Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/9991/10619/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.07.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2270/7291/11 Хмельницького окружного адміністративного суду

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.07.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.03.2011 № 0000481702/0/398 повністю, а податкове повідомлення-рішення від 03.03.2011 № 0000471702/0/400 в частині основного платежу в сумі 92380,20 грн. і штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 23095,00 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Хмельницькому просить скасувати ухвалені у справі судові рішення у частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.02.2011 № 1099/17-1/НОМЕР_1. Згідно цих висновків позивач порушив норми: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 120.1 ст. 120, пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України (ПК): не сплатив податок на додану вартість в загальній сумі 170748,00 грн. за жовтень, листопад 2009 року, лютий, березень, квітень, червень, липень, серпень, вересень 2010 року, не зареєструвавшись платником податку на додану вартість після перевищення граничного розміру виручки платника єдиного податку з 19.10.2009; не подавав податкові декларації з податку на додану вартість за вказані податкові звітні періоди.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2011: № 0000471702/0/400 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 170748,00 грн. за основним платежем та 42687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000481702/0/398 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 1870,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що позивач у 2009-2010 роках перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; в 3-у кварталі 2009 року позивач перевищив граничний розмір виручки (500000,00 грн.) на 193785,00 грн., однак у 4-у кварталі 2009 року не перейшов на загальну систему оподаткування обліку та звітності.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (Указ № 727/98) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (частина 5 цієї статті).

Статтею 5 вказаного Указу передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків (ст.. 6 цього Указу).

Перехід платника податків, який обрав спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування не є єдиним передбаченим законом правовим наслідком для такого платника, оскільки сплата єдиного податку може мати місце при дотриманні норм Указу № 727/98, а у випадку не дотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, оподаткування доходу в розмірі перевищення граничної суми виручки здійснюється на загальних підставах, оскільки при цьому відпадають встановлені статтею 1 Указу № 727/98 юридичні підстави для пільгового режиму оподаткування.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Враховуючи отримання позивачем у 3 кварталі 2009 році виручки у сумі 6937859,00 грн., суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що позивач у силу норм підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР, зобов`язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість, а отже донарахування податкових зобов`язань на суму перевищення граничної суми виручки є правомірним.

Разом із тим, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2011 № 0000481702/0/398 з тих підстав, що до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції, встановлені пунктом 120.1 ст. 120, пунктом 123.1 ст. 123 ПК, а порушення мали місце в період з 01.10.2009 по 30.09.2010.

Такий висновок суду був би правильним за умови, що нормами ст.120 ПК була б посилена відповідальність позивача за неподання податкової декларації, у той же час як норми пункту 120.1 ст. 120 ПК, так і норми підпункту 17.1.1 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до набрання чинності ПК, передбачали однаковий розмір штрафних санкцій за неподання податкової декларації - 10 неоподатковуваних мінімумів (17*10) та 170,00 грн. Отже, ДПІ правомірно застосовано до позивача штрафні санкції з посиланням на норми, які діяли на час притягнення позивача до юридичної відповідальності.

Це відповідає пункту 11 підрозділ 10 Перехідних положень ПК , в якому вказано, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

У той же час, враховуючи те, що у 2010 році позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у нього в силу норм ст. 6 Указу № 727/98 був відсутній обов'язок подання податкових декларацій з податку на додану вартість. Отже, правомірним є застосування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн. (170*3) за неподання податкових декларацій за жовтень, листопад, грудень 2009 року, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 03.03.2011 № 0000481702/0/398 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому задовольнити частково, змінити постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, позов задовольнити частково: скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому від 03.03.2011 № 000471702/0 у частині збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 92380,20 грн. за основним платежем та 23095,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 03.03.2011

№ 000481702/0 на суму 1360,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев