Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/14012/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання дій протиправними,

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача, що полягають у безпідставній відмові надати позивачу можливість зробити копії або фото матеріалів перевірки, проведеної за його зверненням.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Сумській області, яка викладена в листі Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Сумській області №8/2-к-37 від 14 грудня 2015 року, в наданні можливості ОСОБА_2 робити копії матеріалів перевірки за його зверненням.

У касаційній скарзі представник Головного управління Національної поліції в Сумській області просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 грудня 2015 року ОСОБА_2 в порядку статей 18, 20 Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Головного управління Національної поліції в Сумській області із заявою №152, в якій просив надати йому для ознайомлення матеріали службової перевірки, проведеної за його скаргою від 05 жовтня 2015 року №102, а в разі необхідності зробити їх фото або світлокопії.

Розглянувши цю заяву, начальник Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Сумській області листом від 14 грудня 2015 року №8/2-к-37 повідомив ОСОБА_2, що згідно статті 18 Закону України «Про звернення громадян» не передбачено виготовлення копій матеріалів перевірки, а заявник має право лише знайомитись з ними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем було безпідставно позбавлено позивача права робити копії матеріалів перевірки за його зверненням.

Проте, з даними доводами колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Згідно статті 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, зокрема має право знайомитися з матеріалами перевірки.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про інформацію» встановлено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини; до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження; кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом, є, зокрема, конфіденційна інформація.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов; не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону; розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Отже, враховуючи, що чинним законодавством України визнано обмеженим доступ громадян до матеріалів перевірки, які містять в собі персональні дані про інших осіб, суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного висновку про визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Сумській області у надані можливості ОСОБА_2 робити копії матеріалів перевірки за його зверненням.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання дій протиправними - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання дій протиправними - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк