Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 904/7800/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників:прокурораБондарчук В.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури Українипозивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачаПатика А.В. - довіреність від 11.08.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українсько - Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю і іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" на постановувід 26.01.2015 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/7800/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДніпропетровського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Українсько - Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю і іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" провнесення змін до договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

У 07.10.2014 р. Дніпропетровський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Українсько - Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" про:

- внесення змін до пункту 1.3 договору оренди землі від 30.07.2003 р., виклавши його у наступній редакції: "п.1.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 04.07.2014 становить 1 423 006, 23 грн.";

- виключення пункту 3.1. договору оренди земельної ділянки щодо суми орендної плати;

- внесення змін до пункту 3.2 договору, виклавши його у наступній редакції: "п.3.2 Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 42 690, 19 грн., не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативно грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі орендної плати, що встановлюється цим Кодексом.

Орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного (податкового місяця), вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року.".

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 651, 652, 654 Цивільного кодексу України та положення Податкового кодексу України обґрунтовані тим, що 30.07.2003 р. між сторонами був укладений договір оренди землі, за умовами якого розмір орендної плати був визначений на момент укладення цього договору, в той час як з моменту набрання чинності 01.01.2011 р. Податковим кодексом України визначений у договорі розмір орендної плати за земельну ділянку суперечить чинному законодавству.

Прокурор зазначав, що станом на 04.07.2014 р. відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого управлінням Держземагентства у м. Дніпропетровську, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 423 006,23 грн., а згідно інформації Лівобережної ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області річна сума орендної плати за землю за 2014 рік складає 42 690,19 грн.

02.02.2011 р. Дніпропетровською міською радою з метою приведення рішень міської ради у відповідність до вимог чинного законодавства було прийнято рішення № 216/8, а у газеті "Наше місто" від 29.05.2014 р. № 26(3756) опубліковано відкритого листа до орендарів земельних ділянок, розташованих у м. Дніпропетровську, про необхідність приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України. Проте, відповідач у визначений орендодавцем строк після публікації оголошення не звернувся до уповноваженого органу, додаткова угода не підписана, що стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позовну заяву Українсько - Латвійського товариства ТОВ з іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що орендодавець вправі вимагати від орендаря приведення договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства, але це можливо тільки шляхом направлення орендарю проекту відповідних змін до договору, оскільки внесення змін до договору може бути здійснено судом за умови з'ясування додержання стороною процедурного порядку внесення змін до договору. При цьому, як зазначав відповідач, рішення Дніпропетровської міської ради № 216/8 від 02.02.2011 р. про приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства та зобов'язання орендарів у двотижневий термін після публікації цього рішення у газеті "Наше місто" звернутися до уповноваженого органу для підписання додаткової угоди, не є таким повідомленням про внесення змін до договору.

Крім того, відповідач зазначав, що 31.07.2012 р. Дніпропетровським апеляційним господарським судом було винесено постанову у справі № 9/5005/5580/2011, якою уже був вирішений спір між позивачем та відповідачем по даному предмету спору і з тих же підстав, а саме щодо внесення змін до пункту 3.2 договору оренди землі з посиланням на те, що позивач має право звернутися з позовною вимогою до відповідача в належній редакції, попередньо дотримавшись вимог статті 188 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено в повному обсязі, внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 30.07.2003 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та Українсько-Латвійським ТОВ з іноземними інвестиціями "БАДМ, у редакції, викладеній позивачем у позовній заяві.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог встановивши обставини стосовно того, що нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом, і оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість внесення змін до договору, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012 дійшов висновку, що недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору оренди земельної ділянки, не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

За апеляційною скаргою Українсько-Латвійського ТОВ з іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Величко Н.Л., Іванов О.Г., Подобєд І.М.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 26.01.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Українсько-Латвійське ТОВ з іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги вважає, що судом апеляційної інстанції здійснено довільне трактування статті 79 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно не задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 904/104/15, провадження у якій порушене 15.01.2015 р.

На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції, в порушення норм матеріального права, залишено поза увагою, що орендодавець вправі вимагати від орендаря приведення договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства, але це можливо тільки шляхом направлення орендарю проекту відповідних змін до договору, оскільки внесення змін до договору може бути здійснено судом за умови з'ясування додержання стороною процедурного порядку внесення змін до договору, а рішення Дніпропетровської міської ради № 216/8 від 02.02.2011 р. про приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства та зобов'язання орендарів у двотижневий термін після публікації цього рішення у газеті "Наше місто" звернутися до уповноваженого органу для підписання додаткової угоди, не є таким повідомленням про внесення змін до договору.

Крім того, як вказує скаржник, судами залишено поза увагою, що 31.07.2012 р. Дніпропетровським апеляційним господарським судом було винесено постанову у справі № 9/5005/5580/2011, якою уже був вирішений спір між позивачем та відповідачем по даному предмету спору і з тих же підстав.

Скаржник також звернув увагу на те, що суд касаційної інстанції у справі № 927/1014/14 вирішуючи судовий спір зазначав, що витяг управління Держземагентства з технічної документації з нормативної грошової оцінки землі є неналежним доказом, оскільки дана оцінка проводилась без прийняття уповноваженим органом відповідного рішення.

Проте, здійснюючи судовий розгляд даної справи судами першої та апеляційної інстанції не надавалась оцінка факту затвердження рішенням органу місцевого самоврядування нормативної грошової оцінки землі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 09.04.2003 р. № 124/8 "Про передачу земельної ділянки по вул. Базовій, 8-Д в оренду Українсько-Латвійському товариству з обмеженою відповідальністю і іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" по фактичному розміщенню виробничого цеху", між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Українсько-Латвійським товариством з обмеженою відповідальністю і іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" (орендар) 30.07.2003 р. був укладений договір оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктами 1.1., 4.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на умовах цього договору земельну ділянку площею 0,1992 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Самарський район, вул. Базова, 8-Д, із цільовим призначенням земельної ділянки - фактичне розміщення виробничого цеху .

Відповідно до пункту 2.1 договору земельна ділянка передається до 09.04.2018 року.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до пункту 1.3 договору, грошова оцінка земельної ділянки складає, згідно з довідкою про грошову оцінку земельної ділянки на момент укладення цього договору, 341 729,60 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 51 259,44 грн.

Орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі у розмірі земельного податку за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року (пункту 3.2 договору).

За змістом пункту 3.3 договору розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради про внесення змін до пункту 1.3 договору оренди землі від 30.07.2003 р. щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виключення пункту 3.1 договору щодо суми орендної плати та внесення змін до пункту 3.2 цього договору щодо розміру орендної плати та порядку її сплати.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у частині 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як встановлено судами під час розгляду справи, пунктами 8.1 та 8.2 договору визначено, що зміна умов договору оренди можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору оренди та інші спори вирішуються у судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства та умовами укладеного між сторонами договору встановлена можливість внесення змін до договору, а оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Разом з цим, статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 р. Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі статтею 288 якого, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 % нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12% нормативної грошової оцінки.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок (стаття 271 цього Кодексу).

Згідно з підпункту 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України "Про оцінку земель", відповідно до абзацу п'ятого статті 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 6 Закону).

Відповідно до статей 15, 18 Закону України "Про оцінку земель", підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз у 5 - 7 років.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина 2 вказаної норми).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується рішенням відповідної сільської, селищної і міської ради.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги у даній справі про внесення змін до договору оренди землі щодо зміни пунктів 1.3, 3.2 стосовно розміру нормативної грошової оцінки землі та розміру річної орендної плати, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.07.2014 р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, Самарський район, вул. Базова, 8-Д, яка знаходиться у користуванні Українсько-Латвійського ТОВ і іноземними інвестиціями "БАДМ, ЛТД" (кадастровий номер 1210100000:09:123:0026) становить 1 423 006,23 грн. (а.с.18).

Проте, в матеріалах справи відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про проведення оцінки земель, прийняте відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про оцінку земель", як й відсутнє в матеріалах справи рішення Дніпропетровської міської ради, прийняте у відповідності до статті 23 цього Закону про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що залишено судами поза увагою, відповідні обставини судами не встановлювались, що свідчить про передчасність висновків судів про доведеність та обґрунтованість позовних вимог прокурора.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанції, посилаючись на рішення Дніпропетровської міської ради № 216/8 від 02.02.2011 р. "Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства", яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання, не з'ясували питання стосовно того, чи впливає вказане рішення міської ради на правовідносини сторін за спірним у даній справі договором та чи тягне за собою наявність правових підстав для внесення до цього договору від 30.07.2003 р. змін щодо розміру нормативної грошової оцінки землі та розміру річної орендної плати.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, прокурор в обґрунтування своїх вимог посилався на лист Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська, якою на вимогу прокурора здійснено та направлено розрахунок річної орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у користуванні відповідача, проте, задовольняючи позовні вимоги судами першої та апеляційної інстанції не з'ясоване питання стосовно того, чи може вказаний розрахунок підтверджувати, чи навпаки, встановлення уповноваженим органом розміру орендної плати, як й не з'ясовані питання щодо підстав здійснення такого розрахунку та підстав встановлення саме такого розміру орендної плати.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судова колегія, з огляду на правову позицію, закріплену у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012, вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанції стосовно відхилення доводів відповідача про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рн/2002 у справі №1-2/2002, право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Доводи скаржника про безпідставну відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України, до розгляду справи № 904/104/15, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказане клопотання відповідача судом було розглянуто та прийнято відповідне рішення, а відповідно до зазначеної норми права, зупинення провадження у справі є правом, а не обов'язком суду.

Доводи заявника касаційної скарги про залишення судами у даній справі поза увагою, що 31.07.2012 р. Дніпропетровським апеляційним господарським судом було винесено постанову у справі № 9/5005/5580/2011, якою був вирішений спір між позивачем та відповідачем по даному предмету спору і з тих же підстав, судовою колегією також не приймаються до уваги, з огляду на надання судом апеляційної інстанції відповідної оцінки вказаним доводам відповідача із зазначенням підстав для їх неприйняття.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 904/7800/14 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач