Історія справи

Постанова ВАСУ від 15.04.2026 року у справі №520/18890/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 520/18890/25

адміністративне провадження № К/990/46914/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О. О.,

суддів: Васильєвої І. А., Яковенка М. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ», ОСОБА_1 про обмеження виїзду за кордон, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року (складену у складі головуючого судді Спірідонова М. О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Присяжнюк О. В., суддів: Спаскіна О. А., Любчич Л. В.) у справі №520/18890/25

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

16 липня 2025 року Головне управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, податковий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ» (далі - ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ»), ОСОБА_1, у якому просило встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівнику ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГОПТІВСЬКЕ» п.н. 43548542 - ОСОБА_1

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позов залишено без розгляду.

Судове рішення вмотивовано тим, що у спірних правовідносинах заява або позовна заява має бути подана виключно з підстав, визначених п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та в разі її подання - з дотриманням вимог ч. 2 ст. 283 КАС України, тобто у строк не більше 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду

Суд першої інстанції виснував, що оскільки 40-ий день з дня вручення податкової вимоги форми закінчився ще в лютому 2025 року, то і строк звернення до суду із цим позовом сплив в лютому 2025, За таких обставин, оскільки позовна заява подана з пропуском встановленого процесуальним законом строку звернення до суду, який у силу приписів ст. 270 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не може бути поновлений, остання підлягає залишенню без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області - залишено без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі №520/18890/25 змінено з підстав і мотивів, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, проте, з інших підстав і мотивів.

Суд апеляційної інстанції уважав, що звернення до суду з заявою щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в порядку статті 283 КАС України є окремим видом судового провадження, яке має бути ініційоване податковим органом протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Тобто, звернення в порядку статті 283 КАС України відбувається лише з метою термінового розгляду заяв.

Водночас норми статті 289-2 КАС України не встановлюють строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють «особливої» процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

Не погодившись із ухвалою та постановою судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, а справу №520/18890/25 для подальшого судового розгляду направити до суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що матеріали справи №520/18890/25 не містять процесуальних рішень щодо надання можливості ГУ ДПС скористатися правом подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вказанням поважності причин такого пропуску.

Суд першої інстанції повинен був виконати свій обов`язок та надати ГУ ДПС можливість подати заяву про поновлення строку перед тим, як залишити позов без розгляду, зважаючи на те, що позов подано із пропуском строку звернення. Такий обов`язок суду ґрунтується на принципах доступу до правосуддя, невиконання такого обов`язку є порушенням процесуального законодавства.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить її залишити без задоволення. Наголошує, що звернення до суду в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, тобто у строки, визначені ст. 122 КАС України.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до пункту 87.13 статті 87 ПК України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 КАС України.

Частиною першою статті 289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об`єктивно визначені обставини, за наявності яких суб`єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб`єкта владних повноважень чи пов`язуватися з будь-якими суб`єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб`єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов`язано з принципом, що суб`єкт владних повноважень «зв`язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі №120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.

При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

ПК України, зокрема пункт 87.13 статті 87, не містить спеціальної норми, яка б установлювала інший строк звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або виключала застосування частини другої статті 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12.09.2024 у справі №140/26462/23, від 01.07.2025 у справі №120/2450/24, , від 11.09.2025 у справі № 460/1354/25, від 18.12.2025 у справі №280/5892/25, від 18.12.2025 у справі №160/20031/25 та від 13.01.2026 у справі №280/6866/25, від 27 січня 2026 року, у справі №160/20024/25.

Судовим розглядом у цій справі судами встановлено, що 26 червня 2024 року відповідачем отримана податкова вимога № 0002838-1310-2040 від 02 травня 023 року, податковий борг за якою станом на 21 лютого 2025 року (240 календарний день з дня вручення платнику податків податкової вимоги) не сплачено.

Податковий орган звернувся до суду з цим позовом лише 16 липня 2025 року, що свідчить про те, що він скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому у позові причин такого пропуску ним не наведено.

Суд першої інстанції, який дійшов висновку, що позовна заява у цій справі така має бути подана податковим органом з дотриманням строку, визначеного ч. 2 ст. 283 КАС України, тобто протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, залишив позов без розгляду з підстав, передбачених статтею 270 КАС України.

Так, стаття 270 КАС України встановлює особливості обчислення процесуальних строків в окремих категоріях адміністративних справ, зокрема у справах за зверненнями податкових органів у порядку статті 283 цього Кодексу.

Частиною першою статті 270 КАС України передбачено, що на обчислення строків у таких справах не поширюються правила частин другої-десятої статті 120 цього Кодексу.

Отже, частина шоста статті 120 КАС України не застосовується до строків, визначених статтею 283 КАС України, через пряму заборону статті 270 КАС України.

Окрім цього, частиною п`ятою статті 270 КАС України визначено, що строк подання позовних заяв не може бути поновлений, а позовні заяви, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

Як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду, змінивши мотиви стосовно строків звернення до суду в порядку ст. 289-2 КАС України.

Суд апеляційної інстанції послався на п. 8 ч. 1 ст. 270 КАС України та зазначив, що оскільки позивачем пропущено тримісячного строку звернення до суду, встановленого абз.2 ч.2 ст.122 КАС України, то позовна заява ГУ ДПС у Харківській області підлягає залишенню без розгляду.

Разом із тим, за наявною позицією Верховного Суду у такій категорії справ щодо реалізації права на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, поза увагою судів попередніх інстанцій залишено наступне.

У частині першій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зазначена норма кореспондується й з приписами частини першої статті 169 КАС України, згідно з якою суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

У той же час, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України).

При цьому дії судді першої інстанції, які мають вчинятись за наслідком отриманням позовної заяви визначені в статті 171 КАС України.

За приписами частини тринадцятої статті 171 КАС України вказано, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Слід звернути увагу, що положення частини тринадцятої статті 171 КАС України кореспондується із приписами вже наведеної частини третьої статті 123 КАС України, яка, при її буквальному аналізі, вказує про обов`язок суду оцінити доводи позивача про пропуск ним строку на звернення із позовом до суду, якщо такий факт був виявлений судом після відкриття провадження у справи.

З цього слідує, що суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 КАС України, має залишити позовну заяву без руху, надавши строк позивачу для надання заяви із вказівкою у ній підстав для поновлення пропущеного строку звернення із цим позовом до суду.

Така практика висловлена Верховним Судом у постанова від 12 березня 2021 року у справі №620/244/19, від 02 липня 2024 року у справі №480/9116/23, від 04 грудня 2025 року у справі №320/6144/25.

Верховний Суд у справі №640/5645/19 (постанова від 23 вересня 2020 року) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України, дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2025 року у справі №240/32727/22 Суд виснував:

« 22. Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

23. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

24. Аналогічні правила Кодекс адміністративного судочинства України розповсюджує й під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.

25. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.09.2020 у справі № 640/5645/19 та від 25.05.2023 у справі № 620/3811/22, на які слушно посилається позивач в обґрунтування вимог касаційної скарги.».

У постанові від 10 листопада 2022 року у справі №320/11921/20 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«Кодекс адміністративного судочинства України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

Колегія суддів уважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення».

У цій справі, звертаючись з позовом, податковий орган не ставив питання щодо поновлення пропуску строку, клопотань щодо його поновлення не заявляв.

17 липня 2025 року суд першої інстанції прийняв адміністративний позов до розгляду та відкрив спрощене провадження.

У подальшому 18 липня 2025 року відповідачі надали відзиви на позов, у яких, в тому числі, заявники просили залишити позов без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду..

21 липня 2025 року суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду.

Отже, за наведеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду щодо розгляду справ такої категорії Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву/клопотання, у якій би пропонувалось вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду у відповідь на заявлені відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.

Суд апеляційної інстанції на вказані особливості залишення без розгляду позовних заяв з підстав пропуску строку звернення до суду уваги не звернув і процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.

Суд апеляційної інстанції на вказані особливості залишення без розгляду позовних заяв з підстав пропуску строку звернення до суду уваги не звернув і процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду цієї адміністративної справи.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року - скасувати, справу №520/18890/25 направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Шишов

Судді І. А. Васильєва

М. М. Яковенко