Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.02.2026 року у справі №360/110/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 360/110/24

адміністративне провадження № К/990/32372/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко Олексій Володимирович на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (судді: Геращенко І. В., Блохін А. А., Казначеєв Е. Г.) у справі № 360/110/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2021 року по 25 грудня 2023 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2021 року по 25 грудня 2023 року у сумі 288 591 грн 29 коп. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 24 жовтня 2014 року по 25 жовтня 2021 року він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 та був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наказу від 25 жовтня 2021 року № 70 позивача з 25 жовтня 2021 року було виключено зі списків особового складу, справи та посаду здав, знято з усіх видів забезпечення.

3. Позивач також указав, що 24 грудня 2021 року він направив заяву до відповідача з проханням надати відомості про виплачене грошове забезпечення. Відповідачем надано відомості про виплачене грошове забезпечення з яких стало відомо, що позивачу у період проходження військової служби грошове забезпечення виплачувалось не у повному обсязі. Для вирішення спору позивач звернувся до суду.

4. 26 грудня 2023 року відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 360/1844/22 позивачу виплачено перерахунок грошового забезпечення в сумі 65 403 грн 54 коп. (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується банківською випискою.

5. На переконання позивача, повідомленням про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.

6. ОСОБА_1 вважає, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 25 жовтня 2021 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 26 грудня 2023 року, то відповідачем затримано розрахунок на 791 день.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

7. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 січня по 25 грудня 2023 року включно.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 січня по 25 грудня 2023 року включно.

8. Суд першої інстанції указав, що спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні і здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III). А враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

9. За висновками Луганського окружного адміністративного суду право на отримання суми середнього заробітку виник у позивача після набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року по справі № 360/1844/22, тобто 10 січня 2023 року. Отже саме з цієї дати починається обчислення періоду затримки остаточного розрахунку з позивачем. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України з 10 січня по 25 грудня 2023 року включно.

10. Щодо вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток у конкретній сумі, суд першої інстанції указав, що відповідно до статті 117 КЗпП України сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується, а не стягується, а тому обов`язок розрахунку такої суми покладається на відповідача, у зв`язку з цим суд не проводить розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки та не стягує її.

11. Отже, Луганський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

12. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишив без задоволення.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 - задовольнив.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року скасував.

Прийняв нову постанову, якою в задоволенню позову ОСОБА_1 відмовив.

13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Перший апеляційний адміністративний суд указав, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 25 жовтня 2021 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з вибуттям до нового місця служби - військової частини НОМЕР_1 згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25 жовтня 2021 року № 70, наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від 21 жовтня 2021 року № 49-РС. У наказі № 70 відсутні будь-які посилання на приписи статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), розділ XII Положення № 1153/2008 (звільнення з військової служби) щодо підстав виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 . Тобто, станом на 26 жовтня 2021 року (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось.

14. Отже, Перший апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що неможливо покладати на відповідача такої відповідальності, яка передбачається статтею 117 КЗпП України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

15. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.

16. Скаржник указав, що в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 досліджено питання застосування редакції статті 117 КЗпП України та зазначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби або переведені до іншої військової частини до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19 липня 2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення.

17. Крім того, ОСОБА_1 послався на практику, застосовану Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 щодо застосування статті 117 КЗпП України як до 19 липня 2022 року, так і застосування цієї статті в новій редакції.

18. Скаржник вважає, що відповідно до Бюджетного кодексу України відповідач несе відповідальність передбачену законодавством за невиконання обов`язків щодо виплати заробітної плати працівникам.

19. На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року та направити справу на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Позиція інших учасників справи

20. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача до Верховного Суду не надходив.

21. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги

22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 360/110/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, та витребував із Луганського окружного адміністративного суду матеріали справи № 360/110/24.

23. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 360/110/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

24. ОСОБА_1 у період з 24 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2021 року проходив військову службу у складі ІНФОРМАЦІЯ_8 (на теперішній час ІНФОРМАЦІЯ_9 ), що підтверджено довідкою відповідача від 08 лютого 2024 року № ст/175.

25. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 360/1844/22, яке набрало законної сили 10 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29 січня по 31 грудня 2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язано Луганський ТЦК здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29 січня по 31 грудня 2020 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня по 25 жовтня 2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року.

Зобов`язано Луганський ТЦК здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення з 01 січня по 25 жовтня 2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

26. 26 грудня 2023 року на картковий рахунок позивача було перераховано грошове забезпечення за судовим рішенням у справі № 360/1844/22 від 08 грудня 2022 року у сумі 65 403 грн 54 коп., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по находженням на рахунок позивача та відомістю відповідача зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо).

28. Оскільки відповідач несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

29. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

30. Згідно із частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх

31. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

32. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , який у період з 26 жовтня 2021 року по 25 грудня 2023 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

33. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

34. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваному судовому рішенню суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із такого.

35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

37. За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

38. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

39. На підставі частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

40. Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

41. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

42. Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

43. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України (частина третя статті 24 Закону № 2232-XII)

44. Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

45. За змістом пункту 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 25 жовтня 2021 року № 70) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

46. На підставі пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

47. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

48. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

49. Таким чином, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. При цьому в разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України.

50. Як установили суди попередніх інстанцій, за змістом наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 25 жовтня 2021 року № 70, ОСОБА_1 вважається таким, що 25 жовтня 2021 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, АДРЕСА_1 .

51. Отже, позивач не був звільнений з військової служби Збройних Сил України.

52. Водночас позивач вважає, що має право на компенсацію, передбачену статтею 117 КЗпП України, а саме на середні заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду із цього приводу зазначає таке.

54. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент наказу від 25 жовтня 2021 року № 70) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

55. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

56. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

57. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

58. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

59. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

60. Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

61. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

62. Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

63. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

64. Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

65. З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

66. У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

67. Водночас межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

68. Отже, обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

69. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

70. Разом із цим, як указано вище наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 25 жовтня 2021 року № 70 ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби Збройних Сил України, а вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 .

71. Таким чином, виключення військовослужбовця зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_10 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої, оскільки, як установив суд апеляційної інстанції, що позивачем також не заперечувалось, ОСОБА_1 відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від 21 жовтня 2021 року № 49-РС призначено командиром мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_10 .

72. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

73. За таких даних, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Отже, застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

74. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 10 січня по 25 грудня 2023 року.

75. Верховний Суд зазначає, що у справі № 380/19103/22, на яку звертає увагу скаржник у касаційній скарзі, попри побіжну схожість фактичних обставин справи, питання наявності підстав для стягнення середнього заробітку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України не охоплювалося предметом касаційного оскарження. Доводи касаційної скарги стосувалися виключно редакції статті 117 КЗпП України, яку необхідно застосовувати під час обчислення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку. Відповідно, Верховний Суд у цій справі не надавав оцінку застосовності наведеної норми права до спірних правовідносин.

76. Натомість, у справах № 420/11416/23, № 560/9586/22 та інших, правові висновки Верховного Суду були сформовані за відмінних фактичних обставин справи, зокрема позивачі у наведених справах були звільнені з військової служби, що, зокрема, вплинуло на застосування частини першої статті 117 КЗпП України у зазначених справах.

77. За таких умов, покликання на висновки Верховного Суду, викладені у наведених постановах, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

78. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування правильно винесеного оскаржуваного рішення.

79. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

80. Отже, суд апеляційної інстанції повно і правильно встановив обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Дійшовши висновку про те, що встановлені факти не утворюють передбачених законом умов застосування частини першої статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

81. Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд не виявив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

83. Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

84. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді М. В. Білак

Ж. М. Мельник-Томенко