Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 року м. Київ К/800/44258/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,

за участю:

представника позивача Чубука Е.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Природні продукти» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Природні продукти» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання нечинними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Природні продукти» (надалі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (надалі - відповідач, Митниця, митний орган), в якому просило визнати нечинними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100250000/2013/01776 та рішення про коригування митної вартості товарів від 2 жовтня 2013 року №100250000/2013/600793/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Позивачем надіслано до суду письмові заперечення, в яких він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 вересня 2013 року Товариством була подана митна декларація № 100250000/2013/071983, якою заявлений в режимі імпорту товар - «плоди сушені, яблука нарізані кільцями». Митна вартість була визначена за основним методом - ціною контракту.

2 жовтня 2013 року митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 100250000/2013/600793/2 та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 100250000/2013/01776 (далі - оскаржуване/ні рішення). За наслідком такого коригування різниця у митних платежах становить 33234,84 грн. в бік збільшення.

Не погоджується із оскаржуваними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Із даним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статей 49-50 Митного кодексу України (в редакції від 4 липня 2013 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин; надалі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною першою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Отже, право митного органу на витребування від декларанта додаткових документів виникає лише у разі наявності обґрунтованого сумніву у повноті та/або достовірності відомостей про митну вартість товарів, однією з підстав виникнення якого є виявлення розбіжностей у поданих декларантом документах і такі розбіжності мають впливати саме на числове значення складових митної вартості товарів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена частиною другою статті 58 МК України. Так, відповідно до вищевказаної норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Окрім того, в постановах Верховного Суду України від 29 травня 2012 року (справа № 21-262а12) та 11 вересня 2012 року (справа № 21-262а12), зазначено, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, митний орган вказав на те, що метод визначення митної вартості товарів за ціною контракту не міг бути застосований, оскільки надані позивачем документи для підтвердження митної вартості містили розбіжності та не містили всіх даних відповідно до обраного ним методу визначення митної вартості. Після розгляду додатково наданих документів було встановлено, що в документах заявлено не повні відомості про митну вартість товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач подав митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості та усунув виявлені митним органом розбіжності, що впливали саме на числове значення складових митної вартості товарів.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваних рішень є правильним.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, не врахував наступного.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (в редакції від 28 листопада 2013 року, що була чинна на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції; надалі - Закон № 3674-VI) під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Статтею 5 Закону № 3674-VI встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, передбачено, що від сплати судового збору звільняються, Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, органи доходів і зборів, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Пунктом 5 частини першої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 2 лютого 2014 року, що була чинна на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції; надалі - КАС України) під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, встановлено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку в частині стягнення з Митниці на користь Державного бюджету України в розмірі 1548 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім) грн. 44 коп., зарахувавши їх за реквізитами Окружного адміністративного суду міста Києва для сплати судового збору.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів України задовольнити частково.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року в частині розподілу судових витрат, виключивши з резолютивної частини четвертий абзац щодо стягнення решти суми судового збору з Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на користь Державного бюджету України в розмірі 1548 грн. 44 коп.

В решті - судові рішення залишити без змін.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Кравцов О.В.

Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.