Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/3808/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівКравцова О. В., Маслія В. І.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника позивача - Синюхіної І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови, стягнення коштів,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось з позовом до Криворізької митниці (правонаступником якої є Дніпропетровська митниця), Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови, стягнення коштів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/9991/22822/12 від 20 грудня 2012 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням письмових уточнень від 27 березня 2013 року позивач просив визнати нечинним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000421/1 від 27 травня 2010 року; скасувати видану Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00624 від 27 травня 2010 року; повернути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 27 758,66 грн.; повернути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 2 721,44 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати їх та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач - Дніпропетровська митниця просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що в межах контракту № 0212 -SG02/10 від 12 лютого 2010 року, укладеного між позивачем та фірмою "Alderston GB Limited", позивачем на митну територію України ввезена партія товару.

Для здійснення митного оформлення товару позивачем подана вантажна митна декларація № 113050000/0/004256 та відповідна товаросупровідна документація.

В декларації митна вартість товару визначена за першим методом (за ціною угоди).

При здійснені митного оформлення для підтвердження митної вартості товару відповідачем на ДМВ вчинено запис про необхідність подачі додаткових документів, а саме: прайс-лист фірми-виробника товару, калькуляція фірми-виробника товару, висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, копія експертної ВМД країни відправлення.

На виконання вимог митниці позивач надав копію експортної декларації, прайс-лист та листи переписки між підприємствами.

Митницею відмовлено в здійсненні митного оформлення ввезеного товару за ціною угоди шляхом видачі картки відмови № 113050000/0/00624.

Крім того, митницею прийнято рішення про визначення митної вартості № 113000006/2010/000421/1 від 27 травня 2010 року, відповідно до якого митна вартість встановлена за шостим методом.

Не погодившись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відсутні підстави для їх задоволення.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів.

Так, на час ввезення позивачем товару на митну територію України питання визначення і декларування митної вартості регулювалися статтями 260, 262, 264 - 273 МК України (в редакції Кодексу, діючого на час виникнення правовідносин).

Статтею 259 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 260 МК України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 265 МК України передбачено право митного органу упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. При цьому, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до статей 266, 267 МК України, основним є метод визначення товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), який може застосовуватись у разі, якщо немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті;

4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що зазначені відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен повідомити про це декларантові та надати йому можливість для відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. На вимогу декларанта таке повідомлення здійснюється у письмовій формі.

У розумінні статті 267 МК України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Системний аналіз вказаних статей свідчить, що, перевіряючи правильність визначеної декларантом митної вартості, митний орган має пересвідчитись у наявності всіх вищезазначених умов та вирішити питання, чи підтверджуються наданими декларантом документи всі складові заявленої митної вартості. При цьому, митний орган дійсно має право пересвідчитись у достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, однак таке право має реалізовуватись лише у випадку існування сумнівів або виявлення неточностей у поданих документах.

Таким чином, витребовуючи у декларанта додаткові документи, митниця має зазначити, на підтвердження яких саме обставин вони мають бути подані, та враховувати, що належне виконання декларантом вимог митниці може такі сумніви усунути. Тобто митниця має право витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які у даному конкретному випадку є необхідними для перевірки митної вартості. Тому ненадання декларантом інших документів, які витребувані без обґрунтування їх необхідності, саме по собі не є достатньою підставою для відмови у прийнятті митної вартості за першим методом.

Між тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, однак належним чином не враховано судами обох інстанцій, митниця скористалась своїм правом на витребування у позивача додаткових документів, не зазначаючи при цьому будь-яких обґрунтованих підстав сумніватися у достовірності або точності наданих документів, відповідно не обґрунтовуючи, з якою метою витребувано додаткові документи, та яким чином їх неподання унеможливлює перевірку правильності вартості, визначеної декларантом.

Щодо протилежних доводів митниці, обґрунтованих наявністю відомостей спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України щодо вищої вартості таких товарів, то колегія суддів зазначає, що вони самі по собі не можуть підтверджувати або спростовувати правильність визначення митної вартості конкретної партії товару, оскільки не містять параметрів, які б вказували на подібність, аналогічність чи ідентичність товарів, та не відображають складових митної вартості вказаних в них товарів. Доказів проведення порівняння документів, поданих при оформленні товарів, визначених відповідачем як ідентичні (аналогічні), не надано.

За таких обставин, вимоги митниці визнати законними не можна, тому рішення та картка відмови у митному оформленні, прийняті за відсутності належних підстав, підлягають скасуванню.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, то судові рішення в частині відмови в задоволені позову про скасування рішення відповідача підлягають скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання повернути грошові кошти, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

При цьому, за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція вже була викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.

Крім того, у постанові від 07 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької митниці від 27 травня 2010 року № 113000006/2010/000421/1 про визначення митної вартості товарів.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України Криворізької митниці від 27 травня 2010 року № 113050000/0/00624 про коригування митної вартості товарів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: