Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 905/1508/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.07.16у справі№905/1508/16господарського судуДонецької областіза позовомМіністерства оборони УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт"простягнення сумиза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомленівідповідача(Васильєвої Н.О. ордер від 18.05.16)В С Т А Н О В И В :

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" про стягнення 326 292,48 грн., з яких: пеня 81 852,48 грн. та штраф 244 440,00 грн., за договором поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 21.09.15 №286/3/15/404.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.06.16 (суддя Огороднік Д.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Попкова Д.О., судді Марченка О.А., Радіонова О.О.), позовні вимоги задоволено повністю. Судові акти мотивовані відсутністю у відповідача жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку зі своєчасної поставки товару (костюмів літніх польових) в обумовленій кількості у строк не пізніше 30.10.15.

Не погоджуючись із судовими актами, відповідач, просив судові акти скасувати, прийнявши нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій на 80%. Скаржник вважає, що судами не встановлений факт збитків у Міноборони України через прострочення строків поставки товару відповідачем. Окрім того, не взяті до уваги інтереси позивача, щодо підтвердження факту подальшої співпраці сторін спору, не надано оцінки ступеню виконання зобов'язань за договором.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.09.15 сторони підписали договір №286/3/15/404 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби - одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий (за кошти Державного бюджету України).

Пунктом 10.1 визначено, що договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.15, а у частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Також п.1.2. договору встановлено, що номенклатура товару, характер, вимоги за яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією, викладеною у договорі. Специфікацією зазначено, що до 30.10.15 (включно) відповідач повинен поставити товар (костюм літній польовий) на загальну суму 3 492 000,00 грн.

Згідно п.4.1 договору, розрахунок за фактично поставлений товар проводиться протягом 30-ти банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок МОУ за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

З п.5.1 договору передбачено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника до міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання у межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації до Договору (п.1.2).

Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

На виконання п.12.1 договору, сторонами було підписано: рознарядку МОУ за Специфікацією (а.с.12 зворотна сторона), ростовку МОУ за специфікацією (а.с.13) та графік постачання (а.с.13 зворотна сторона).

Відповідач поставив позивачу товар за видатковою накладною 03.12.15 №222 (а.с.71) у кількості 125 шт. на суму 87 300,00 грн., що підтверджується рахунком фактурою від 03.12.15 №241 (а.с.70), актом приймального контролю якості від 27.11.15 №1 (а.с.72) та іншою документацією (оголошення №1, повідомлення №1, посвідчення №Р-1056 (а.с.73), а також товар за видатковою накладною від 23.12.15 №246 (а.с.76) у кількості 1 050 шт. на суму 733 320,00 грн., що також підтверджується відповідним рахунком фактурою від 23.12.15 №264 (а.с.75), актом приймального контролю якості від 22.12.15 №2 (а.с.77) та іншою документацією (оголошення №2, повідомлення №1, посвідчення №Р-1200 (а.с.78).

Вказаний товар отриманий та оплачений позивачем, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення (а.с.69,74), проте товар поставлений відповідачем з порушенням передбаченого специфікацією строку, а саме після спливу 30.10.15.

Пунктом 7.3.4 договору сторони узгодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

25.12.15 позивач направив відповідачу претензію №286/6/15269 з вимогою сплатити суму пені та штрафу на суму розмірі 329 574,96 грн.(а.с.14).

Оскільки сума штрафних санкцій відповідачем сплачена не була, позивач звернувся з позовом про стягнення вказаних штрафних санкцій. Що і стало предметом розгляду вказаної справи.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що невиконання вказаного зобов'язання по поставці товару кваліфікується як порушення у розумінні ст.610 ЦК України, а відповідач є таким, що прострочив його виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу, оскільки не мав жодних правових підстав для такого ухилення. При цьому, за змістом ст.ст.611, 625 ЦК України та ст.ст.216-218, ч.2 ст.231 ГК України наслідком прострочення виконання зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати штрафних санкцій (штрафу та пені, передбачених п.7.3.4 укладеного договору), у зв'язку із чим, враховуючи арифметичну перевірку, наданого позивачем розрахунку заборгованості, і його вірність, суди вирішили про правомірність задоволення позову.

Щодо відмови у клопотанні відповідача про зменшення штрафних санкцій на 80%, суди зазначили наступне. Відповідач був обізнаний про умови конкурсу, у тому числі і про строк поставки узгодженої продукції, на час укладення договору йому було відомо також і про проведення антитерористичної операції на території Донецької області та про можливість настання негативних наслідків пов'язаних із нею. Крім того, відповідач приймає участь у Програмі розвитку ООН, а отже отримує на це відповідне фінансування. У свою чергу і у контексті положень названих норм, і у силу п.3 ч.1 ст.83 ГПК України застосування зменшення штрафних санкцій є дискреційним правом суду, застосування якого не може ревізуватися у контексті положень ст.104 цього Кодексу за відсутністю відповідних порушень норм матеріального або процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду попередніх інстанцій вірними, зважаючи на наступне.

Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч.2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути у наслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. У даному випадку судами попередніх інстанцій правомірно враховані обставини, за яких господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла з об'єктивних причин, відповідач самостійно повністю сплатив суму боргу, а порушення строків було незначним та виправлено безпосередньо у короткий термін, а також враховуючи те, що пеня і штраф - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання у подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, через що суди дійшли висновку про можливість скористатися своїм правом та не зменшувати розмір пені і штрафу, оскільки це дійсно є дискреційне право суду.

Разом із цим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі вже встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.16 у справі №905/1508/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді М. М. Малетич

В. В. Палій