Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/33410/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Зайця В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року

у справі № 813/6330/13-а

за позовом Державної екологічної інспекції у Львівській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Агропромислове підприємство «Львівське»

про вжиття заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю)

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2013 року Державна екологічна інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Агропромислове підприємство «Львівське» (далі - ТОВ «Львівське) про вжиття заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю).

Зокрема, Інспекція просила суд зупинити експлуатацію свердловини, яка використовується ТОВ «Львівське» без дозволу на спеціальне водокористування; зупинити виконання робіт ТОВ «Львівське» щодо здійснення самовільного забору підземних прісних вод із свердловини без дозволу на спеціальне водокористування; зупинити діяльність ТОВ «Львівське» щодо бездозвільного розміщення та безлімітного утворення та розміщення відходів; зупинити бездозвільне розміщення та безлімітне утворення і розміщення відходів ТОВ «Львівське»; зупинити виконання робіт ТОВ «Львівське» щодо здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел, а саме: котла марки VIADRUS, котла марки IMERGAS, двох установок для сушіння зерна, обігрівача без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; заборонити експлуатацію стаціонарних джерел (котла марки VIADRUS, котла марки IMERGAS, установок для сушіння зерна, обігрівача марки Viadrus), яка здійснюється ТОВ «Львівське» без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, у позові відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Інспекція оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована серед іншого тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги зафіксовані дані стосовно того, що забір води відповідач здійснює для господарських потреб працівників.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Державною екологічною інспекцією у Львівській області проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «Львівське» та встановлено ряд порушень.

На підставі вказаної перевірки позивач склав акт від 16.07.2013 №1421/02.

Перевіркою встановлено, що відповідач здійснює забір прісних вод із свердловини, що знаходиться за адресою: Львівська обл., с. Соснівка, вул. Стефаника, 1, 1а, без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що в акті перевірки (ст. 12) вказано, що при візуальному обстеженні свердловини встановлено, що вона перебуває в підземному каптажі закрита металевим люком. Вказане свідчить про те, що вона не експлуатувалася.

Крім того, судами установлено, що за весь час існування свердловини за вказаною адресою відповідач жодного разу не використовував останню задля забору прісних вод із застосуванням споруд або технічних пристроїв для господарських потреб чи будь-яких інших потреб, у зв'язку з припиненням діяльності такого відділення та як наслідок відсутністю потреби у такому спеціальному водопостачанні.

Перевіркою також встановлено, що відповідач проводить безлімітне та бездозвільне утворення та розміщення відходів, що є порушенням статей 32, 33 Закону України «Про відходи». Крім того, підприємством порушуються правила первинного обліку поводження з відходами, а саме не ведеться журнал первинного обліку відходів. Під час ведення господарської діяльності відповідачем утворюються наступні відходи: тверді побутові відходи, відпрацьовані акумулятори, відпрацьовані масла, відпрацьовані та пошкодженні автомобільні шини, металобрухт, промаслене ганчір'я.

На земельній ділянці, що знаходиться за адресою: Пустомитівський р-н., с. Зубра, вул. Б.Хмельницького, 144, розташовано, адміністративний будинок, гаражні бокси, механічна майстерня, склад нафтобази, столярна майстерня, складські приміщення, кормоцех, пилорама. Як встановлено в акті перевірки №1421/02 кормоцех, столярна майстерня, складські приміщення та пилорама не працюють.

Разом з тим для здійснення господарської діяльності у відповідача наявна власна сільськогосподарська автомобільна техніка, легковий та вантажний транспорт. Усі ремонтні дії, які проводить відповідач із сільськогосподарською технікою є незначними, оскільки шиномонтажні, ремонтні та обслуговуючі ремонтні роботи відповідач проводить на спеціалізованих техстанціях.

Крім того, у ході перевірки встановлено, що відповідач здійснює викиди забруднюючих речовин від стаціонарних джерел з порушенням вимог законодавства про охорону навколишнього середовища, зокрема статей 10, 11, 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». Так, щодо обладнання, а саме котлів VIADRUS, IMERGAS та двох установок для сушіння зерна не проведено інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу, а викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюються без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутністю потреби у спеціальному водопостачанні із наявної свердловини. Крім того, з призупиненням діяльності вказаного відділення у відповідача відсутній обов'язок на виготовлення спеціального дозволу на користування надрами, а відтак, суди дійшли висновку, що відповідач не порушив жодних положень чинного законодавства України щодо користування підземними водами.

У той же час, позивач не довів, що відповідач в установленому законом порядку був включений у перелік власників відходів, яким необхідно отримати ліміти на утворення і розміщення відходів на наступний рік відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (далі - Порядок №1218), а отже не зобов'язаний одержувати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів.

Щодо зобов'язання відповідача отримати дозволи на здійснення викидів в атмосферне повітря суди попередніх інстанцій виходили з того, що усі стаціонарні джерела, які були предметом перевірки, мають номінальну теплову потужність не вище 50 МВт.

Таким чином, котли VIADRUS, IMERGAS та дві установки для сушіння зерна не потребують отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, оскільки не перевищують граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Частиною першою статті 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Ураховуючи, що, як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач на час перевірки свердловину не використовував, для забору води споруди або технічні пристрої не використовувались, а відповідно до тверджень Інспекції вода використовувалась лише для господарських потреб працівників (не господарсько-питних населення), суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості у відмові в позові у частині зобов'язання зупинити використання свердловини.

Пунктом «а» частини першої статті 32 Закону України «Про відходи» визначено, що забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, надавати місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, уповноваженим органам виконавчої влади у сфері поводження з відходами інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність, у тому числі про випадки несанкціонованого попадання відходів у навколишнє природне середовище та вжиті щодо цього заходи.

Згідно з пунктами 10, 11 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 (далі - Порядок №1218) місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1218 ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Пунктом 8 цього Порядку визначено коло осіб, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, до них належать: власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини.

Аналіз вказаних норм права дозволяє дійти висновку про те, що обов'язку суб'єктів владних повноважень визначити перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік, передує обов'язок суб'єкта господарювання подавати інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність.

Оскільки ТОВ «Львівське» не належить до переліку вказаних суб'єктів господарювання, факт утворення побутових відходів у процесі здійснення господарської діяльності установлено під час перевірки, ця діяльність здійснювалась без отримання відповідних лімітів на утворення відходів, то суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині зупинення діяльності ТОВ «Львівське», пов'язаної з утворенням та розміщенням відходів без отримання відповідних лімітів на утворення та розміщення відходів.

Стосовно позовних вимог в частині зупинення діяльності, пов'язаної з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною п'ятою цієї статті установлено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Пунктом 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 N 302, визначено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1780 затверджений Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел (далі - Порядок №1780).

Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку №1780 він визначає вимоги щодо розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря із стаціонарних джерел.

Пунктом 7 Порядку №1780 передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

Згідно з Переліком типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004 №317, нормативи викидів встановлюються для теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт, не можуть бути більшими, ніж установлені нормативи.

У той же час, відсутність необхідності встановлення граничнодопустимих викидів для котлів, установок для сушіння, що використовуються ТОВ «Львівське», жодним чином не виключає передбаченого статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» обов'язку позивача отримати дозвіл на викиди з цих джерел забруднення.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги частково підтверджуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року в цій справі скасувати.

Адміністративний позов Державної екологічної інспекції у Львівській області задовольнити частково.

Зупинити діяльність ТзОВ «Агропромислове підприємство «Львівське» щодо бездозвільного розміщення та безлімітного утворення та розміщення відходів; зупинити бездозвільне розміщення та безлімітне утворення і розміщення відходів ТзОВ «Агропромислове підприємство «Львівське»; зупинити виконання робіт ТзОВ «Агропромислове підприємство «Львівське» щодо здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел, а саме: котла марки VIADRUS, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, котла марки IMERGAS, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, установки для сушіння зерна, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Соснівка, вул. Стефаника 1, 1а, установки для сушіння зерна, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Городок, вул. Заводська,14, обігрівача марки Viadrus, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; заборонити експлуатацію стаціонарних джерел (котла марки VIADRUS, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, котла марки IMERGAS, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Зубра, установки для сушіння зерна, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Соснівка, вул. Стефаника 1, 1а, установки для сушіння зерна, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Городок, вул. Заводська,14, обігрівача марки Viadrus, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів), які використовуютьсяться ТзОВ «Агропромислове підприємством «Львівське» без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.