Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 905/486/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М., Могил С.К.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016у справі№ 905/486/16 господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок-Світлотехніка"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля"простягнення боргу в сумі 20 700,14грн., 5209,54 грн. пені, 650,36 грн. 3% річних , 683,10 грн. інфляційних витратза участю представників сторін

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок-Світлотехніка" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" про стягнення з останнього основної суми боргу у розмірі 20 700,14 грн., 5 209,54 грн. пені, 650,36грн. 3% річних, 683,10 грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.03.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі №905/486/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок - Світлотехніка" основний борг в сумі 20700,14 грн., пеню в сумі 5008,19 грн., 3% річних в розмірі 601,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 683,10 грн. , всього заборгованість в сумі 26992,62 грн., а також 1365,32 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення місцевого господарського суду від 16.03.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок-Світлотехніка" (постачальник) укладено договір №ДУ-2014/88-КП , за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція) в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному Договорі і Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.1 Договору).

Сторонами підписані Специфікації, в яких сторони обумовили найменування товару, умови поставки, оплати та кількість продукції, які підписані сторонами без заперечень та скріплені печатками підприємств.

Згідно з п. 4.4 Договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, про приймання продукції.

Відповідно до п. 4.11 Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після виконання покупцем всіх необхідних процедур по прийманню продукції за кількістю, якістю і комплектністю і після підписання видаткової накладної.

Згідно до п. 5.1 Договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до договору, проте не повинна перевищувати 999 000 грн, з урахуванням ПДВ.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що договір набирає чинність з моменту його підписання обома сторонами. Сторони узгодили, що в разі неналежного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору визначається до 31.12.2014 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе за договором зобов'язань.

Договір підписано обома сторонами, доказів відмови від договору до матеріалів справи не надано, у зв'язку з чим, за висновками суду вказаний договір є чинним.

Судами також встановлено, що сторонами були підписані специфікації від 29.09.2014, 30.10.2014 до договору №ДУ-2014/88-КП, в яких узгоджено найменування продукції, що має постачатися позивачем відповідачу, її кількість, вартість, умови поставки та оплати.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, на виконання умов укладеного договору, позивач поставив відповідачеві товар за загальну суму 46 605,09 грн, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними.

Відповідач, в свою чергу, за поставлений позивачем товар розрахувався лише частково, що і стало підставою звернення позивача з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведений факт оплати поставленого позивачем товару, тому позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правовою природою укладений договір є договором поставки.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судами встановлено, що поставка товару за Договором від 02.01.2014р. №ДУ-2014/88-КП здійснена позивачем на загальну суму 46 605,09грн.

Факт отримання від позивача товару за договором на вказану суму з боку відповідача не спростовано.

В порушення умов Договору та специфікацій відповідач здійснив оплату за товар лише частково у сумі 25 904,95грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Заборгованість відповідача за поставлений товар складає 20 700,14грн., тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій та вважає, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь суми боргу є правомірними та обґрунтованими.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, за поставлений товар вчасно не розраховувався, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 5 209,54грн. за період з 29.12.2014 по 20.07.2015, 3% річних в сумі 650,36 грн. за період з 29.12.2014 по 03.02.2016 та інфляційні витрати в сумі 683,10 грн. за період з 29.12.2014 по 03.02.2016.

Відповідно до п. 6.6. Договору у разі несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості продукції, що не була сплачена.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо правомірності нарахування позивачем пені в розмірі 5 008,19 грн. за період з 27.01.2015 по 20.07.2015.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення в цій частині позову та стягнення з відповідача 601,19грн. 3% річних нарахованих на заборгованість за період з 27.01.2015 по 03.02.2016 та 683,10 грн. інфляційних витрат за період з лютого 2015 по січень 2016, оскільки позивач здійснив розрахунок прострочення зобов'язань відповідно до договору на 60 календарний день з моменту поставки партії продукції, тоді як, відповідно до специфікацій які містяться в матеріалах справи, розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 90 календарний день з моменту поставки партії продукції.

Не спростовуючи висновків судів попередніх судових інстанцій по суті спору, відповідач фактично вважає незаконним лише рішення суду першої інстанції, оскільки воно прийнято суддею, яка не приймала справу до свого провадження. Водночас матеріали справи свідчать про те, що оскільки суддя Левшина Я.О. перебувала у відпустці по догляду за дитиною, було призначено повторний автоматичний розподіл даної справи, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (а.с. 52). Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справа №905/486/16 була передана судді Левшиній Г.В.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 905/486/16 - без змін.

Головуючий К. Круглікова Судді: О. Мамонтова С. Могил