Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2018 року у справі №816/5074/14
Ухвала КАС ВП від 31.01.2018 року у справі №816/5074/14
Постанова ВАСУ від 18.11.2015 року у справі №816/5074/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/34785/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Коломійця Є.Є.,Журби М.В.,

відповідача - Павленко К.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" (далі - Підприємство)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2015

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015

у справі № 816/5074/14

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Підприємство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просило:

визнати протиправними дії Інспекції, вчинені під час проведення перевірки та оформлення акта від 03.11.2014 № 6098/16-01-22-07-12/31174870 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2013, з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.108.2014, інших податків, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.08.2014» (далі - Акт);

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001712310, № 0001702310 та № 0001722310;

визнати протиправними дії Інспекції з внесення до автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» коригування показників податкового кредиту Підприємства з податку на додану вартість на підставі Акта та зобов'язати відповідача поновити відповідні показники податкової звітності Підприємства, вилучити з інформаційних баз даних податкового органу інформацію про результати податкової перевірки, оформленої Актом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015, у позові відмовлено.

Судові рішення у справі мотивовані тим, що:

операції з поставки позивачеві послуг з оренди обладнання у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс ресурс плюс» (далі - ТОВ «Фінанс ресурс плюс»), товариством з обмеженою відповідальністю «Сістем Енерджі Нью» (далі - ТОВ «Сістем Енерджі Нью») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецхолдінг» (далі - ТОВ «Укрспецхолдинг») не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не породжують податкових наслідків для позивача;

при відображенні у податковому обліку витрат за операціями з безоплатної поставки підрядних робіт та матеріалів неприбутковим організаціям Підприємством не було враховано чотирьохвідсоткового обмеження, установленого підпунктом «а» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК);

правильністю застосування до платника штрафних санкцій за допущені помилки при заповненні податкової звітності та за незабезпечення зберігання первинних документів протягом нормативно встановленого терміну;

допуск платником посадових осіб контролюючого органу до проведення податкової перевірки нівелює наслідки процедурних порушень, допущених при призначенні та проведенні податкової перевірки, та виключає можливість подальшого оскарження відповідних дій суб'єкта владних повноважень;

коригування даних в інформаційних базах органів державної податкової служби є лише формою збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби функцій з податкового контролю, а відтак розглядувані дії не впливають на суб'єктивний стан прав та обов'язків платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Підприємства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов у повному обсязі. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що:

господарські операції Підприємства з оренди обладнання у названих контрагентів відображені у податковому обліку платника у відповідності з їх дійсним економічним змістом на підставі належних первинних документів, що засвідчують реальні факти господарської діяльності; висновки судів по цьому епізоду зроблені без дослідження усіх наявних у справі доказів (зокрема, витягу з оборотно-сальдової відомості по позабалансовому рахунку);

при формуванні витрат за операціями з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) неприбутковим організаціям позивач керувався Узагальнюючою податковою консультацією щодо порядку визначення доходу та витрат за операціями з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), затвердженою наказом ДПС України від 05.07.2012 № 581.

У запереченні на касаційну скаргу Інспекція зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу прийняття рішень у справі, та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2013, з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.08.2014, інших податків, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.08.2014, оформлену Актом.

Під час перевірки Інспекція не визнала право платника на включення до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на прибуток, вартості послуг з оренди обладнання у ТОВ «Систем Енерджи Нью» з посиланням на фіктивний характер цих операцій.

Вказаний висновок мотивований неперебуванням названого постачальника за місцезнаходженням, наявністю кримінального провадження, порушеного відносно посадових осіб ТОВ «Систем Енерджи Нью» за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), непідтвердженістю реального виконання розглядуваних операцій зустрічною звіркою цього контрагента, відсутністю у останнього майна, основних фондів, транспорту, устаткування, необхідного для провадження реальної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок.

З тих самих мотивів Інспекцією виключено з податкового обліку Підприємства податковий кредит, сформований за даними операціями.

Також, у розділі 3.1.2 Акта викладено висновок податкового органу про перевищення задекларованих платником витрат за операціями з безоплатної поставки матеріалів та підрядних робіт неприбутковим організаціям 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Також за наслідками перевірки Інспекція виключила з податкового кредиту Підприємства суми ПДВ у складі вартості послуг з оренди позивачем обладнання у ТОВ «Укрспецхолдинг» та у ТОВ «Фінанс ресурс», з посиланням на: виявлені розбіжності у показниках податкової звітності позивача та цих постачальників, відсутність в останніх майна, основних фондів (у тому числі й переданого позивачеві в оренду обладнання), неподання платником товарно-супровідних документів на підтвердження транспортування, відвантаження та повернення орендодавцям обладнання (яке виступало об'єктом оренди) у ході виконання цих операцій.

Вказані обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001712310, за яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 2 496 713 грн. за основним платежем із застосуванням 1 248 357 грн. штрафних санкцій;

податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001702310 про збільшення платникові грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 396 541 грн. за основним платежем та на 1 099 135 грн. за штрафними санкціями.

Також Інспекція, встановивши під час перевірки факти подання платником податкової звітності з помилками (щодо сум доходу, нарахованого та сплаченого платників та сум утриманого податку), застосувала до Підприємства 510 грн. штрафних (фінансових) санкцій в порядку пункту 121.1 статті 121 ПК за податковим повідомленням-рішенням від 12.12.2014 № 0001722310.

Перевіряючи законність нарахування платникові оспорюваної суми грошових зобов'язань за операціями з оренди Підприємством виробничого обладнання у ТОВ «Систем Енерджі Нью», ТОВ «Укрспецхолдинг» та у ТОВ «Фінанс ресурс», суди на підставі положень пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК сформували обґрунтовану правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ та витрат у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

У той же час, визнаючи нереальними розглядувані послуги з оренди виробничого обладнання, суди зазначили, що на підтвердження фактичного виконання цих операцій платником подано договори оренди із специфікаціями та переліками переданого позивачеві обладнання для буріння свердловин, акти приймання-передавання обладнання, податкові накладні; проаналізувавши ці документи, суди визнали їх недостатніми для встановлення реальності господарських взаємовідносин між позивачем та розглядуваними контрагентами.

При цьому суди послалися на відсутність доказів взяття Підприємством на облік спірного орендованого обладнання, неподання позивачем розрахунку вартості оренди обладнання, відсутність у перелічених контрагентів активів, переданих позивачеві в оренду, неперебування постачальників за місцезнаходженням.

Однак при цьому з незрозумілих мотивів суди відхилили як докази подані Підприємством витяги з оборотно-сальдової відомості по позабалансовому рахунку 01, на якому обліковується орендоване позивачем бурове обладнання; вказані докази залучені до матеріалів справи (а.с. 31-43, т.2); у касаційній скарзі позивач наголосив на представленні цих доказів у судах першої та апеляційної інстанцій.

Також суди не вказали, яким чином вартість переданого позивачеві в оренду обладнання впливає на господарський характер витрат платника, пов'язаних з оплатою послуг орендованої техніки, та визнання їх такими, що понесені з метою одержання економічного ефекту. А тому незрозумілим є висновок судів про неподання позивачем розрахунку вартості оренди обладнання для підтвердження реальності операцій з поставки орендних послуг.

Висновок судів про відсутність у названих постачальників об'єктів, переданих в оренду позивачеві, мотивований посиланням на непредставлення платником доказів наявності цього обладнання у вказаних осіб та його переміщення у процесі виконання спірних операцій.

Втім первинні документи, які підтверджують факти набуття, оприбуткування орендодавцем товарів (основних фондів), не належать до первинної документації орендаря (позивача у справі). Позивач не повинен був перевіряти зазначені факти під час укладення договорів оренди обладнання шляхом витребування відповідних документів у контрагентів. Відтак суд, встановивши необхідність дослідження таких документів для вирішення даного спору, повинен був витребувати їх у осіб, в яких такі документи мають знаходитися; і лише після того, як усі процесуальні засоби, передбачені законом, будуть вичерпані, суд може зробити висновок про підтвердженість або непідтвердженість відповідного юридичного факту та вирішити питання про правове значення цієї обставини для розв'язання даного спору.

Також, враховуючи, що товарно-супровідні документи призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, судам необхідно було дослідити умови доставки обладнання позивачеві, з'ясувати на кого саме (орендаря чи орендодавця) покладалися зобов'язання з транспортування товару. Лише у разі встановлення, що транспортування обладнання покладалося на позивача та здійснювалося із залученням ним автоперевізника, відсутність товарно-транспортних накладних могла бути розцінена судом як ознака нереальності розглядуваних операцій.

Крім того, за висновком судів, Підприємством не доведено виконання робіт з капітального ремонту свердловин у рамках взятих на себе договірних зобов'язань перед третіми особами саме з використанням техніки, орендованої у названих контрагентів.

Однак при цьому не одержали оцінки подані платником докази та доводи на підтвердження фактичної наявності орендованого обладнання у місцях експлуатації свердловин; судами не встановлено, чиїми силами та засобами виконувалися зазначені роботи, чи була у Підприємства можливість власною (не орендованою) технікою виконати зазначені роботи в заявлених обсягах. У даному конкретному випадку реальність одержання результату внаслідок використання орендованої техніки, наявність у платника власних ресурсів для виконання договірних зобов'язань з буріння (ремонту) свердловин перед третіми особами підлягають перевірці для встановлення реальності операцій з оренди позивачем спірного обладнання та визначення податкових наслідків цих операцій.

За таких обставин висновок судів про створення платником та його постачальниками фіктивного документообігу з метою імітації операцій з постачання орендних послуг та одержання завдяки цьому податкової вигоди є таким, що зроблений за неповного дослідження обставин справи, наявних у ній доказів та доводів учасників провадження, а тому є передчасним.

По епізоду, пов'язаному із завищення платником витрат за операціями з безоплатної поставки матеріалів та підрядних робіт у рамках виконання договору від 09.09.2010 про інвестування та будівництво Михайло-Архангельського храмового комплексу Української православної церкви з реконструкцією прилеглої території, укладеного з Михайло-Архангельською релігійною громадою (парафія) Української православної церкви, та за договором від 01.02.2012 про співробітництво та спонсорство, укладеним з Міським клінічним пологовим будинком м. Полтави, суди підтримали правову позицію податкового органу по справі відносно перевищення Підприємством гранично допустимого розміру витрат, що підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного прибутку за такими операціями.

Втім наведений висновок судів не відповідає нормам податкового права, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, за правилами пунктів 135.1, 135.4 статті 135 ПК дохід від операційної діяльності, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК, продаж (реалізація) товарів - це будь - які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

В силу вимог підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 ПК дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

В силу вимог підпункту 153.2.3 пункту 153.2 цієї ж статті ПК наведені правила поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Аналізовані законодавчі положення у світлі обставин даної справи свідчать на користь висновку про те, що операція з безоплатної передачі позивачем товарів (робіт, послуг) неприбутковій організації утворює оподатковуваний доход, який визначається за звичайною ціною таких товарів (робіт, послуг), та одночасно породжує кореспондуюче право платника на врахування у податковому обліку витрат за такими операціями.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у пункті 138.1 статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення та визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

При цьому чинним податковим законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо суми витрат даної категорії, які підлягають врахуванню у податковому обліку платника, в залежності від правового статусу учасників господарської операції, виду та характеру правочину, за яким понесені такі витрати.

А відтак позивач цілком правомірно відобразив у податковому обліку витрати, понесені за операціями з безоплатної передачі ремонтно-будівельних робіт та матеріалів, за фактом декларування доходу від здійснення таких витрат. Обставин щодо невідповідності розміру цих витрат сумам доходу, відображеному у податковій звітності Підприємства, перевіркою не виявлено.

Здійснене ж Інспекцією тлумачення підпункту «а» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК, згідно з яким витрати добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій враховуються виключно у розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, було безпідставно підтримано судами попередніх інстанцій.

Адже структурний та змістовний аналіз статті 138 ПК свідчить про те, що наведене обмеження поширюється на «інші витрати», які є окремою самостійною категорією витрат поряд з витратами операційної діяльності. Такі «інші витрати» визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 ПК), тобто мають інший порядок обліку на відміну від витрат операційної діяльності, які безпосередньо пов'язані з доходом.

Наведене свідчить про те, що операція з безоплатної передачі платником товарів (робіт, послуг) до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій утворює у податковому обліку платника дві самостійні категорії витрат - витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та інших витрат. Зазначені види витрат визнаються за окремими правилами та не залежать один від одного. Підстави для поширення обмеження, передбаченого для податкового обліку «інших витрат», на порядок формування «витрат операційної діяльності» відсутні.

Таким чином, за наслідками безоплатної поставки Підприємством неприбутковим організаціям (Михайло-Архангельській релігійній громаді (парафії) Української православної церкви та Міському клінічному пологовому будинком м. Полтави) товарів та підрядних робіт у позивача виникло право на відображення у податковому обліку витрат за цими операціями, за фактом відображення доходу від такої реалізації, а також право на врахування при визначенні оподатковуваного доходу витрат у сумі, що не перевищує 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, у періоді фактичного понесення цих витрат.

Наведене свідчить про незаконність податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001702310 в частині збільшення Підприємству грошового зобов'язання на 660 612 грн. із застосуванням відповідної суми штрафних санкцій по наведеному епізоду.

Не можна погодитися і з висновком судів про те, що внесення змін до інформаційних баз даних на підставі акта перевірки не порушує прав платника.

Так, згідно з підпунктом 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податкова інформація вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію". У статті 1 цього Закону інформацією визнано будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

В силу вимог пункту 63.12 статті 63 ПК інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Таким чином, відомості, внесені податковим органом до баз даних, є публічною інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.

Наведене виключає можливість внесення змін до будь-яких інформаційних баз даних податкового органу до моменту виникнення у платника податкового обов'язку (зокрема, до часу визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку). Власне висновки акта перевірки мають констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, не породжують у платника будь-яких обов'язків у сфері оподаткування, а тому не можуть слугувати джерелом формування податкової інформації щодо такого платника.

У справі, що переглядається, податкові повідомлення-рішення за наслідками перевірки були прийняті 12.12.2014, а з позовом про їх оскарження платник звернувся до суду 23.12.2014, тобто у межах 10-денного строку з часу отримання цих актів індивідуальної дії; а відтак на час внесення Інспекцією відповідних змін до інформаційних баз даних щодо показників податкової звітності Підприємства грошові зобов'язання за цими податковими повідомленнями-рішеннями були неузгодженими. У зв'язку з цим внесена до інформаційних баз даних інформація на підставі Акта є такою, що розміщена з порушенням вимог закону.

Пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що кожна особам має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.

Наведене зумовлює правомірність даних позовних вимог.

Висновок судів про те, що допуск платником посадових осіб контролюючого органу до проведення податкової перевірки виключає можливість оскарження процедурних дій з призначення та проведення такої перевірки, не відповідає правовій позиції Верховного Суду України з даної категорії спорів, викладеній у постанові цього Суду від 27.01.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будгарантінвест-55» до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій. Як вбачається зі змісту цієї постанови, недотримання контролюючим органом установлених законом умов та порядку проведення податкової перевірки призводить до визнання такої перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої незалежно від виду перевірки та факту її здійснення.

Втім Підприємством не наведено мотивування, в чому саме полягали порушення, допущені Інспекцією під час проведення та призначення спірної перевірки, тоді як власне дії з формування висновків акта перевірки не породжують обов'язкових правових наслідків для платника, у зв'язку з чим слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Інспекції, вчинених під час проведення перевірки, безвідносно до мотивів, якими ці висновки обґрунтовані.

Також у касаційній скарзі не наведено жодних доводів на спростування висновків судів щодо наявності помилок при заповненні платником податкової звітності, які було покладено судами в основу рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001722310.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти зі спору з направленням справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення виявленої неповноти установлених обставин, що входять до предмета доказування у справі; відносно решти позовних вимог Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне прийняти нове рішення по суті спору.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України здійснює заміну Інспекції її правонаступником - державною податковою Інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області.

За таких обставин, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 227, 229, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області її правонаступником - державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області.

2. Касаційну скаргу приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" задовольнити частково.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 у справі № 816/5074/14 скасувати.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001702310 в частині збільшення приватному багатопрофільному підприємству "Технікс" грошового зобов'язання з податку на прибуток на 660 612 грн. за основним платежем та на 165 163 грн. за штрафними санкціями.

5. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області з внесення до автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» підсистеми автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» змін на підставі акта від 03.11.2014 № 6098/16-01-22-07-12/31174870 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2013, з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.08.2014, інших податків, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.08.2014» та зобов'язати відповідача поновити відповідні показники податкової звітності приватного багатопрофільного підприємства "Технікс".

6. В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, вчинених під час проведення перевірки та оформлення акта від 03.11.2014 № 6098/16-01-22-07-12/31174870 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2013, з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.08.2014, інших податків, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.08.2014», а також в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № 0001722310 відмовити.

7. В решті справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній частині.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько