Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 916/1304/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду Одеської області від 2 липня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року у справі № 916/1304/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС" про стягнення суми, -

Встановив:

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС" про стягнення 192939,52 грн., з яких 34933,88 грн. - основна заборгованість, 81531,37 грн. - збитки, 1144,15 грн. - штраф, 3005,34 грн. - пеня, 901,60 грн. - 3 % річних, 2036,90 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 69386,28 грн. - неустойка, посилаючись на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу № 00002106 від 15 липня 2010 року в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 2 липня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 26787,97 грн. основної заборгованості, 1144,15 грн. штрафу, 3005,34 грн. пені, 711,45 грн. 3 % річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 23979 грн. збитків скасовано, в частині задоволення позовних вимог про стягнення основної заборгованості, штрафу, пені, відсотків річних - змінено, в решті судове рішення залишено без змін. Резолютивну частину рішення місцевого господарського суду викладено в іншій редакції, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16101,59 грн. основної заборгованості, 1899,84 грн. пені, 414,56 грн. відсотків річних, 488,39 грн. штрафу, 23979 грн. збитків, 857,67 грн. судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 428,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 34933,88 грн. заборгованості, 81531,37 грн. збитків, 1144,15 грн. штрафу, 3005,34 грн. пені, 901,60 грн. 3 % річних, 2036,90 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 69386,28 грн. неустойки.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 15 липня 2010 року сторонами укладено договір фінансового лізингу № 00002106, за умовами якого лізингоодержувач отримує право власності на об'єкт лізингу та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до вказаного договору.

Згідно акту прийому-передачі від 20 липня 2010 року, на виконання умов зазначеного договору, лізингодавець передав лізингоодержувачу обумовлений об'єкт лізингу.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів, позивач звернувся до нього з вимогою від 3 квітня 2013 року, яка отримана відповідачем 9 квітня 2013 року, про погашення заборгованості в розмірі 39871,60 грн., повернення об'єкта лізингу, а також повідомив про відмову від укладеного з відповідачем договору.

30 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 59 про повернення відповідачем об'єкта лізингу.

9 липня 2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 59 від 30 квітня 2013 року в зв'язку з повним виконанням.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача лізингових платежів за лютий, березень, квітень 2013 року в сумі 11644,15 грн. 11652,72 грн. та 11637,01 грн. відповідно, а також штрафу, пені, 3% річних, відсотків за користування чужими грошовими коштами, неустойки та відшкодування збитків.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність матеріалами справи факту порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу від 15 липня 2010 року в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів, проте, відповідні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача в загальному розмірі 34933,88 грн. - за лютий, березень, квітень 2013 року, задовольнив частково, в сумі 26787,97 грн., враховуючи положення ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" і фактичне припинення дії договору фінансового лізингу від 15 липня 2010 року з 9 квітня 2013 року.

Разом з тим, судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення неустойки в сумі 69386,28 грн., нарахованої позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, з посиланням на те, що норми зазначеної статті щодо відповідальності наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають з договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Враховуючи ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1144,15 грн., зважаючи на правильність відповідних розрахунків, судом задоволено в повному обсязі.

На підставі п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України заявлені вимоги щодо стягнення 3 % річних в розмірі 901,60 грн. задоволено судом частково, в сумі 711,45 грн., оскільки позивачем відповідний розрахунок здійснений неналежним чином.

Крім того, судом зазначено, що позивачем здійснений неналежним чином й розрахунок щодо стягнення пені в сумі 3005,34 грн. Проте, враховуючи норми ст.ст. 217, 231, 232 Господарського кодексу України, а також те, що загальна сума пені за самостійним розрахунком суду складає 4917,35 грн., тоді як позивачем заявлено про стягнення 3005,34 грн. пені, дані вимоги задоволено судом в обсязі, нарахованому позивачем.

Вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 81531,37 грн. залишені судом без задоволення, з посиланням на норми ч. 2 ст. 224, ст. 225, ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, а також те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, а тому стягнення такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, що залишилося у власності позивача, є безпідставним, а доводи позивача щодо вартості збитків, понесених на оплату послуг зі здійснення розшуку та повернення майна, повернення заборгованості, представництва у виконавчому провадженні за відповідним договорами, укладеними з певними юридичними особами, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Досліджуючи вимоги позивача стосовно стягнення 2036,90 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений.

Без задоволення залишено й вимогу щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в зв'язку з відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів, в розумінні ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, щодо надання позивачу правової допомоги адвокатом або адвокатським об'єднанням.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в частині стягнення відшкодування вартості предмета лізингу в зв'язку з відмовою позивача від договору лізингу та фактичного повернення предмета лізингу позивачу.

При цьому, апеляційний суд послався на те, що відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізиигодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

За таких обставин позивач не має права вимагати оплати предмету лізингу, оскільки він в односторонньому порядку розірвав договір, а відповідач, в свою чергу, повернув спірний предмет за договором лізингу.

Разом з тим, враховуючи норми ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за лізинговими платежами задоволені апеляційним судом частково, в сумі 16101,59 грн., а саме, на користь позивача з відповідача стягнуто лізинговий платіж за лютий 2013 року в сумі 5431,89 грн. (відповідно до рахунку № 00109293 від 4 лютого 2013 року), лізинговий платіж за березень 2013 року в сумі 5371,13 грн. (відповідно до рахунку № 00114331 від 1 березня 2013 року), лізинговий платіж за квітень 2013 року в сумі 5298,57 грн. (відповідно до рахунку № 00119503 від 2 квітня 2013 року).

Оскільки умовами пп. 8.2.1 договору фінансового лізингу від 15 липня 2010 року передбачена така санкція за прострочення спати платежу як пеня - в розмірі 10 % річних від невчасно виплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, проте, позивачем визначено її розмір без врахування норм ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та нараховано пеню на суму основної заборгованості по лізинговим платежам, складовою частиною якої є відшкодування вартості об'єкта лізингу, апеляційний суд, враховуючи графік покриття витрат та виплат лізингових платежів (План відшкодування), посилаючись на норми ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення 3005,34 грн. пені задовольнив частково, в розмірі 1899,84 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми.

Враховуючи вказану норму матеріального права, апеляційним судом вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних задоволено в розмірі 414,56 грн., з яких 152,69 грн. нараховані на суму заборгованості в розмірі 5431,89 грн. за лізинговим платежем за лютий 2013 року, за період з 15 лютого 2013 року по 23 січня 2014 року; 138,62 грн. нараховані на суму заборгованості в розмірі 5371,13 грн. за лізинговим платежем за березень 2013 року, за період з 15 березня 2013 року по 23 січня 2014 року; 123,25 грн. нараховані на суму заборгованості в розмірі 5298,57 грн. за лізинговим платежем за квітень 2013 року, за період з 15 квітня 2013 року по 23 січня 2014 року.

Судом встановлено, що пп. 8.2.2 договору від 15 липня 2010 року передбачено застосування до лізингоодержувача у випадку порушення ним сплати платежу штрафних санкцій за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п.8.3.1 договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Умовами пункту 8.3.1 договору передбачено, що якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, позивач має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем надіслано на адресу відповідача кілька вимог про сплату боргу: перше нагадування від 4 лютого 2013 року, з зазначенням суми штрафу 122,25 грн., еквівалент 15 доларів США, друге нагадування від 18 лютого 2013 року, з зазначенням суми штрафу 162,80 грн., еквівалент 20 доларів США, третє нагадування від 18 березня 2013 року, з зазначенням суми штрафу 203,28 грн., еквівалент 25 доларів США.

Встановивши факт несплати лізингоодержувачем лізингових платежів у строки, визначені договором, суд задовольнив позовні вимоги про сплату штрафу в розмірі 488,33 грн., відмовивши в задоволенні решти вимог про стягнення штрафу, з посиланням на те, що умовами договору не передбачено можливості стягнення штрафу за направлення кількох других або кількох третіх вимог.

Оскільки умовами договору фінансового лізингу, укладеного сторонами, розмір процентів за користування лізингоодержувачем чужими грошовими коштами та відповідна формула, за якою лізингодавець здійснюватиме нарахування лізингоодержувачу процентів за користування чужими грошовими коштами, не встановлено, а чинним законодавством можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику не передбачено (при цьому, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин), суд дійшов висновку, що застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним, а вимоги про стягнення 2036,90 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами неправомірними, в зв'язку з чим залишив їх без задоволення, як залишив без задоволення і вимоги стосовно стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користуванням об'єктом лізингу, посилаючись на особливості наслідків припинення договору фінансового лізингу, що встановлені п.п. 5, 6 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", а саме на те, що до даного договору не застосовуються положення ст. 785 Цивільного кодексу України, що передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", п. 6 якої передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом вищезазначеної ст. 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 38722,54 грн., понесених в зв'язку з витратами на колекторські та юридично-консультаційні послуги, пов'язані з поверненням об'єкта лізингу.

Апеляційним судом дані вимоги задоволено частково, в сумі 23979 грн., які витрачені позивачем на оплату послуг, наданих за договором від 21 червня 2012 року, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Тріпл Сі", стосовно забезпечення повернення об'єкта лізингу та вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів замовника у виконавчому провадженні з метою вилучення майна, переданого лізингоодержувачу за договором лізингу, зважаючи на те, що оплата таких послуг підтверджена матеріалами справи і надані докази є належними та допустимими в розумінні ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, а п.13.6 договору сторони передбачили, що лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкту лізингу.

В решті вимог щодо стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з витратами на колекторські та юридично-консультаційні послуги, судом відмовлено в зв'язку з їх недоведеністю.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 34951,02 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками вважаються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) є не абстрактними, а такими, що дійсно були б отримані кредитором в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Розглядаючи зазначену вимогу, апеляційний господарський суд, встановивши зазначені обставини, враховуючи, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив існування реальної можливості отримання ним очікуваного доходу у разі належного виконання лізингоодержувачем прийнятих на себе зобов'язань, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 34951,02 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, стосовно порушення та неправильного застосування у справі норм ст.ст. 8, 22, 536, 625, 785, 806, 1048, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 47, 7, 44, 49 господарського процесуального кодексу України, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником даних норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2014 року у справі №916/1304/14 - без змін.

Головуючий М.І.Остапенко

Судді П.А.Гончарук

Л.В.Стратієнко