Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.04.2026 року у справі №320/13020/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 320/13020/23

адміністративне провадження № К/990/38640/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року (суддя Басай О.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року (судді: Кузьменко В.В., Ганечко О.М., Сорочко Є.О.)

в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у м. Києві

до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву»

про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі також позивач, ГУДПС) звернулося до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (далі також Відповідач, Товариство, ПАТ «КИЇВЗНДІЕП»), у якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу відповідача у розмірі 12 014 900,48 грн за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало:

-за Відповідачем рахується узгоджена податкова заборгованість, яка складається з недоїмки та пені з податку на додану вартість, земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Податковим органом вживалися передбачені законом заходи досудового врегулювання, зокрема надсилалися податкові вимоги, які були вручені платнику, проте борг у добровільному порядку сплачено не було;

- у зв`язку з наявністю заборгованості майно відповідача було описано у податкову заставу, про що внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

-контролюючий орган ініціював заходи щодо примусового стягнення коштів з рахунків відповідача у банківських установах (АБ «Укргазбанк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Укрексімбанк»), проте платіжні інструкції були повернуті без виконання через відсутність коштів на рахунках платника.

Позивач наголошував, що оскільки вжиті заходи щодо стягнення грошових коштів не призвели до погашення податкового боргу, відповідно до положень статті 95 Податкового кодексу України (далі також ПК України) виникли підстави для отримання судового дозволу на погашення заборгованості за рахунок заставленого майна.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 22 листопада 2023 року задовольнив позовні вимоги у повному обсязі та надав контролюючому органу дозвіл на погашення суми податкового боргу Товариства у розмірі 12 014 900,48 грн за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції:

підтвердив існування заборгованості з податку на додану вартість, земельного податку та податку на нерухоме майно, що відображено у розрахунку боргу та картках особових рахунків платника;

встановив, що податковий орган ще у 2010 році належним чином вручив платнику податкові вимоги, які залишилися невиконаними. Також суд визнав правомірним застосування податкової застави щодо нерухомого майна відповідача, що підтверджують відповідні записи у Державному реєстрі речових прав;

констатував, що Позивач скерував до банківських установ (АБ «Укргазбанк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Укрексімбанк») платіжні інструкції на примусове стягнення коштів, проте банки повернули їх без виконання через відсутність коштів на рахунках боржника.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2025 року залишив апеляційну скаргу Відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що:

податковий орган дотримався встановленої статтею 95 ПК України черговості заходів: спочатку вжив заходи щодо стягнення коштів, і лише після підтвердження їх недостатності звернувся до суду за дозволом на стягнення за рахунок майна.

є необґрунтованими твердження про те, що сума заборгованості не є узгодженою, оскільки відповідач не надав жодних доказів на підтвердження цієї позиції.

матеріали справи не містять доказів оскарження рішень про опис майна у податкову заставу чи актів опису, що додатково свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

З урахуванням цього в сукупності апеляційний суд суд констатував, що під час апеляційного розгляду відповідач не надав доказів сплати боргу або фактів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Так, Відповідач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2023 року у справі № 440/11471/21, від 9 липня 2025 року у справі № 160/11473/24, від 14 вересня 2023 року у справі № 480/492/22, від 15 червня 2023 року у справі № 160/13436/22, від 28 січня 2020 року у справі № 520/3516/19..

У наведених постановах Верховний Суд сформулював підхід, відповідно до якого для звернення податкового органу до суду з позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі, мають бути доведені у сукупності чотири умови: (1) наявність у платника податків боргу зі сплати податків, зборів, обов`язкових платежів; (2) сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; (3) відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; (4) наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі. Саме сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків. І саме зазначені обставини входять до предмета доказування й у цій справі.

Як стверджує Відповідач, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, установлюючи наявність податкового боргу, фактично обмежилися посиланням на дані інтегрованої картки платника податків та розрахунок податкового боргу, не надавши належної оцінки запереченням Відповідача щодо дійсного розміру такого боргу станом як на момент звернення Позивача до суду, так і на час ухвалення судового рішення. Крім того, на думку скаржника, суди належним чином не перевірили, чи були Позивачем вжиті усі передбачені законом заходи щодо стягнення коштів з рахунків платника податків у банках як обов`язкова передумова для подальшого звернення до суду із цим позовом у порядку, визначеному абзацами другим і третім пункту 95.3 статті 95 ПК України.

Також покликається Відповідач і на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у звємозвязку з пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 328 КАС України.

У зв`язку з цим зазначає, що суди попередніх інстанцій, визнаючи наявність податкового боргу у АТ «КИЇВЗНДІЕП» у розмірі 12 014 900,48 грн, не перевірили, чи є ця сума узгодженою.

Наголошує, що значна частина цього боргу сформована на підставі податкових повідомлень-рішень, які наразі оскаржуються в судах, а отже не можуть вважатися остаточно визначеними:

у справі № 640/679/20 податковий орган звернувся з позовом про стягнення 7 229 661,13 грн, однак остаточного рішення у цій справі немає;

у справі № 826/13207/17 також оскаржується стягнення 7 587 785,65 грн, і рішення по суті ще не ухвалене;

у справі № 320/48645/24 відкрито провадження щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2024 року № 299800414, і станом на 17 вересня 2025 року ця справа ще не розглянута.

Крім того, наголошує звернення до суду з вимогою про продаж майна можливе лише після того, як податковий орган вичерпав можливість стягнення коштів з рахунків платника, однак поки триває судове оскарження і немає остаточних рішень, сума боргу не є остаточно визначеною. У такій ситуації не можна вважати доведеним існування податкового боргу в розмірі 12 014 900,48 грн.

Також Відповідач звертає увагу й на те, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично встановили обставини лише на підставі даних інтегрованої картки платника податків та розрахунку боргу, тобто виключно з інформації, наданої Позивачем.

При цьому вони не перевірили ці дані іншими доказами.

Інтегрована картка платника податків, на переконання Товариства, сама по собі не підтверджує наявність і розмір податкового боргу, оскільки відображає лише внутрішній облік податкового органу. Для цього потрібні документи, які підтверджують виникнення та узгодженість зобов`язань зокрема податкові декларації або податкові повідомлення-рішення, що набрали законної сили.

Однак у цій справі суди не дослідили ключові обставини, а саме: чи є податкові повідомлення-рішення остаточними, з урахуванням того, що вони оскаржуються у судах; чи підтверджується борг податковими деклараціями; чи були у Відповідача кошти на рахунках; чи вживав податковий орган заходів для стягнення коштів до звернення до суду; чи існувала дебіторська заборгованість, за рахунок якої також могло бути здійснене стягнення.

Фактично ці обставини суди не з`ясували, а обмежилися формальним посиланням на дані податкового органу.

У результаті висновки судів зроблені без належної перевірки доказів і без повного з`ясування обставин справи, що вплинуло на правильність її вирішення.

Також Відповідач доводить, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у спрощеному провадженні, натомість ця справа стосується значної суми, потребує перевірки великого обсягу доказів і включає спірні питання щодо наявності та розміру податкового боргу, його узгодженості, а також дотримання податковим органом процедури стягнення.

На переконання Відповідача, розгляд справи у спрощеному провадженні призвів до того, що обставини справи не були з`ясовані належним чином.

У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Позиція Позивача, викладена у додаткових поясненнях

Позивач не погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, та наводить свої аргументи щодо незгоди з ними.

Позивач зазначає, що звернувся до суду з позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна в податковій заставі після того, як вичерпало інші способи стягнення коштів. Зокрема, інкасові доручення, направлені на рахунки платника, були повернуті без виконання через відсутність коштів. Отже, контролюючий орган дотримався вимог пункту 95.3 статті 95 ПК України для звернення до суду.

На підтвердження наявності податкового боргу до матеріалів справи додано розрахунок боргу та витяг з інтегрованих карток платника. Такі дані, на переконання Позивача, є офіційними і вважаються достовірними, якщо платник не доведе інше.

Водночас Відповідач не надав доказів, які б спростовували суму боргу, підтверджували її сплату чи скасування, тому податковий орган вважає безпідставними доводи про недослідження доказів.

Посилання на відсутність підтвердження залишків коштів на рахунках Відповідач також вважає є безпідставними. Інформація про рух і залишки коштів становить банківську таємницю, тому контролюючий орган не може її отримати без спеціальної правової підстави (зокрема, ухвали суду або постанови слідчого чи прокурора).Факт звернення до суду з позовом про погашення боргу за рахунок заставного майна підтверджує, що всі можливі заходи стягнення коштів були вжиті. Єдиним належним підтвердженням відсутності коштів є повернення інкасових доручень із відміткою банку «відсутні кошти». Саме ці документи і є допустимими доказами.

Доводи Відповідач про неузгодженість податкового боргу також на переконання Позивача є необґрунтованими, з тих підстав, що справи, на які він посилається, не стосуються боргу у сумі 12 014 900,48 грн, що є предметом цієї справи. Так, справа №640/679/20 стосується іншого боргу (7 229 661,13 грн) і іншого періоду (2017 2019 роки), тому не має відношення до спірних правовідносин. Справа №320/48645/24 стосується податкових повідомлень-рішень за 2024 рік і не може впливати на борг, сформований за 2023 рік. Справа №826/13207/17 також не пов`язана із зобов`язаннями, які є предметом цієї справи.

Отже, всі наведені справи стосуються інших рішень, сум і періодів, тому не впливають на оцінку спірного боргу.

У цій справі предметом розгляду є узгоджений податковий борг, сформований за податковими повідомленнями-рішеннями, які набрали чинності та не оскаржуються. Розмір боргу підтверджується даними інтегрованої картки платника податків. Відповідач не надав жодного доказу, який би їх спростовував, зокрема не підтвердив сплату боргу або його скасування. Тому відсутні підстави сумніватися у правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності боргу.

Додатково контролюючий орган подав нові інкасові доручення за 2025 рік, які також повернуті банками без виконання.

З урахуванням цього Позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2.3. Позиція Відповідача, викладена у додаткових поясненнях

Відповідач наголошує, що контролюючий орган не довів наявність узгодженого податкового боргу у розмірі 12 014 900 грн 48 коп. На його переконання, і подання витягів з інтегрованої картки платника та розрахунку боргу не підтверджує його узгодженість.

Подана до пояснень «зведена ІКП» не може вважатися належним з тих підстав, що: з неї неможливо встановити, за який період і станом на яку дату вона сформована; вона не узгоджується з матеріалами справи ,адже суд першої інстанції досліджував розрахунок боргу за кодами платежів 14060100 (ПДВ), 18010500 (земельний податок) та 18010400 (податок на нерухоме майно), а «зведена ІКП» не містить даних щодо ПДВ.

сума недоїмки та пені, зазначена у «зведеній ІКП», не відповідає загальній сумі боргу 12 014 900 грн 48 коп, а пояснень з цього приводу контролюючий орган не надав.

Також безпідставним, на думку Товариства, є твердження Позивача, що справи №640/679/20, №826/13207/17 та №320/48645/24 не мають відношення до спірного боргу.

Відповідач зазначає, що на підтвердження відсутності коштів на рахунках платника контролюючим органом подано інкасові доручення, направлені у серпні 2025 року до АБ «Укргазбанк» та АТ «Укрексімбанк», які повернуті без виконання. Водночас, на думку Відповідача, такі документи не є належними та допустимими доказами відсутності коштів.

Як зазначає Відповідач, повернення інкасових доручень здійснено банківською установою у зв`язку з порушенням строків їх подання, визначених Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №163, а не з підстав відсутності коштів на рахунках платника. З огляду на це Відповідач стверджує, що такі інкасові доручення не підтверджують відсутність коштів, а відтак не можуть свідчити про вжиття контролюючим органом усіх передбачених законом заходів щодо стягнення податкового боргу.

Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що зі змісту судових рішень не вбачається встановлення судами обставин щодо направлення інкасових доручень до всіх банківських установ та рахунків платника, у тому числі рахунків, відкритих у Державній казначейській службі України.

У зв`язку з наведеним Відповідач вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про вичерпання контролюючим органом заходів стягнення є передчасними.

Як зазначає Відповідач, відповідно до абзацу першого пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів може здійснюватися не лише з рахунків у банківських установах, а й з рахунків платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у Державній казначейській службі України, на підставі рішення суду.

Водночас, за твердженням Відповідача, контролюючий орган не надав жодних доказів вжиття заходів щодо стягнення коштів із таких рахунків.

При цьому звертає увагу, що АТ «КИЇВЗНДІЕП» є діючим суб`єктом господарювання, не перебуває у стані припинення чи банкрутства, є платником податку на додану вартість та здійснює господарську діяльність, що, на його думку, не виключає наявності коштів на рахунках, зокрема у системі електронного адміністрування ПДВ.

Також Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо вжиття контролюючим органом заходів стягнення з усіх можливих рахунків платника, у тому числі рахунків у Державній казначейській службі України.

Крім того, Відповідач посилається на те, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №640/679/20 за позовом того ж контролюючого органу про стягнення податкового боргу з рахунків платника, рішення у якій на час розгляду цієї справи не ухвалено.

З огляду на наведене Відповідач вважає, що висновки контролюючого органу про вичерпання заходів стягнення є передчасними та такими, що не відповідають вимогам статті 95 Податкового кодексу України.

У зв`язку з цим Відповідач також стверджує, що доводи Позивача, викладені у поясненнях на касаційну скаргу, є безпідставними, внутрішньо суперечливими та не підтвердженими належними доказами.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Відповідно до розрахунку податкового боргу за Товариством обліковується податкова заборгованість у загальному розмірі 12 014 900,48 грн, а саме:

- за кодом платежу 14060100 (податок на додану вартість) 7 376 202,70 грн, з яких недоїмка становить 7 017 925,10 грн, пеня 358 277,60 грн;

- за кодом платежу 18010500 (земельний податок, Дніпровський район м. Києва) 978 386,80 грн, з яких недоїмка становить 789 872,75 грн, пеня 188 514,05 грн;

- за кодом платежу 18010500 (земельний податок, Печерський район м. Києва) 2 561 763,02 грн, з яких недоїмка становить 2 477 114,58 грн, пеня 84 648,44 грн;

- за кодом платежу 18010400 (податок на нерухоме майно) 1 098 547,96 грн, з яких недоїмка становить 1 055 420,63 грн, пеня 43 127,33 грн.

Зазначені податкові зобов`язання не сплачені.

Контролюючим органом сформовано та направлено платнику податкові вимоги від 4 лютого 2010 року № 1/995 та від 23 квітня 2010 року № 2/4437, які вручено засобами поштового зв`язку.

З метою забезпечення виконання податкового обов`язку прийнято рішення від 25 червня 2010 року № 646/4 про опис майна у податкову заставу.

На підставі цього рішення складено акти опису майна від 23 січня 2020 року № 1/26-15-10-04-34 та від 29 вересня 2022 року № 14/26-15-13-05-18. Відповідні обтяження зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Контролюючим органом також вживалися заходи щодо стягнення коштів з рахунків платника у банках на підставі рішення від 8 грудня 2022 року № 20/26-15-13-05-37.

До банківських установ направлено платіжні інструкції на примусове списання коштів з усіх відкритих рахунків платника, які повернуті без виконання з відміткою «відсутні кошти», а саме:

-АБ «Укргазбанк» платіжні інструкції від 17 лютого 2023 року № 1333/26-15-13-05-39, від 24 лютого 2023 року № 2034/26-15-13-05-39 та № 2035/26-15-13-05-39;

-АТ КБ «Приватбанк» платіжна інструкція від 27 січня 2023 року № 813/26-15-13-05-39;

- АТ «Укрексімбанк» платіжні інструкції від 17 лютого 2023 року № 1332/26-15-13-05-39, № 1330/26-15-13-05-39, № 1331/26-15-13-05-39 та від 24 лютого 2023 року № 2052/26-15-13-05-39.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пунктів 87.1, 87.2 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу..

Отже, податковий борг може бути погашений як за рахунок грошових коштів, так і за рахунок майна платника податків.

Згідно з пунктом 89.1 статтею 89 ПК України право податкової застави виникає:

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Нормами пункту 95.3 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 березня 2023 року у справі № 440/11471/21, на яку покликається Відповідач у касаційній скарзі, зробив висновок про те, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі, приймається на підставі рішення суду.

Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є:

(1) наявність у платника податків боргу зі сплати податків, зборів, обов`язкових платежів;

(2) сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

(3) відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків;

(4) наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Саме сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

І саме зазначені обставини входять до предмета доказування й у цій справі.

Аналогічний за змістом висновок наведено у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 160/13436/22, від 28 січня 2020 року у справі № 520/3516/19.

У цій справі, суди попередніх інстанцій установили, як наявність у платника податків боргу, відсутність коштів на рахунках платника податків так факт перебування майна у податковій заставі.

Натомість Відповідач як у касаційній скарзі, так і в апеляційній скарзі, заперечував вказані обставини зокрема з посиланням на недоведеність наявності боргу.

У контексті наведених доводів Суд звертає увагу на те, що ПК України не містить визначення поняття «інтегрована картка платника».

Водночас відповідно до пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5 (в редакції, чинній на час звернення Позивача до суду) інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Згідно з підпунктом 1 підрозділу І розділу I цього Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року у справі № 160/980/24 звернув увагу на те, що інтегрована картка кожного платника має містити повну, всебічну, достовірну, неупереджену інформацію щодо стану розрахунків з бюджетами, фондами загальнообов`язкового державного страхування за кожним кодом класифікації доходів бюджету в хронологічному порядку з описом кожної операції з посиланням на реквізити первинних документів з подальшим автоматичним розрахунком первинних показників оперативного обліку про відсутність/наявність заборгованості зі сплати податків, зборів, єдиного внеску. Окремі обов`язки щодо повноти, всебічності, достовірності відображення інформації в інтегрованих картках платників покладені на працівників юридичних підрозділів, які здійснюють супроводження справ в судах та які зобов`язані вносити до інтегрованих карток платників дані про судові рішення, які набрали законної сили, таки чином, щоб інформація в інтегрованій картці платника була узгодженою, синхронізованою, пов`язаною зі змістом судового рішення по суті.

Так, як підтверджується матеріалами справи, у апеляційній скарзі (так само і в касаційній скарзі скарзі) Відповідач наголошував, що відповідні суми податкового боргу не є узгодженими.

Зокрема він посилався на відсутність судових рішень, які набрали законної сили, про стягнення такого боргу у справах № 640/679/20, № 826/13207/17, та зупинення провадження у справі № 826/13207/17 у зв`язку з оскарженням відповідних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пункту абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Водночас зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав вважати, що цим судом надано належну правову оцінку зазначеним доводам та перевірено фактичні підстави формування податкового боргу, про надання дозволу на погашення суми за яким Позивач просить надати за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі. Зокрема, суд апеляційної інстанції не дослідив, чи відображені відповідні суми в інтегрованій картці платника як узгоджені, не встановив правову природу таких нарахувань, а також не перевірив, чи відповідає їх облік вимогам нормативного регулювання ведення оперативного обліку податків з урахуванням тих доводів, що наводив Відповідач під час судового розгляду.

Вимоги до змісту постанови суду апеляційної інстанції визначені статтею 322 КАС України. Згідно з абзацами б та в пункту 3 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з:

- доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

- мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із частиною третьою статті 2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав вважати, що суд дотримався наведених вимог, оскільки в мотивувальній частині постанови відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи у суді апеляційної інстанції.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням цього Суд вважає, що у цій справі має місце неврахування висновків Верховного Суду та неповне дослідження доказів, що впливають на обставини, які мають значення для правильного вирішення спору в цілому.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За частиною третьою статті 257 КАС України (тут і надалі- в редакції на час подання Позивачем позовної заяви) при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).

Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів у постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 580/871/24 дійшла таких висновків:

у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);

якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);

за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження;

скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження, за умов коли це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Огляду на наведене вище, колегія суддів зазначає, що за предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження і Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи Відповідача, викладені у касаційній скарзі.

4.3. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 345 349 353 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

М.М. Яковенко