Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 910/788/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого, Карабаня В.Я., Стратієнко Л.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№ 910/788/16 Господарського суду міста Києва за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"простягнення 48899,27 грн.,

за участю представників:

від позивача -ОСОБА_5,від відповідача -Сердеженко М.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено повністю. Стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 4114,50 грн. 3 % річних та 44770,71 грн. інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/788/16 Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/788/16 Господарського суду міста Києва, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/788/16 Господарського суду міста Києва, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову

Заслухавши суддю - доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/11330/15, яке набрало законної сили 26.06.2015, стягнуто із Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 73024,00 грн. заборгованості, 1827,00 грн. витрат з оплати судового збору.

Під час розгляду вказаної справи № 910/11330/15 встановлено, що між позивачем та відповідачем укладені типові договори на послуги функціонування філії квиткової каси, а саме: договір від 29.12.2012 зі строком дії з 01.01.2013 по 31.12.2013; договір зі строком дії з 01.01.2014 по 31.03.2014; договір № ПЗ/ЦУЮП-1410 від 01.04.2014 зі строком дії з 01.04.2014 по 31.12.2014 (договори).

Предметом зазначених договорів є надання позивачем відповідачу послуг з організаційно-технічного забезпечення функціонування філії квиткової каси з продажу проїзних документів на поїзди, а відповідач згідно з умовами договорів зобов'язується оплачувати ці послуги згідно з умовами договору (п. 1.1. договорів).

За умовами пунктів 3.1 та 3.2 договору відповідач здійснює оплату послуг позивача шляхом перерахування на поточний рахунок останнього грошових коштів у розмірі 5 грн. (за договором від 29.12.2012), 3 грн. (за договором строком дії з 01.01.2014 та договором № ПЗ/ЦУЮП-1410 від 01.04.2014) без ПДВ за кожне місце, з якого береться комісійний збір, і яке було реалізовано відповідачем за договором у звітному місяці, крім проїзних документів, вартість яких була сплачена через мережу інтернет. Перерахування здійснюється щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно з актом (актів), підписаного (підписаних) уповноваженими представниками сторін.

Позивач свої зобов'язання за договорами виконав в повному обсязі, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), завірені підписами та печатками сторін, а саме: за договором від 20.12.2012 року позивач надав послуги відповідачу на суму 14965,00 грн., за договором зі строком дії з 01.01.2014 по 31.03.2014 - на суму 28752,00 грн., за договором № ПЗ/ЦУЮП-1410 від 01.04.2014 - на суму 61092,00 грн., а всього на суму 104809,00 грн.

Позивач 01.09.2014 звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості в сумі 105699,27 грн.

У відповідь на зазначену вимогу відповідач листом від 30.09.2014 зазначив, що станом на 02.09.2014 заборгованість частково погашена на суму 48870, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 714 від 02.09.2014 на суму 16025,00 грн., № 715 від 02.09.2014 на суму 24837,00 грн. та № 495 від 23.04.2015 на суму 8008, 00 грн. У зв'язку з чим сума боргу становить 73024,00 грн., що також підтверджується актами взаєморозрахунків сторін від 01.05.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/11330/15 з відповідача на користь позивача стягнуто 73024,00 грн. суму основного боргу. Вказане рішення про стягнення основного боргу відповідачем виконано 02.12.2015.

Позивач звернувся з позовними вимогам про стягнення 4114,50 грн. 3 % річних, 44770,71 грн. інфляційних втрат, які нараховані на суму основного боргу за договорами на підставі того, що відповідачем порушено договірні зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/11330/15, яке набрало законної сили 26.06.2015, яким присуджено до стягнення із Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 73024 грн. 00 коп. заборгованості, виконано 02.12.2015, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача донарахованих суми 3% річних та інфляційних нарахувань є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 та 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 ГК України).

Відповідно до пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо доводів касаційної скарги, що скаржник погасив заборгованість у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 5900 від 21.10.2015 на суму 74851,00 грн. суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/11330/15 вважається виконаним, зокрема, заборгованість вважається погашеною після зарахування коштів на рахунок кредитора - позивача, тобто з 02.12.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 12507 від 26.11.2015, яке проведено банком 02.12.2015.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що за наявності відповідного волевиявлення відповідача мав можливість самостійно погасити присуджену рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/11330/15 суму коштів.

Відповідно до ч.3 ст. 55 ГПК України позивач просив стягнути: за договором від 29.12.2012 зі строком дії з 01.01.2013 по 31.12.2013 1203,85 грн. 3 % річних та 11505,97 грн. інфляційних втрат за період з 16.01.2014 по 01.12.2015; за договором строком дії з 01.01.2014 по 31.03.2014 1473,19 грн. 3 % річних, 15 753,27 грн. інфляційних втрат, за період з 16.01.2014 по 01.12.2015; за договором № ПЗ/ЦУЮП-1410 від 01.04.2014 зі строком дії з 01.04.2014 по 31.12.2014 1437,46 грн. 3 % річних, 17511,47 грн. інфляційних втрат за період з 16.05.2014 по 01.12.2015, а всього 4114,50 грн. 3 % річних та 44770,71 грн. інфляційних втрат, що в сукупності становить 48885,21 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, погоджується з висновками судів, тому позовні вимоги про стягнення 4114,50 грн. 3 % річних та 44770,71 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що відповідач просив зменшити розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат в порядку ст. 233 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не мають характеру штрафних санкцій, і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи викладене та докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 4114,50 грн. 3 % річних та 44770,71 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі постанови Вищий господарський суд України не вбачає, тому постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/788/16 Господарського суду міста Києва, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/788/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддяКорнілова Ж.О. Судді:Карабань В.Я. Стратієнко Л.В.