вказаної норми.

Щодо доводів касаційної скарги відносно неправильного застосування судом апеляційної інстанції ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія зазначає, що апеляційним судом вірно застосовано вказану норму, що підтверджується наведеними вище висновками, правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в мотивувальній частині даної постанови.

Відповідно до приписів ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності Бердянської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013 у справі №5009/3812/12 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков