Історія справи

Постанова ВСУ від 05.10.2016 року у справі №910/29382/14
Постанова ВГСУ від 08.07.2015 року у справі №910/29382/14
Постанова ВГСУ від 04.05.2016 року у справі №910/29382/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 910/29382/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ПАТ "Київський маргариновий завод" - Поставця О.О.,

ПАТ "ОТП Банк" - Лобачевського А.В.,

Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" - Безуха А.М.,

ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015

у справі № 910/29382/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"

до 1) Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк";

2) Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод"

про визнання недійсним договору поруки

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" про визнання недійсним договору поруки від 16.08.2012 № 12-157/200.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Гаврилюк О.М. - головуючий, судді Сулім В.В., Коротун О.М.), позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 12-157/200, укладений ПАТ "Київський маргариновий завод" та ПАТ "ОТП Банк".

У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 09.02.2015, постанову апеляційного господарського суду від 23.04.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 92, 203, 215, 241, 553 ЦК України, ст. 43 ГПК України. Так, на думку банку, господарські суди не взяли до уваги, що після укладення оспорюваного договору поруки позивач тривалий час вчиняв ряд дій, які свідчать про прийняття до виконання та схвалення ним умов договору поруки. Крім того, за твердженням ПАТ "ОТП Банк" в матеріалах справи відсутні докази того, що банк знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника позивача на підписання договору поруки.

У касаційній скарзі Командитне товариство "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 09.02.2015, постанову апеляційного господарського суду від 23.04.2015, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 92, 241 ЦК України, ст.ст. 43, 38 ГПК України, п. 4 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства". Командитне товариство "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" зазначає, що укладений сторонами договір поруки не є значним правочином, а тому ОСОБА_6 як член правління мав право на підписання цього правочину, оскільки він діяв як виконавчий орган товариства.

У відзиві на касаційні скарги позивач просить рішення господарського суду першої інстанції від 09.02.2015 та постанову апеляційного суду від 23.04.2015 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення. При цьому ПАТ "Київський маргариновий завод" зауважив на тому, що з боку позивача оспорюваний договір поруки був укладений неуповноваженою особою і в подальшому уповноважений орган товариства не вчиняв дій, які б свідчили про схвалення укладеного неуповноваженою особою договору поруки.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" такою, що підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 16.08.2012 ПАТ "ОТП Банк" (банк) та ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (клієнт) уклали договір про надання банківських послуг № CR 12-143/200-4, відповідно до умов якого банк надає на вимогу клієнту банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в договорі відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку;

- з метою забезпечення виконання клієнтом зобов'язань за вказаним договором 16.08.2012 ПАТ "ОТП Банк" (банк) та ПАТ "Київський маргариновий завод" (поручитель) уклали договір поруки № SR 12-157/200, відповідно до умов якого поручитель поручається перед банком за виконання клієнтом боргових зобов'язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання зобов'язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов'язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов'язань;

- пунктом 14 договору поруки від 16.08.2012 визначено, що поручитель зобов'язаний забезпечити належне виконання боргових зобов'язань, як шляхом впливу на клієнта так і шляхом виконання боргових зобов'язань згідно з договором поруки;

- договір поруки від імені ПАТ "Київський маргариновий завод" був підписаний виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_6, повноваження якого підтверджувалися з посиланням на довіреність від 10.08.2012 № 4968.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що договір поруки № SR 12-157/200 від 16.08.2012 укладений з боку ПАТ "Київський маргариновий завод" неуповноваженою особою, оскільки довіреність від 10.08.2012 № 4968 на ОСОБА_6 не видавалася та просив на підставі ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України визнати договір поруки недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України, дійшли висновку, що ОСОБА_6 укладаючи договір поруки від імені позивача як в.о. голови правління повинен був мати відповідну довіреність, видану згідно з положеннями п. 11.12.17 Статуту позивача. Водночас, оскільки сторонами не доведено факту існування довіреності від 10.08.2012 № 4968, виданої на ім'я ОСОБА_6, господарські суди дійшли висновку про те, що від імені позивача договір поруки було укладено неуповноваженою особою та всупереч положень ч. 2 ст. 98 ЦК України. Крім того, господарські суди зазначили про те, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем дій, які б свідчили про наступне схвалення оспорюваного договору поруки.

З такими висновками господарських судів в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне:

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Так, господарськими судами встановлено, що згідно з п. 11.1 Статуту товариства (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки) правління є колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю. До компетенції правління належить вирішення питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Правління є підзвітним загальним зборам і наглядовій раді товариства та організовує виконання їх рішень.

Пунктом 11.11 Статуту товариства визначено, що голова правління має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень правління, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Відповідно до п. 11.12.17 Статуту товариства до компетенції товариства зокрема, відноситься питання видачі довіреності на здійснення повноважень, що складають компетенцію голови правління, визначену чинним законодавством та цим статутом.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону та фактичні обставини справи і правомірно зазначили про те, що оскільки сторонами не доведено факту існування довіреності № 4968 від 10.08.2012, виданої на ім'я ОСОБА_6, то від імені позивача договір було укладено неуповноваженою особою та всупереч положенням ч. 2 ст. 98 ЦК України.

Водночас, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Порядок та особливості застосування ст. 241 ЦК України роз'яснено постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до п. 3.4 якої настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що не відбулося наступного схвалення товариством договору поруки, оскільки:

- долучений до матеріалів відзиву на позовну заяву звіт про фінансові результати товариства за 9 місяців 2012 року не є належним доказом прийняття до виконання товариством спірного правочину, оскільки неможливо встановити хто саме надав такий звіт банку;

- в долучених до матеріалів справи листах товариства № 125 від 14.02.2013, № 703 від 15.08.2013, № 866 від 25.10.2012, № 56 від 25.01.2013, № 305 від 02.04.2013, № 568 від 01.07.2013, № 810/1 від 10.10.2013, № 811/1 від 10.10.2013 та № 811/2 від 10.10.2013 відсутнє посилання на те, що наявна в таких листах інформація стосовно фінансових результатів діяльності товариства та укладених ним договорів з іншими контрагентами подається банку саме на виконання договору поруки;

- переписка уповноважених осіб товариства з банком без посилання на договір не може свідчити про прийняття його до виконання, оскільки господарський суд не виключає можливості існування будь-яких інших договорів, укладених між такими особами під час здійснення господарської діяльності;

- інших доказів вчинення товариством дій, які б свідчили про наступне схвалення оспорюваного договору поруки матеріали справи не містять;

- подання позивачем даного позову про визнання недійсним договору поруки свідчить про несхвалення ним такого правочину.

Втім, Вищий господарський суд України вважає такий висновок господарських судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на наступне:

Із змісту ч. 1 ст. 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (правова позиція щодо застосування ст. 241 ЦК України висловлена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12).

Відхиляючи доводи банку про те, що позивачем надавалися звіти про фінансові результати, баланси та пояснення щодо їх від'ємного фінансового результату та інші документи, необхідні банку для оцінки стану виконання договору поруки господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що листування уповноважених осіб позивача з банком не може свідчити про наступне схвалення договору поруки, оскільки не виключається можливість існування будь-яких інших договорів, укладених між цими ж особами під час здійснення господарської діяльності.

Однак, вказаний довід господарських судів попередніх інстанцій ґрунтується на припущеннях, оскільки судами не з'ясовувалося питання наявності або відсутності між сторонами інших договірних зобов'язань, які б передбачали необхідність подання до банку відповідних документів, незважаючи на те, що про відсутність між сторонами будь-яких інших, ніж договір поруки, правовідносин, які б зобов'язували позивача подавати банку відповідну фінансову документацію, неодноразово вказував у своїх поясненнях банк.

Крім того, висновок про відсутність в долучених до матеріалів справи листах товариства № 125 від 14.02.2013, № 703 від 15.08.2013, № 866 від 25.10.2012, № 56 від 25.01.2013, № 305 від 02.04.2013, № 568 від 01.07.2013, № 810/1 від 10.10.2013, № 811/1 від 10.10.2013 та № 811/2 від 10.10.2013 посилань на те, що наявна в таких листах інформація стосовно фінансових результатів діяльності товариства та укладених ним договорів з іншими контрагентами подається банку саме на виконання договору поруки зроблений господарськими судами попередніх інстанцій без дослідження змісту відповідних запитів банку, реквізити яких зазначені у цих листах.

З'ясування зазначених обставин безпосередньо впливає на правильність вирішення позову по суті, оскільки дозволяє дійти висновків щодо наявності або відсутності схвалення товариством оспорюваного договору поруки на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що в порушення приписів ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу господарськими судами попередніх інстанцій здійснено не було. Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Оскільки господарські суди попередніх інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення правильного вирішення справи оскаржені судові рішення у даній справі, відповідно до приписів ст.ст. 1119 та 11110 ГПК України підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш - Зорянського елеватора" задовольнити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі № 910/29382/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере